Базікання Горбачова про прискорення й перебудову зруйнувало радянську комуністичну систему. Ця система була нереформованою, неприскорюваною й неперебудованою в принципі. Однак як певна форма соціального хоспісу могла б проіснувати ще кілька десятиліть, як мінімум. Справжні мотиви архітектора перебудови залишаються досі загадковими й для нього самого. Але залізна політична воля колективного Горбачова проглядається в історичній ретроспективі гранично чітко.
Комуністичну номенклатуру нудило від необхідності вити хором «Мета нашого життя — щастя простих людей» і винагороджувати себе однією пижиковою шапкою на рік і пристойними сосисками в цеківському буфеті. Під розмови про загальнолюдські цінності й повернення в лоно світової цивілізації, декілька мільйонів її «найпасіонарніших» представників і їхніх підручних стали доларовими мультимільйонерами й сотні (російський список «Форбса» — лише вершина айсберга) — мільярдерами.
Путінізм, тепер уже під державницько-патріотичними гаслами підіймання з колін і протистояння «четвертому рейху», закріпив і легітимізував підсумки єльцинської приватизації, а крім того, повернув усім цим «продажним чиновникам і геть бездіяльним підприємцям» абсолютну політичну владу. Життя вдалося.
Пограбований соціум гранично атомізований і дезорієнтований. З масами розбирається гламурно-приблатньонне телебачення. Із залишками колишнього «мозку нації» індивідуально працює Патріот Росії-2009, субтильний пан з манерами вічного боязкого підлітка, який утомлено й терпляче роз’яснює вже з усіх кип’ятильників, яке рідкісне лайно російський народ-богоносець, і як ми всі мусимо благословляти нашу владу-великомученицю, яка вже котре століття поспіль захищає своїми багнетами й в’язницями нас, ну й себе трошки, від люті народної. І як ми маємо цінити даровану нам побутову свободу, що, звісно, важливіша за свободу політичну.
З такими патріотами путінський хоспіс цілком може проіснувати ще років 10—15 на танучій нафтогазовій подушці й грошах китайців, які повільно, мов упевнений у собі удав, поглинають економічно спочатку Далекий Схід, а тепер уже й Східний Сибір.
За цей термін золотий генетичний фонд російської влади остаточно й на декілька поколінь наперед інтегрується у вищі фінансові прошарки Заходу, який вони клянуть з усіх телевізійних амвонів.
Тож навіщо правлячій «еліті» руйнувати цю благодать власним безвідповідальним базіканням про «модернізацію», як це робив понад 20 років тому Горбачов? Тоді номенклатура цинічно відкривала собі шлях до небаченого збагачення. Сьогодні колективний Медведєв так само чудово розуміє, що ніяка «модернізація» в рамках путінсько-медведєвської системи неможлива. Політичний клас з такою біографією й такими аналізами має раніше піти цілком. І йому є куди, навіть дуже комфортно, піти. Але комусь із тих, хто ще не нажерся, диявольськи хочеться розпиляти якісь бюджети або поборотися за якісь ключові активи. Замінити біля головних годівниць Вітчизни декілька десятків сірих тупуватих міллерів та яскравих вестернізованих юргенсів.
Ось уже протягом декількох місяців, не вимовляючи поки імені національного лідера всує, вони, розмахуючи фальшивим прапором модернізації, послідовно фекалізують світлий його образ і всі славетні звершення останнього десятиліття, підриваючи таким чином фундаментальні основи персоналістського режиму.
Їхні попередники неодноразово успішно проводили ритуальну фекалізацію мертвого вождя й двічі — живого. Але обрані пленумом ЦК КПРС Брежнєв і громадянами РРФСР Єльцин мали власну легітимність, незалежну від скинутих ними відповідно Хрущова й Горбачова. Більше того, саме повалення їхніх попередників працювало на їхню легітимізацію.
У нашому випадку наростаюче базікання про модернізацію підриває нестійку рівновагу в тандемоніумі й може залишити йому лише два дуже погані для нього ходи.
Відсторонення від влади дискредитованого в громадській свідомості Путіна не лише не наділяє Медведєва реальною вищою владою, а навпаки, остаточно його делегітимізує. Що за ним залишається, крім того, що поганий Путін призначив його «спадкоємцем»?
Відсторонення від влади «модернізатора» Медведєва, який хотів як краще, й відверте повернення Путіна робить з останнього реакціонера-узурпатора. З такою аурою провести вибори через три місяці важко. Під пристойним приводом (Кавказ, Крим) їх відкладають на невизначений термін.
І один, і другий сценарій різко скорочують життєвий ресурс путінської системи з 10—15 років до 10—15 місяців максимум. Такою є можлива ціна гри в медведєвську модернізацію. Оновлюйтеся, панове! І йдіть, будь ласка...