Американські аналітики, котрі спостерігають за розвитком пакистанської політики, відзначають, що пакистанська дилема є небезпекою сумнівного антитерористичного союзника для Сполучених Штатів. При цьому ситуація складається таким чином, що поточні відносини між Пакистаном і США виглядають не зовсім сприятливими.
Можна пригадати, що на сьогодні Пакистан — серед провідних світових отримувачів американської військової допомоги, поряд з Ізраїлем і Єгиптом. Як наголосив заступник державного секретаря США Ричард Баучер, Сполучені Штати на даний час надають Пакистану допомогу, котра складає приблизно 100 млн. доларів на рік. Він підкреслив, що загальна кількість допомоги перевершує 1,2 млрд. доларів на рік, не враховуючи інші види допомоги — такі, котрі призначені на реформу освіти чи соціальну допомогу.
Втім, генерал Мушарраф потрапив сьогодні у досить скрутне становище. Оскільки, з одного боку, збільшується тиск адміністрації президента Джорджа Буша, що вимагає від нього ліквідувати ісламістський заколот, котрий наростає в країні, з іншого боку, збільшується тиск зсередини на пакистанський уряд, що спонукає Мушаррафа намагатися грати на обидві сторони. З одного боку, Первез Мушарраф пробує заспокоїти деяких противників його зусиль демократизувати Пакистан, зображаючи тверду позицію у стосунках з США.
Він заявляє, що «використання влади — це не єдиний спосіб боротьби з тероризмом» і що США «повинні прискорити фінансування економічної зони в племінній області». Це фінансування, котре є частиною додаткового пакету в 750 млн. доларів, що призначено для того, щоб прихилити серця і уми людей у безконтрольних північних областях країни. З іншого боку, Мушарраф, за повідомленнями, намагається отримати гарантії від США у тому, що він залишиться при владі. Хоча водночас розглядається альтернатива Мушаррафу, коли після зміни режиму владу в країні переймає цивільний президент, спроможний «вирівняти» національну безпеку в Пакистані й здобути авторитет на міжнародній арені.
Це є важливим для США, оскільки «пакистанський плацдарм» розглядається як театр ведення війни з тероризмом багатьма високопоставленими американськими урядовцями. У цьому контексті Мушарраф виглядає як бажаний союзник, і багато чиновників бояться, що без його лідерства і контролю Пакистан може постати перед дуже похмурим майбутнім. Проте, на сьогодні гостро постає питання щодо майбутнього нинішніх лідерів у пакистанському уряді. Одним із шляхів «оцивільнення» генерала Мушаррафа могла б стати його відмова від керівництва пакистанською армією і передача контролю над нею комусь із своїх найближчих соратників. Що б могло стати першим кроком до проголошення його цивільним президентом.
Плануючи і далі «демократичні перетворення» в Пакистані за участі Мушаррафа, Вашингтон у той же час не випускає з поля свого політичного зору колишнього пакистанського прем’єр-міністр Беназір Бхутто. Хоча помітним мінусом для американців у цьому випадку стало те, що Бхутто зайняла неоднозначну позицію під час недавнього штурму Червоної мечеті в Ісламабаді пакистанськими військовими, а недавній вердикт Верховного суду різко змінив рівновагу політичних сил в країні.
Проте, схоже, що все йде до того, аби змінити саму формулу режиму в Пакистані. Минулого тижня президент Мушарраф і колишній пакистанський прем’єр-міністр Беназір Бхутто зустрілися в Об’єднаних Арабських Еміратах, де Бхутто живе в еміграції. Їм вдалося узгодити найбільш важливі моменти політичної «перебудови» в країні, що включає відміну заборони для однієї особи втретє займати посаду прем’єра. Варто пригадати, що Беназір Бхутто вже двічі — в 1988—1990 і 1993—1996 роках обіймала цей пост. Це дозволить їй повернутися до Пакистану без загрози юридичного переслідування і обвинувачень у корупції.
Після 8 років з моменту реалізації безкровного військового перевороту в 1999 му, Мушарраф нарешті починає розуміти, що настає час відійти від одноосібного керівництва Пакистаном і повернути країну хоча б до якоїсь подоби нормального демократичного життя. Очевидно, що останні події, а особливо його наказ у липні вибити ісламських радикалів з Червоної мечеті, лише прискорюють цей процес. Крім того, на політичному фронті Мушаррафу було завдано удару, коли Верховний суд виніс ухвалу відновити головним суддею Іфтіхара Мухаммада Чаудхрі, повноваження якого були припинені у березні за звинуваченням у зловживанні службовим положенням.
Цей інцидент спонукав політичних супротивників генерала Мушаррафа до ініціативи суспільних змін. США ухопилися за цей імпульс, оскільки найбільше, що їх хвилює, — це здатність Пакистану продовжувати свою участь у «війні з терором». Вашингтон вважає, що за умов, котрі складаються, досягнення компромісу з Беназір Бхутто та її Пакистанською народною партією є найкращим варіантом. Переговори між Мушаррафом і Бхутто стали результатом тривалого процесу, в якому Вашингтон відігравав ключову роль.
Американці за будь-яку ціну намагаються утримати Пакистан в полі свого політичного тяжіння. Так, нове законодавство США покликане пов’язувати допомогу для Пакистану з його діяльністю у боротьбі з тероризмом. На загал Пакистан від 2001 року отримав від США більше $10 мільярдів допомоги. Також адміністрація президента Джорджа Буша дала зрозуміти, що братиме ситуацію у власні руки і в разі потреби проводитиме свої власні рейди для боротьби з бойовиками на пакистанській території. Це може відбутися у будь- який момент на території проживання пуштунських племен, де дислокуються пакистанські таліби і бойовики «Аль-Каїди».
Видається, що намагаючись досягнути своїх стратегічних цілей в Пакистані і спонукуючи Первеза Мушаррафа провести деяку подобу демократизації, США не врахували декілька ключових моментів. Перетворюючи Мушаррафа на чисто цивільного президента, вони одночасно спонукають його до втрати здатності тримати під своїм контролем і командувати національною армією. Можна лише гадати, як довго буде здатен протриматися на своїй посаді президент без армійської підтримки в країні, де ісламістські фундаменталісти й так вже майже беруть верх. В такому випадку ставиться під удар взагалі здатність пакистанських збройних сил ізолювати терористичні організації.
Реалізація за пакистанських реалій ідеї цивільного президента, котрий координує свої дії з армійським керівником, виглядає нереалістичною. Оскільки якщо генерал Мушарраф відмовляється від свого контролю над армією, жодний армійський керівник не визнаватиме президентської зверхності і не слухатиме його. США опинилися в дуже скрутному становищі, коли неможливо залишити в Пакистані все як було від 1999 року, але й зменшивши повноваження Первеза Мушаррафа, вони можуть отримати цілком протилежний результат. Передусім тому, що слабкий президент Мушарраф не лише не буде здатен боротися з тероризмом в регіоні, але й дуже швидко буде усунений від влади. Певно, що американським експертам з зовнішньої політики доведеться заново проводити детальну експертизу «політичного пейзажу» в Пакистані і намагатися знаходити нові оригінальні способи розбудовувати підтримку у війні з тероризмом.
Міжнародне співтовариство стривожене нинішньою ситуацією в Пакистані ще й тому, що Ісламабад володіє ядерною зброєю, доступ до якої прагне одержати «Аль- Каїда». За даними американської розвідки, Усама бен Ладен ховається в гірських регіонах на межі Афганістану і Пакистану, де юрисдикція Кабула і Ісламабада є номінальною, а реальна влада належить старійшинам місцевих племен. Й до того Пакистан — це ядерна держава, у розпорядженні якої є від 60 до 100 ядерних боєголовок. Держава зі слабкою системою командування і корумпованими структурами. Тому Заходу варто звернути увагу на цей яскравий приклад дилеми між демократією і стабільністю.
Як зазначає впливова американська газета The Wall Street Journal, «сьогодні Пакистан залишається небезпечною державою, і це посилюється невирішеним питанням — як довго ще президент Мушарраф залишатиметься при владі. Пакистан не може стати безпечнішим, якщо президент-генерал у той чи інший спосіб буде повалений. Тому для адміністрації Буша після Іраку пакистанське питання залишається найжорсткішою дилемою її зовнішньої політики».
