У Гонконгу (спеціальному адміністративному районі КНР Сянган) попередні підсумки парламентських виборів збентежили демократично налаштованих кандидатів. Вони отримали лише 18 місць, повідомляє Рейтер. Багато хто розглядав голосування, в ході якого обирали 30 з 60 членів парламенту цієї автономії в складі Китаю, як референдум про надання Гонконгу нових свобод. Другу половину депутатів обирають професійні групи, які, як правило, підтримують офіційний Пекін. Якби демократичні кандидати мали могутню підтримку, то в прихильників більшої самостійності Гонконгу з’явилися би додаткові аргументи. Отже, нинішнє голосування стало своєрідним вотумом довіри електорату нинішньому уряду на чолі з Тун Чихва й політиці офіційного Пекіна. Місцеві спостерігачі вважають, що ударом по репутації демократів стали численні скандали, пов’язані з корупцією та позашлюбними пригодами кандидатів. Крім того, напередодні виборів Пекін провів масовану пропагандистську кампанію в Гонконгу, яка принесла плоди: явка виборців була досить високою (53%), і пропекінські партії отримали 12 із 30 місць, повідомляє Рейтер.
Жителів Гонконгу раніше називали «аполітичними». Але це визначення здається навряд чи доречним у наші дні. Із моменту рекордно численної демонстрації з нагоди річниці передачі Гонконгу Китаю в 2003 році сотні тисяч громадян взяли участь у різних мирних вуличних акціях, протестуючи проти дій уряду та вимагаючи політичної реформи.
Але китайський уряд наполегливо дотримується переконання, що народ Гонконгу не готовий до демократії. У квітні 2004 року китайські законодавці проголосували проти загального виборчого права на виборах верховного керівника Гонконгу в 2007 році, а також на виборах до його Законодавчої ради в 2008 році. Вони визнали, що згідно з особливою конституцією міста, «Основним законом», ці вибори могли б стати для території першою можливістю вибрати своїх представників відповідно до принципу «одна людина — один голос». Але вони висловили заклопотаність, що велика реформа може підірвати політичну стабільність і перешкодити економічному розвитку.
Британський і китайський уряди в 1980 році розробили грубу політичну систему Гонконгу під час переговорів про майбутню передачу суверенітету. Її призначення полягало в тому, щоб гарантувати неможливість повного волевиявлення населення з допомогою голосування. Після 1997 року уряд Гонконгу вжив додаткових заходів із урізування й без того обмежених можливостей законодавців щодо відкриття дебатів, законодавчої ініціативи та прийняття поправок до законів. Він ввів правила, згідно з якими для цього знадобилася підтримка як більшості обраних за територіальними, так і більшості обраних за функціональними округами.
Отже, опір змінам закладений у саму систему. Якщо уряд зможе вплинути на 16 із 30 депутатів із функціональних округів, він зможе блокувати пропозиції від депутатів, обраних на прямих виборах. Упродовж останніх кількох років саме так і траплялося зі спірними питаннями, що стосуються політичної реформи та підзвітності уряду.
Проте не треба забувати, що 1 липня 2003 року понад 500 тис. чоловік протестували проти відмови уряду продовжити термін обговорення пропонованого закону про національну безпеку. Уряд Гонконгу вирішив, що він може проігнорувати громадську думку та проштовхнути законопроект із допомогою значної більшості депутатів із функціональних округів і невеликої кількості проурядових депутатів із територіальних округів. Він відступився від своїх планів тільки тоді, коли в проурядовій Ліберальній партії, що володіла низкою депутатських місць у функціональних округах, стався розкол внаслідок могутнього натиску громадськості.
Результати останнього опитування, проведеного організацією Civic Exchange-Hong Kong Transition Project на початку серпня, вказують на різке зростання протестів громадськості протягом останнього року. Зазначається, що люди дедалі частіше вдавалися до неформальних засобів висловлення невдоволення урядом Гонконгу, оскільки вони вважали, що формальних каналів для цієї мети недостатньо. Люди почали брати справу у власні руки, відвідуючи демонстрації, підписуючи петиції та жертвуючи безпрецедентні суми на користь політичних партій і активістських груп.
Опитування також показало, що, хоч уряд Китаю відмовився від введення загального виборчого права на виборах 2007 та 2008 року, понад 40% респондентів проте хотіли встановлення демократії до цього часу, і ще 20% бажали б цього до наступного раунду виборів, у 2011 і 2012 роках відповідно. Більш того, більшість опитаних не вважали, що демократизація зашкодить економіці, хоча висловлювали недвозначні побоювання, що політичну нестабільність може викликати втручання Китаю в справи Гонконгу.
Китайський уряд цілком може після виборів прийняти нову політику щодо Гонконгу. Найкращим варіантом було б, якби Китай погодився на введення загального виборчого права не пізніше, ніж до виборів 2011 і 2012 року, набуваючи таким чином легітимності в очах Гонконгу завдяки підтримці реформи політичної системи. Хоча лідери Китаю можуть побоюватися втратити контроль, їм потрібно зрозуміти, що нинішня система викликає сильне невдоволення.
Найгіршим варіантом було б, якби Китай нехтував рішучою перемогою прихильників демократії в 2007 та 2008 роках і продовжував наполягати на тому, що народ Гонконгу не готовий до демократії, або обвинувачувати демократичний табір у тому, що ним маніпулюють з-за кордону. Народ Гонконгу цілком може зробити висновок, що він не має іншого вибору, крім використання будь-якої можливості для протесту проти непопулярного уряду Тун Чихва, тим самим створюючи останньому ще більше труднощів при управлінні Гонконгом.
Крістін ЛО — генеральний директор гонконгського некомерційного дослідницького центру Civic Exchangе, у 1992—2000 рр. була членом Законодавчої ради Гонконгу.
