У внутрішній політиці Росії Володимира Путіна все більше авторитаризму, а у зовнішній — агресії. Глобальний вплив Китаю, схоже, зростає з кожним днем. А на Близькому Сході маячить перспектива конфлікту з Іраном. Журнал Foreign Policy звернувся до Збігнєва Бжезинського, колишнього радника президента США з питань національної безпеки, автора книг та статей і визнаного зовнішньополітичного гуру, з проханням поділитися своїм баченням цього небезпечного нового світу.
— Президент Росії Володимир Путін збирається зберегти владу на довгі роки й навіть порівняв себе з колишнім президентом США Франкліном Рузвельтом. Чи потрібно Заходу боятися російського президента і яку лінію поведінки щодо Путіна повинні вибрати Сполучені Штати?
— Ні, я не вважаю, що Захід повинен боятися Путіна, навіть якщо він виглядає не найпривабливішою фігурою. По суті, він є російським самодержцем в епоху істотної трансформації геополітичної позиції Росії і її національної ідентичності. Захід повинен чітко визначати свої інтереси і твердо прагнути до їхньої реалізації. Він повинен припинити будь-які спроби відновлення імперського характеру Росії, і коли це тільки можливо, співробітничати з росіянами щодо питань, які представляють обопільний інтерес.
— Чи продовжить зростати вплив Росії на Європейський Союз? Неодноразово звучали похмурі попередження про залежність країн-членів ЄС від російських енергоносіїв. Чи є це, на вашу думку, загрозою і чи може Європа відірватися від російських енергоносіїв?
— Можна говорити про потенційну загрозу в довгостроковому плані. Поки це ще не загроза. Якщо Європа і Сполучені Штати не зроблять спільно потрібне для збільшення диверсифікації доступу до енергоносіїв, то Європа може стати політично вразливою. Саме тому Заходу важливо мати доступ до енергоресурсів Каспійського моря й Центральної Азії. Саме тому Захід повинен просувати такі проекти, як трубопровід «Набукко» через країни південно-східної Європи в Центральну Європу.
— Ситуація в Іраку з кожним днем виглядає все похмуріше. Якщо Сполучені Штати зуміють у найближчому майбутньому вийти з Іраку, то чи повинні вони прислухатись до порад тих, хто пропонує зайняти позицію невтручання в справи Близького Сходу?
— Сполучені Штати зобов’язані мати одні відносини з Єгиптом та інші — з Сирією. Вони зобов’язані мати певні відносини з Саудівською Аравією та інші — з Іраком. Гадаю, що потрібно розглядати Близький Схід, враховуючи всю складність геополітичного ландшафту, і відповідно вибудовувати політику.
— Що ви думаєте про майбутню конференцію про мир на Близькому Сході, особливо з огляду на недавні удари Ізраїлю по Сирії? Чи можливо, на вашу думку, досягнути прогресу?
— Прогрес на майбутній конференції може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо Сполучені Штати чітко й зрозуміло викладуть мінімальні вимоги можливої угоди. А саме: ніяких прав на повернення, справжній розділ Єрусалима, чітка демаркація кордонів зі взаємним обміном населення й демілітаризація палестинської держави.
— Ви виправдовували рішення про підтримку моджахедів у Афганістані, прийняте в роки адміністрації Картера, на тій підставі, що підтримка джихаду мала ключове значення для розгрому Радянського Союзу. Але хіба Радянський Союз не розпався б через внутрішні причини економічного характеру? Чи варто було підтримувати рух, завдяки якому підняли голову Талібан і «Аль-Каїда»?
— Постановка питання абсолютно ненормальна. Ради розгромили Афганістан і саме це згодом породило Талібан. Завдяки підтримці афганського опору ціле покоління афганців підтримує Америку і вони, як і раніше на нашому боці. Якби ми не підтримали афганців, то опинилися б у надто скрутному становищі.
— Ви й багато інших критиків політики адміністрації Буша щодо Ірану вважаєте, що США повинні взаємодіяти з Іраном. Але схоже, що щокроку «яструбам» іранського режиму вдається перехитрити так званих прагматиків. Наприклад, Мадлен Олбрайт, будучи державним секретарем в адміністрації Клінтона, робила все можливе й неможливе, щоб достукатися до колишнього президента Ірану Мохаммада Хатамі, й нічого не досягла. Виходить, що «взаємодіяти» не так просто?
— В роки адміністрації Буша й навіть Клінтона — обидві відкидали спроби помірних іранців налагодити з нами деякий діалог, було продемонстровано, що лайки на їхню адресу чи погрози скинути режим малопродуктивні. А війна з Іраном, ініційована Сполученими Штатами, стане для США історичною катастрофою, у світлі якої Ірак здасться досить мирним футбольним матчем. Так, це можливо. Але не скажу, що ймовірно.
— Економіка Китаю швидко росте, і відповідно розширяється його вплив у світовій політиці. Чи так це погано, якщо Китай стане регіональним гегемоном в Азії? Чи Сполученим Штатам і їхнім союзникам потрібно шукати способи протидії китайцям?
— Не вважаю, що всі азіати хочуть перебувати під китайською гегемонією, але Сполучені Штати, очевидно, зацікавлені в тому, щоб Китай займав своє місце в глобальній ієрархії, причому одне з ключових. Не в інтересах США повторювати допущену в 1914 році помилку, яка призвела до зіткнення, що породило Першу світову війну. Китай має бути інтегрований в систему. Це також означає, що в нього є право грати в ній гідну роль.
Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ, колишній радник президента Джиммі Картера з питань національної безпеки, професор зовнішньої політики США в Школі фундаментальних міжнародних досліджень при Університеті ім. Джона Хопкінса, радник і опікун Центру стратегічних і міжнародних досліджень.
