Шість років тому один білоруський ясновидець передрік, що Лукашенко правитиме сімнадцять років. Тоді всім таке передбачення здавалося невдалим жартом. Але влітку цього року вже минула 13 річниця президентства Олександра Лукашенка. Чи дійсно, Білорусь приречена на 17 років антидемократичного правління Лукашенка, або ж після підвищення ціни на газ Росією він уже не зможе довго втримувати владу? Чи є в опозиції можливість на чергових парламентських виборах привести демократичні сили до парламенту? Чи можливий діалог між опозицією й владою? Чи здатні сьогодні європейські цінності об’єднати білоруське суспільство? Про це — «Дню» в інтерв’ю з одним iз лідерів білоруської опозиції Олександром МІЛІНКЕВИЧЕМ.
— Сьогоднішня влада не здатна перемогти на вільних і справедливих виборах. Режим чим далі заганяє країну в глухий кут. Низькі ціни на енергоносії — це форма економічної підтримки режиму Лукашенка. Наша економіка від цього не виграє, бо тоді немає необхідності впроваджувати нові технології, розвивати наукомісткі виробництва. Приречена не Білорусь, а та модель суспільства й держави, яку нав’язує білорусам диктаторський режим.
— Такої неподільної влади, як зараз у Лукашенка, не було ще ніколи. Опозиція в Білорусі активізується раз на п’ять років, до чергової поразки на виборах. Чи є реальна можливість на чергових парламентських виборах привести демократичні сили до парламенту?
— Неподільна влада Лукашенка встановилася ще 1996 року, й весь цей період лише поширювалася по всій горизонталі суспільного устрою. Перше, що знищив Лукашенко, була Верховна Рада, єдина альтернатива його одноосібній владі. Тому в разі навіть якихось змін в економіці відновлення повноцінної діяльності парламенту при ньому не станеться. Не для того він зруйнував парламентаризм і тримає опозицію в умовах фактичного підпілля, щоб дозволяти їй вести публічну політичну діяльність. На жаль, з нинішньою практикою проведення виборів у демократичних сил Білорусі шансів на те, щоб пройти в «намет», фактично немає.
— Чи може процес приватизації похитнути монопольну позицію влади Лукашенка?
— У нинішніх умовах приватизація підприємств — єдиний вихід для того, щоб утримати енергоємну економіку Білорусі від краху. Сьогоднішня влада за 13 років не зробила нічого, щоб в умовах сприятливих цін Росії на енергоносії більш-менш безболісно провести реформування економіки. Усі ці роки режим пишався своїми «чудовими» успіхами в економіці, від яких буквально за один рік не залишилося й сліду.
Зараз уряд судорожно шукає іноземних інвесторів, які могли б вкласти свої кошти в неконкурентоспроможні білоруські підприємства. Але цей пошук обтяжений низкою обставин як економічного, так і політичного плану: складним і непрозорим податковим законодавством, наявністю «золотої акції», що дозволяє уряду в будь-який момент відібрати прибутковий бізнес на користь держави, а також непривабливими історіями з великими інвестиційними проектами минулого — «Форду» і «Балтики».
Дуже серйозною проблемою запланованої приватизації залишається її прихований характер і відсутність повноцінного громадянського контролю за її перебігом. На прикладі продажу державного пакету акцій оператора стільникового зв’язку Velcom чітко видно, що такі серйозні рішення приймаються чиновниками за зачиненими дверима, а громадський контроль за розподілом прибутків, отриманих від продажу ліквідних державних активів, навіть не передбачається.
Лукашенко готовий вдатися до багатьох речей заради збереження влади. Він прагне знайти порозуміння в середовищі арабського, іранського й китайського бізнесу, в яких, крім їхніх можливостей інвестування, він бачить передусім лояльність до себе особисто.
— Незважаючи на роки, позначені звільненнями, кадровими перестановками й відверто принизливим ставленням до бюрократії з боку президента Лукашенка, на політичній арені з’явилися вельми впливові особи, що займають сильні позиції в державному апараті та в органах управління економікою. Чи не може це привести до створення альтернативних центрів влади?
— Навряд чи можна говорити про таких осіб, центри за ретельної зачистки політичного простору протягом останніх 10 років. Для залякування державних службовців і директорського корпусу постійно використовуються показові судові процеси. Але й тут повністю підпорядкована йому судова система дотримується принципу вибіркового підходу: одні за обвинуваченням у викраденні мільйонів доларів позбавляються своїх посад і уникають в’язниці, а інші за незначні порушення в сплаті податків отримують серйозні в’язничні терміни на додачу до конфіскації майна й бізнесу.
— Чи може син президента Віктор Лукашенко претендувати через якийсь час на передання влади йому родинним шляхом?
— Лукашенко мало нагадує справжнього політика, оскільки він і збудована ним система не в змозі організувати й виграти справедливі й рівні вибори. Що ж до передання влади, як ви сказали, «родинним шляхом», упевнений, білоруський народ не допустить такого приниження. Такий варіант стане останньою краплею й дуже посприяє розвалу системи.
— У Білорусі з’явилася нова мода — частина опозиції стає «конструктивною». А тих, хто вважає, що переговори з Лукашенком безглузді й некорисні, — мало не зараховують до промосковських агентів. Чи вважаєте ви й інші білоруські проєвропейські політики, що вступ в активний діалог iз нинішньою владою є можливим?
— Нашій країні потрібен рівний і взаємошанобливий діалог усередині суспільства. Ми повинні бачити один в одному співгромадян і потенційних партнерів, а не ворогів. Я завжди виступав за еволюційний шлях розвитку. Діалог з нинішньою владою можливий лише за умови звільнення політичних в’язнів, припинення репресій, забезпечення свободи слова. У мене немає великих ілюзій щодо спроможності влади до відкритого діалогу. Правду кажучи, мої пропозиції про нашу готовність розпочати діалог, насамперед, спрямовані до наших співгромадян. Ми творча політична сила, готова взяти на себе відповідальність за майбутнє країни. Ми чудово бачимо, що саме наші пропозиції про діалог зустрічають розуміння співгромадян і дуже дратують владу. Саме тому вони продовжують репресивні дії, особливо щодо молодих людей, які стоять в авангарді боротьби за свободу й справедливість.
— Пане Мілінкевичу, з вашої ініціативи створена нова структура — Рада європейської інтеграції. Які цілі ставить собі ця організація?
— Рада європейської інтеграції — це співтовариство політиків, громадських діячів і експертів, які займатимуться розробкою концепцій та ідей з метою наближення Білорусі до європейських стандартів. Діяльність Ради будуватиметься в чотирьох основних напрямках: робота з людьми, поширення інформації про переваги співпраці з Європою; аналітична робота над теоретичними й практичними програмами європейської інтеграції Білорусі; підготовка освітніх програм з питань інтеграції Білорусі в Європу для політичних лідерів; підтримка розвитку національної культури. У цьому для нас дуже важливим є досвід наших центральноєвропейських сусідів, а також досвід демократичного розвитку України й інтеграції України до ЄС.
— Чи здатні сьогодні європейські цінності об’єднати білоруське суспільство?
— Передусім, білоруське суспільство має об’єднатися навколо національної ідеї білоруського відродження, символами якого є «бела-чырвона- белы сцяг и Пагоня», а основою — білоруська мова. Лише Білорусь зі своєю самобутньою культурою, традиціями та історією представляє інтерес для європейців, тільки демократична Білорусь може зайняти своє гідне місце в єдиній сім’ї народів Європи. І це не пафос, а реальність.
Ми абсолютно чітко усвідомлюємо, що говорити сьогодні про те, що більшість бiлорусів поділяє європейські цінності й готова відкрито виступати за інтеграцію з Європою, буде великою натяжкою. Саме тому на нинішнє покоління носіїв проєвропейських ідей покладається відповідальність за виховання нового покоління білоруських патріотів, орієнтованих на європейські цінності. Це сьогодні основна задача демократичних сил Білорусі.
— Яким бачиться вам майбутнє Білорусі після закінчення «ери» Лукашенка?
— У моєї країни величезний невикористаний потенціал. Ми маємо зробити все, щоб «розкріпачити» наших людей, відкрити перед ними нові можливості для творчої праці та реалізації своїх прагнень на благо собі й оточуючим. Побудова відкритого суспільства, що динамічно розвивається, потребує від нас серйозних зусиль. Однак я вірю в силу й мудрість мого народу.
