Подібно аналогіям з Другою світовою війною, поняття «нова холодна війна» слід використовувати обережно. А, можливо, краще не використовувати його взагалі. Росія сьогодні не прагне встановити гегемонію в Європі військовою силою. У країні більше немає однопартійної системи, вона вже не претендує на високе звання носія передової ідеології. Будівля марксизму-ленінізму, що височіла колись аж до небес, лежить у руїнах, як і теорії «соціального кредиту» і синдикалізму. Що ж до «суверенної демократії» — таку величну назву носить нинішня ідеологічна платформа Кремля — то для викладу її постулатів і однієї сторінки буде забагато, не кажучи вже про підручник.
Порівняння сьогоднішньої Росії з Радянським Союзом брежнєвської епохи може здатися не лише образливим, а й абсурдним. Розбіжності Заходу з Москвою мають вигляд незначних нюансів порівняно з прірвою, що розділяє розвинені країни і терористів-смертників.
Однак обмежуватися висновком про те, що колишня холодна війна безповоротно канула у вічність — значить не звертати уваги на головне. Як би ми не називали новий період гострого суперництва між Росією і Заходом, він наближається, якщо вже не розпочався. У другій половині 1940-х ми вже пересвідчилися, що подібні процеси розвиваються поступово.
Причини? Ось перша: Росія, як і раніше, відрізняється від нас. Нинішня російська держава — називайте її хоч «Газпромістан», хоч «Кремль Інкорпорейтід» — має вигляд такий само неприємний, як і в комуністичні часи. Вона являє собою авторитарну чиновницько-капіталістичну систему, в межах якої охоплена усобицями еліта отримує гігантську ренту з видобутку сировини, частину грошей кладе собі в кишеню, а решту використовує у боротьбі за владу, підтримуючи свою популярність за рахунок націоналістичної, а можливо, й ксенофобської риторики. Одним словом, вона діє за схемою гроші — влада — гроші. І не тільки в країні, а й за кордоном.
Друга причина: Росія представляє реальну загрозу. У минулому московський коктейль з комунізму та імперіалізму не користувався попитом на світовому ринку, особливо наприкінці радянської епохи, коли він чітко асоціювався з убогістю, диктатурою та іноземною гегемонією. Сьогодні Росія застосовує більш довершену і могутню зброю: дешевий газ і підкуп потрібних людей. Оргія жадібності й етичної нерозбірливості, що розгорнулася в Москві за останні 15 років, свідчить, що адвокати, бухгалтери й банкіри легко забувають про професійну етику, варто лише запропонувати їм великий гонорар.
Політики також часом втрачають моральні орієнтири. Уявіть собі таку картину: Гельмут Шмідт, який обіймав посаду канцлера ФРН до 1982 р., не лише встановив приятельські відносини з Брежнєвим, а й в останні місяці свого керування «проштовхнув» рішення про державні гарантії гігантських позик під проект, який посилював енергетичну залежність його країни від СРСР. Потім, відразу після того, як пішов у відставку, обійняв високооплачувану посаду в керівництві цього ж проекту.
Неймовірно, скажете ви? Проте саме так діяв Герхард Шредер щодо проекту Північноєвропейського газопроводу. Навіть якщо він ніколи не функціонуватиме, ця історія свідчить, що Росія здатна безсоромно «перекупити» західного політика, і особливих протестів ця тактика не викликає. Позиції Заходу послаблює і схильність видавати бажане за дійсне. Звідси і дії за принципом: краще домовитися з Росією про компроміс, ніж вплутуватися в неприємну і дорогу конфронтацію.
Навіть сьогодні є речі, які не купиш за гроші. Що ж, завжди є інший спосіб — убивство. Недавно один ветеран- експерт з питань Кремля, який живе у Москві, написав у листі до мене: «Анну Політковську вбили, щоб попередити росіян — не варто критикувати Кремль, особливо в західній пресі. Вбивство Олександра Литвиненка стало застереженням перебіжчикам. Тепер лишається єдине запитання: хто наступний?»
Ви заперечите: ні, Кремль не здатен на таку безсоромність і жорстокість. Можливо, і так. Ось тільки за останні роки мало кому вдалося виграти парі, недооцінюючи рівень безсоромності й жорстокості, яка витає під цими позолоченими куполами. На нас чекає суперництво двох систем, викликане ціннісними відмінностями і геополітичними протиріччями. До холодної війни, можливо, справа не дійде, але мороз уже пробирає.
