«Війна, — говорив старогрецький філософ Геракліт, — є батьком усього і матір’ю всього». Дивлячись на криваві, по-справжньому варварські, події на Близькому Сході (особливо в Іраку та Сирії), можна мимоволі погодитися з Гераклітом, хоча подібним ідеям, здавалося б, давно вже немає місця в постмодерністському сприйнятті світу сучасною Європою.
Військові тріумфи Ісламської держави в Іраку та Сирії не лише підливають масла у вогонь гуманітарної катастрофи; вони сплутали альянси, що склалися в регіоні, й навіть поставили під сумнів державні кордони. Виникає новий Близький Схід, він відрізняється від колишнього двома важливими моментами: зростаюча роль курдів та Ірану, а також вплив регіональних сунітських держав, що знизився.
Близький Схід не просто стоїть на порозі можливого тріумфу сили, яка намагається досягти своїх стратегічних цілей масовими вбивствами й поневоленням (наприклад, єзидських жінок та дівчат). Стає також очевидним колапс старого ладу, що зберігався в цьому регіоні у більш-менш незмінному вигляді з часів закінчення Першої світової війни, і, як наслідок, занепад традиційних стабілізуючих сил регіону.
Політичне послаблення і глобальних гравців, таких як США, і регіональних, таких як Туреччина, Іран і Саудівська Аравія, призвело до вражаючої зміни ролей у співвідношенні сил у регіоні. Хоча США та Європейський союз все ще вважають Робітничу партію Курдистану (РПК), яка виступає за незалежність терористичної організації (її засновник Абдулла Оджалан відбуває довічне покарання в Туреччині з 1999 року), мабуть, тільки бійці РПК хочуть і здатні зупинити подальше просування Ісламської держави. В результаті, доля курдів стала гострим питанням для Туреччини.
Туреччина є членом НАТО, тому будь-яке порушення її територіальної цілісності може легко спровокувати застосування пункту про колективну оборону Північноатлантичного договору. В курдському питанні ховається потенціал для більш ширшого конфлікту, оскільки нова державність може поставити під загрозу територіальну цілісність Сирії, Іраку і, ймовірно, Ірану.
Та все ж, борючись за своє життя проти Ісламської держави, курди завоювали нову легітимність; коли битва завершиться, вони не забудуть з легкістю свої національні амбіції — і ту смертельну загрозу, з якою вони зіткнулися. Не лише єдність і хоробрість курдів підняли їхній престиж; вони дедалі більше стають якорем стабільності та надійним прозахідним партнером у регіоні, в якому дуже не вистачає ні того, ні іншого.
Тим самим, перед Заходом виникає дилема. Враховуючи його небажання відправляти власні наземні сили на війну, яку він зобов’язаний виграти, Захід буде вимушений озброювати курдів більш досконалими видами зброї. І не лише курдську міліцію північного Іраку («пешмерга»), але й інші курдські групи. Це не сподобається Туреччині й, швидше за все, Ірану, тому рішення курдського питання потребуватиме великих дипломатичних зусиль та майстерності, а також готовності брати на себе зобов’язання з боку Заходу, міжнародного співтовариства й зацікавлених країн.
Втім, найбільше в регіоні можуть виграти Іран, чий вплив у Іраку та Афганістані значно розширився завдяки політиці американської адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Вже зараз співпраця з Іраном є умовою відновлення стабільності в Іраку та Сирії, крім того, ця країна відіграє важливу роль в ізраїльсько-палестинському конфлікті та в Лівані.
Неможливо обійтися без Ірану, намагаючись знайти рішення для незліченних криз у цьому регіоні. Дійсно, у справі боротьби з Ісламською державою навіть обмежена військова співпраця між США та Іраном більше не здається чимось абсолютно неймовірним.
Проте відповідь на головне стратегічне питання буде знайдено не на полі битви у регіоні, а під час різних перемовин щодо іранської ядерної програми. Якщо компроміс буде знайдено, розширена регіональна роль Ірану стане і сильнішою, і більш конструктивною. Але подібний результат залишається на разі вкрай сумнівним.
Ядерна проблема включає інше важливе, приховане питання, а саме відносини Ірану з Ізраїлем, на північному кордоні якого — в Лівані — розташувалася «Хізбалла», найближчий партнер Ірану в регіоні. «Хізбалла», як і раніше, прагне знищити Ізраїль, а Іран постачає цьому рухові потужну зброю. Тут, на жаль, жодних значних змін очікувати не доводиться.
От і все, що зрозуміло щодо нового Близького Сходу. Він буде більш шиїтським, більш іранським та більш курдським. А значить, ситуація там стане набагато заплутанішою. Старі альянси (та конфлікти) більше не будуть такими самоочевидними як раніше, навіть якщо вони збережуться.
До цього можна лише додати, що Близький Схід залишиться пороховою бочкою світової політики XXI століття. Стабілізувати регіон, хоча це й у світових інтересах, буде дуже важко і лише за допомогою вмілої комбінації військових та дипломатичних засобів. Жодна глобальна держава не зможе впоратися із цим завданням самотужки.
Проект Синдикат для «Дня»
Хав’єр СОЛАНА працював Верховним представником Європейського Союзу з питань зовнішньої політики і політики безпеки, генсеком НАТО й міністром закордонних справ Іспанії. Нині він — президент Центру глобальної економіки та геополітики міжнародної бізнес-школи ESADE, а також почесний член Брукінгського інституту.
