У XXI столітті людству було кинуто новий виклик: охорона довкілля чи його нищення заради економічного розвитку. «Зелене обличчя» планети за останні 50 років змінилося до невпізнання. Ліси нещадно вирубують, водоймища забруднюють, а викиди окису вуглецю із заводів забруднюють атмосферу. Проте, з іншого боку, ми не повинні забувати, що кількість населення Землі зростає щодень, людям потрібно десь працювати і заробляти на життя. Конфлікт між розвитком та збереженням довкілля, яким часто-густо жертвуємо, спричинив усвідомлення людьми факту, що без ухвалення спеціальних юридичних норм захисту цього довкілля ми швидко опинимось у ситуаціях, котрі зображуються в постапокаліптичних фільмах Голлівуда. Конфлікт між економічним розвитком та збереженням довкілля спровокував ЄС створити 1990 року Європейське агентство з навколишнього середовища та Європейську мережу інформації й спостереження за довкіллям. Вони мають забезпечувати держави Співтовариства необхідною інформацію щодо проведення ефективної політики в охороні довкілля, сприяти заходам із його моніторингу та консультувати окремі держави на їхнє прохання. Також вони реєструють, порівнюють та оцінюють стан навколишнього середовища країн-членів. Проте, конфлікт вичерпано не було, оскільки потреба у розвитку інфраструктури регіонів, будівництві нових робочих місць все більше тисне на ЄС. З моменту створення комісії прецедентів було вдосталь. Зокрема, у Фінляндії виникла проблема з популяцією вовків, яких було заборонено відстрілювати. Такий самий конфлікт постав дуже гостро в сусідній нам Польщі, котра приєдналася до ЄС 2004 року.
У невеличкому містечку на північному сході Польщі — Ельблонзі, виникла ідея будівництва великого морського порту. Цей проект мав би активізувати економічний розвиток регіону, який має високий рівень безробіття. Також на території неподалік Ельблонгу, на межі Вармінсько-Мазурського та Підляського воєводств, уже 10 років планують збудувати аеропорт. Проте всі ці задуми наштовхуються на одне АЛЕ: згадані території є частиною спеціальної екологічної зони, що визначена особливою комісією при Євросоюзі. Проект Natura 2000 є центральним у програмі ЄС із захисту довкілля. Він був створений 1992 року, і його основною метою є забезпечення довготермінового виживання найцінніших європейських природних зразків.
«При вступі у ЄС, — пояснив «Дню» громадський активіст із Польщі Блажей ЗАЙОНЦ, — Польща взяла на себе повноваження створювати ці спеціальні екологічні зони і передавати контроль над ними ЄС. На цей момент у Польщі в рамках проекту Natura 2000 створено спеціальну зону біотопів «Магурська остоя», яка об’єднує 10 природних парків. Ця ініціатива об’єднує різноманітні природні заповідники у всіх країнах Європейського співтовариства. Проект Natura 2000 має підтримувати баланс розвитку економіки та збереження довкілля в розумних межах, не допускаючи надмірного зловживання ресурсами та кроками щодо пошуку компромісів, зокрема й у польській ситуації».
На думку пана Зайонца, польська влада у цій ситуації діє дещо нераціонально. «Вона хоче розвивати економічно, якщо так буде доцільно сказати, пасивні території, але, водночас, на цих територіях встановлюють спеціальні екологічні зони. Проте, варто зазначити, питання будівництва промислових об’єктів у або на кордоні спеціальних екологічних зон у Польщі починає активно обговорюватися під час виборів, і кожна сторона, як провладна так і опозиційна, прагне використати всі можливі ресурси для перемоги», — зазначив він.
Тут виникає питання: як можна розв’язати конфлікт між довкіллям та розвитком, коли законодавство Європейського Союзу стоїть за збереження екології й фактично виступає антагоністом економічного розвитку?
Аналітик Інституту міжнародних відносин Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ бачить такий шлях вирішення цієї дилеми. «Якщо є якісь юридичні норми ЄС, з якими треба погодитися, то їх треба виконувати. Є можливість, хоч це дуже важко, на рівні Європейського Союзу намагатися змінити цей закон. Отже, якщо виникнуть надважливі питання для якоїсь держави ЄС, то вона може спробувати такі юридичні норми змінити. Але краще брати участь у роботі над формування таких законів, бути присутніми під час творчого процесу. Бо такий закон, якого ще немає, а є лише проект, легше змінити, ніж закон, прийнятий офіційно», — сказав він «Дню».
Тим часом природозахисник та еколог Національного екологічного центру України Ігор СІРЕНКО в коментарі «Дню» наголосив: «Немає альтернативних варіантів у цій ситуації. Є ультиматум бізнесу. Альтернатива була б, наприклад, така: будувати порт чи аеропорт у тому місці й, відповідно, знищити природне середовище, чи знайти місця інші й збудувати там якесь виробництво на ту ж кількість робочих місць і не шкодити довкіллю. Це перший момент. Другий момент — це ще раз демонструє, що люди, які розробляють плани економічного розвитку, не завжди думають про довкілля. Стара Європа вже стільки набила гуль на цих питаннях, що, приїжджаючи до тієї ж України, у них просто очі на лоба лізуть від того, що коїться у нас. Є одна організація під назвою «Мережа глобального екологічного сліду«(Global Footprint Network), яка підраховує продукцію біосфери за рік, тобто те, що Земля продукує за рік і скільки людство споживає за цей самий термін. Вже зараз у людства від’ємний баланс — ми споживаємо набагато більше, і за рахунок видобувних копалин зокрема. Останні дані, котрі переглянув, були за 2010 рік. Вони засвідчили, що ми спожили за вісім місяців те, що виробила Земля за рік. Ми маємо усвідомити, що не можна споживати більше, ніж продукує планета. Споживаючи більше, ми ведемо себе до катастрофи».
Із такою точною зору не погоджується старший аналітик Центру транспортних досліджень Андрій ІСАЄВ. «По-перше, будівництво порту та й сам порт не несуть такого великого забруднення навколишньому середовищу, бо в Європі вже дуже давно існують високі стандарти охорони довкілля. Якби хтось хотів будувати щось, то лише з дотриманням європейських норм. Щодо аеропорту, то все залежить від влади того регіону, від розуміння нею того, що їм вигідніше. Взагалі, це навіть більш політичне питання, ніж економічне», — сказав він «Дню».
У ХХІ столітті людство почало брати більше, ніж синя куля може запропонувати, а вічний розвиток неможливий. Що для людини є більшою цінністю: бути в гармонії з природою чи працювати на розвиток? Це питання має собі поставити кожен. Українське законодавство, на жаль, не гарантує такого чітко окресленого механізму захисту довкілля від техногенного поступу. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» був прийнятий, незважаючи на протести громадськості, кілька років тому. Цей закон дозволяє будувати більшість промислових об’єктів без екологічної експертизи. А через брак коштів більшість заповідних територій ще й досі не занесена в Земельний кадастр. На початку цього року в Інтернеті на Публічній кадастровій карті України з’явилась у відкритому доступі інформація, що багато заповідних територій уже розпайовані й віддані у приватну власність. Як ми бачимо, Україні ще далеко до розв’язання конфлікту між розвитком та збереженням довкілля, тому використовувати зарубіжний досвід необхідно.
