Сунь Цзу — великий китайський філософ війни — якось сказав: «Якщо ви знаєте свого ворога та знаєте себе, вам не треба боятися результату сотень битв». Відсутність таких знань породжує проблеми, а часто й справжні катастрофи. Це достеменно стосується конфлікту в Іраку, де розуміння повстанців надзвичайно важливе та дуже складне.
У деякій мірі повстанський рух в Іраку нагадує повстанські рухи минулого. Конфлікт є «театром воєнних дій», у якому антагоністи одночасно залучені до боротьби одне з одним та намагаються донести свої ідеї до ширшої аудиторії, у цьому випадку — іракського народу. І, як у випадку з усіма повстанськими рухами, громадська підтримка — або її відсутність — визначить результат конфлікту.
Швидше за все, це буде затяжна вистава. Історія свідчить про те, що, як тільки повстанський рух досягає «критичної маси», на його викорінювання потрібні десять років, або й більше. І на зразок повстанських рухів минулого конфлікт в Іраку є одним із тих, у якому повстанці використовують жахливі методи для залякування громадськості, виявлення та демонстрації недоліків уряду та спонукання режиму до дуже гострого реагування, що може налаштувати народ проти нього.
Але повстанський рух в Іраку докорінно відрізняється від своїх попередників. Його культурний контекст відрізняється від заколотів ХХ століття, особливо використанням заснованої на релігії радикальної ідеології. Повстанські рухи ХХ століття були здебільшого світськими, заснованими на класових і сектантських відмінностях або глибоких політичних розбіжностях. Поєднання релігійної пристрасті та політичного радикалізму робить іракський повстанський рух особливо небезпечним, а його придушення надзвичайно складним.
Стратегічний контекст іракського повстанського руху також є новим. У ХХ столітті супердержави підтримували повстанські та контрповстанські рухи, проводячи таким чином власну боротьбу чужими руками. Іракський же конфлікт є частиною першого в світі глобального повстанського руху — мережі окремих конфліктів, породжених ісламським екстремізмом, більшість із яких якимсь чином пов’язані з «Аль- Каїдою» та всесвітньою війною проти тероризму. Вперше в історії тероризм дає повстанцям можливість завдавати прямих ударів по зовнішніх союзниках їхніх ворогів.
Більш того, організація та методи іракського повстанського руху, хоч і не є унікальними, але відрізняються від методів, використовуваних наприкінці ХХ століття. Численні групи повстанців співіснують у часі та просторі, і кожна з них має свої відмінні від інших цілі та тактику.
Однією з таких груп є джихадисти як місцевого, так і іноземного походження, які мають прямий зв’язок з «Аль-Каїдою» або, принаймні, розділяють її світогляд. Джихадисти, очевидно, прагнуть до перетворення Іраку на талібську державу, що може послугувати бастіоном для масштабнішого всесвітнього ісламського повстанського руху.
Другу групу становлять представники колишньої баасистської державної еліти, які прагнуть повернення до влади. Маючи доступ до значних фінансових ресурсів, ця група, схоже, наймає для виконання своїх місій організовані злочинні угруповання або «звичайних» повстанців, мотивованих більше грошима, ніж ідеологією.
До третьої групи належать так звані «сунітські націоналісти», але називати їх націоналістами неправильно, оскільки члени цієї групи менше зацікавлені в Іраку як нації, ніж у сунітському пануванні в постхусейнівському Іраку та реагуванні на те, що, на їхню думку, є несправедливістю або образою. Ця група, очевидно, спирається на племінні структури, родинні зв’язки та місцеві об’єднання.
Тоді як в успішних повстанських рухах ХХ століття виникла певна ієрархія і було створене політичне крило, іракський рух залишається неорганізованою, аморфною мережею. Різні складові та підрозділи всередині них не підпорядковуються центральному командуванню. Деякі співпрацюють один з одним, решта — ні.
І, нарешті, повстанський рух загалом залишається нігілістичним, зосередженим на знищенні нового іракського уряду та виникаючої економічної й політичної системи, а не на виробленні розумної альтернативи. У багатьох аспектах іракський повстанський рух діє на зразок міських вуличних банд, де кожна група розділяє спільні поведінкові й організаційні схожості, але переслідує мету власного зміцнення та проводить автономні операції на своїй території, а не займається здійсненням загального плану або стратегії.
Хороші новини для тих, хто прагне стабільності та демократії в Іраку, полягають у тому, що аморфний, неорганізований і нігілістичний повстанський рух не може «перемогти» в традиційному значенні зміщення уряду та встановлення нового режиму. Погані новини полягають у тому, що аморфний, неорганізований і нігілістичний повстанський рух може в кінцевому результаті перетворитися на узгоджений, ефективний і цілеспрямований рух.
Це, очевидно, становитиме набагато серйознішу загрозу, але навіть аморфний, неорганізований і нігілістичний повстанський рух може проіснувати довгий час, перешкоджаючи встановленню стабільності, демократії та процвітання протягом багатьох років. Повертаючись до порівняння з вуличними бандами, банди не можуть захопити владу, але здатні зробити життя в районах, які знаходяться в зоні їхнього впливу, небезпечним, відсталим і похмурим.
Таким чином, Ірак має три шляхи: розвиток серйознішого повстанського руху, продовження насильства на сьогоднішньому рівні або усунення повстанського руху. Принаймні три чинники визначать те, який шлях обере ця травмована нація.
Першим чинником є воля нового уряду. Повстанські рухи виявляються успішними тому, що уряд втрачає волю. На сьогодні не ясно, чи надовго вистачить рішучості нових демократичних лідерів Іраку.
Другим чинником є стриманість і самовладання шиїтської спільноти. Уже існують зловісні ознаки того, що відносне терпіння, демонстроване цією групою, може підійти до кінця. Якщо це станеться, то замість повстанського руху в Іраку вибухне набагато небезпечніша сектантська громадянська війна.
Третім чинником є готовність зовнішніх груп, як державних, так і недержавних, продовжувати страждання Іраку або відкритою підтримкою повстанського руху, або своєю бездіяльністю. Допоки такі держави, як Саудівська Аравія, Сирія й інші не зроблять рішучих дій і не зупинять притік людей і грошей, що живлять повстанський рух, Ірак ніколи не стане стабільною, демократичною та процвітаючою державою.
Стівен МЕТЦ — професор, дослідник і голова відділу регіональної стратегії та планування Інституту стратегічних досліджень Військового коледжу сухопутних військ армії США
