Керівник Центру геополітичних експертиз експертно-консультативної ради з проблем національної безпеки при Державній Думі РФ, доктор політичних наук Олександр Дугін — фундатор російської геополітичної школи. Він є автором монографій, підручників і статей iз геополітики. У матеріалі, підготовленому Центром геополітичних експертиз і наданому «Дню», російський експерт розповiдає про відмінності між партіями так званої правої і лівої орієнтації, які беруть участь у політичній боротьбі в Росії, а також про те, чи дійсно «правим» є Союз правих сил.
— У ваших працях ви часто говорите про те, що в Росії немає не лише чіткої (озвученої) ідеології, але, до того ж, відбувається постійна плутанина з політологічною термінологією. У сучасній політиці прийнято оперувати такими поняттями, як «праві» та «ліві». Отож, перед початком передвиборної гонки має сенс розібратися: хто такі праві і хто такі ліві та як нам — виборцям — відрізнити одних від інших?
— Стосовно розподілу політичних сил на праві та ліві плутанина існує не тільки у нас, але й у західному світі. Причина цієї плутанини в тому, що правих і лівих можна визначати в двох досить різних сферах — політико-культурній і економічній. Часто праві та ліві в економічному сенсі аж ніяк не співпадають з правими і лівими в політико-культурному сенсі. Що й призводить досить часто до парадоксальних ситуацій і вульгарної плутанини. На культурно-політичному рівні правими є ті сили і партії, які наполягають на збереженні національних, політичних і державних традицій, властивих конкретному народу, конкретному суспільству. Праві, таким чином, співпадають з консерваторами в культурно-політичному значенні. «Праві» відстоюють спадкоємність щодо минулого, вважають за необхідне будь-якою ціною зберегти самобутність та ідентичність тієї історичної общини, від імені якої вони виступають, — буде це держава, нація, етнос або ж політична система. Перед Жовтневою революцією класичними правими були монархісти — прихильники православної держави і противники привнесення в Росію чужих для її історії західних культурно- політичних цінностей. У цьому значенні правими можна було б назвати і комуністів-консерваторів періоду перебудови, які наполягали на збереженні радянських державно-політичних традицій усупереч «західницької» орієнтації радикальних реформаторів.
Лівими на тому ж культурно- політичному рівні будуть ті рухи та їхні ідеологи, які, навпаки, прагнуть відійти від національних, політичних і державних традицій, щоб організувати суспільно-культурний лад на абсолютно нових, небувалих засадах, скопійованих десь в іншому місці або навіть просто вигаданих. Причому, ці ліві політико-культурні проекти перетворень часто будуються на запереченні правих традиційних принципів. Якщо у правих в основі — збереження старого, то ліві прагнуть це старе знищити, зламати; якщо праві хочуть забезпечити своїй нації самобутність та історичну спадкоємність стосовно покоління своїх предків, то ліві наполягають на відмові від цієї самобутності, на змішуванні й перероблюванні всіх національних, соціальних, релігійних та ідеологічних засад тощо. У цій сфері ліві — завжди орієнтовані на зняття, розмивання або навіть руйнування тих природних історичних кордонів, які становлять неповторність кожного народу і кожної держави. У основі лівих політичних вчень завжди лежить бажання «універсалізму», бажання зрівняти всі політико- соціальні прояви націй, привести їх до спільного знаменника.
— Те, що ліберальну партію назвали Союзом правих сил, — це помилка чи щось інше?
— Ні, це не помилка. Якщо ми перейдемо до чисто економічного рівня, то побачимо, що тут існують абсолютно інші визначення. Правими в сфері економіки називають ті партії, які стоять за абсолютне переважання приватної власності та принципу приватної власності над колективною — державної, національної, общинної, профспілкової, сімейної тощо. Найбільш повним вираженням правої економічної доктрини є лозунг «Абсолютно вільний планетарний ринок», закони якого не знали б ні державних, ні національних, ні релігійних кордонів. Саме такий соціальний устрій бачився як ідеал для батьків-фундаторів «лібералізму» — від Адама Сміта до фон Хайєка і Мілтона Фрідмана. Лозунгом усіх економічних правих завжди було слово «приватизація». Економічні ліві прямо протилежні економічним правим. Тут ліві ратують за перевагу різних колективних форм власності над приватними. Причому, форми ці можуть дуже різнитися — від анархістських проектів примату сільсько-общинної і профспілкової власності до загальнонаціональної або державної власності деяких тоталітарних режимів соціалістичного типу. Як би там не було, але ліві завжди стоять за «усуспільнення», «націоналізацію», «колективізацію» тощо.
Отже, ми отримали не двополюсну схему праві — ліві, а чотириполюсну, де визначення специфіки кожної ідеології відбувається відповідно до її переваги окремо у сфері політико- культурній та у сфері економічній. Таким чином, теоретично ми можемо собі уявити всі чотири варіанти поєднання термінів «праві» та «ліві» на політико- культурному та економічному рівнях. Саме такий стан справ ми й спостерігаємо в реальній політичній картині суспільств.
— Яке ваше ставлення до надто полівівшого в екомочічній частині цим березнем СПС?
— Досить просте і конкретне. Сьогодні в Росії склалася така ситуація, що в політиці ті, хто заперечує національні цінності, історичну, соціальну і політичну своєрідність Росії, не критично возвеличують Захід, приречені на маргинальність, провал і небуття. У цьому величезне досягнення правління президента Путіна, який зняв табу з національної ідеї і зупинив руйнівний процес політичної русофобії. Тепер уже зізнаватися в любові до Росії не ганебно. Але одного цього не досить: ми повинні враховувати історії політичних партій і окремих політиків. Розглядати не лише їхню власну біографію, але і еволюцію їхніх політичних поглядів. Це на початку 1990-х біографія була в усіх однакова — школа, комсомол, партія, трудовий стаж. За пострадянський період більшість політиків мала можливість оголосити те, у що вони вірять і довести справами, наскільки ця віра сильна. Тому одними словами нас уже не купиш.
Якщо ви були за велику державу, панове політики, за імперію (нехай і називалася вона тоді СРСР), то з вами одна розмова. Якщо ж проти — інша. Коли ж ви навіть змінили позицію, осмислюючи помилки минулого — будьте ласкаві детально описати цей процес, навести аргументи, зрештою — вибачитися за власні помилки перед народом і країною. У противному випадку це буде чисте обдурювання і палкі патріотичні промови втратять будь-який сенс. Сподіваюся, що більше Росію не обдуриш: наш народ цього разу зможе обрати, використовуючи свій розум, свою логіку, своє уважне ставлення до того, чим дише майбутня влада. Ті, кому ми ввіряємо свою волю, зобов’язані цю волю втілювати в життя. Як показують соцопитування, Росія дедалі більше усвідомлює себе як нація патріотів, як суспільство громадян, яке всією душею вболіває за Росію, бажаючи їй процвітання та величі. Ось у такому ключі й необхідно проводити національну експертизу партій і політиків. Як розуміють вони Росію і що готові для неї зробити? Що вже для неї зробили? Ось від чого на цей раз все і залежатиме.
