Нещодавнє запрошення президентом Вірменії Сержем Саргсяном президента Туреччини Абдулли Гюля відвідати Єреван, щоб подивитися футбольний матч разом, стало історичною подією. Зважаючи на напружені відносини між двома країнами, цей візит у будь-який час став би подією, гідною підвищеної уваги. Оскільки цей візит відбувається через усього місяць після тривожної російсько-грузинської конфронтації, він може стати реальною надією, що напруженість на нестійкому Кавказі може бути ослаблена.
Звичайно, Туреччину та Вірменію розділяють старі та складні історичні події. Однак сьогодні наступив момент для обох країн відсунути минуле в сторону, щоб вирішувати свої загальні питання безпеки. У новій ситуації, яку створила війна в Грузії, насущність становлення Туреччини дійсним мостом між народами Кавказу вигідна для кожного.
Цей процес є неминучим наслідком географічного положення Туреччини та її історії. Розташована буквально між сучасністю та традиціями, антиклерикалізмом і ісламом, демократією і тиранією, Туреччина являє собою також реальний міст між Сходом і Заходом. Для народів Кавказу Туреччина визначає наш шлях до Європи. Вона є членом НАТО і межує з трьома країнами, що мають індивідуальну програму співробітництва з НАТО. Вона прагне приєднатися до Європейського Союзу і може зробити ЄС граничною країною для трьох наших закавказьких держав, так само як і ми прагнемо одного дня туди влитися.
Туреччина ніколи не втрачала можливості виступити в ролі регіонального посередника. Відразу після розпаду Радянського Союзу, Туреччина запропонувала програму Чорноморського економічного співробітництва. Цього року в міру того, як американська ініціатива з мирних переговорів на Близькому Сході стала заходити в тупик, Туреччина взяла на себе роль посередника, як у ізраїле-палестинському конфлікті, так і в конфлікті між Сірією та Ізраїлем. Сьогодні, відразу після виникнення російсько-грузинської кризи, турецькі лідери знову виступили з ініціативою взяти на себе лідируючу роль на Кавказі.
Світу потрібно сильно сподіватися, що турецька пропозиція зі створення платформи зі стабільності та співробітництва на Кавказі є більш серйозною і стійкою, ніж попередні подібні зусилля. Для досягнення успіху Туреччини слід заручитися поручительством усіх гравців регіону, щоб уникнути застосування сили в розв’язанні їхніх питань. Якщо це поручительство буде прийняте і його дотримуватимуться, то конфлікти в регіоні розглядатимуться з абсолютно іншої, більш терпимої сторони, намічаючи історичний прорив у бік установлення миру.
Чому б нам не дотримуватися ідеї укладення такого пакту і не зробити крок далі? Ми в цьому регіоні можемо і, я вважаю, повинні закликати до Кавказу, вільного від блоків і союзів, що суперничають. Адже альянси безпеки та гарантії лише створюють розмежувальні лінії з супутніми загрозами безпеки.
Наші країни та народи протягом всієї історії жили під спільною парасолькою значно довше, ніж ми були розділені. Сьогодні ми розділяємо загальний погляд на європейську інтеграцію і в цьому більш широкому контексті необхідно вирішувати наші конфлікти. Візити президента Франції Ніколя Саркозі та канцлера Німеччини Ангели Меркель до Грузії та Росії довели, що Європі немає заміни в питаннях, які стосуються Кавказу. Лише Європа може зіграти роль чесного посередника в пануючій у регіоні атмосфері підозрілості та нетерпимості.Однак на закінчення ми самі повинні захотіти розпочати роботу відносно встановлення миру та співробітництва в регіоні. Кавказ дуже тісний для закритих кордонів і вибухових конфліктів. Незважаючи на те, що деякі з цих конфліктів можуть здатися виключно двосторонніми, грузинсько-російський конфлікт довів, що такої речі більше немає в глобалізованому світі, особливо в цьому взаємопов’язаному регіоні.
Установлення дійсного миру на Кавказі вимагає двох ключових стратегічних трансформацій. Одна — це необхідність витягнути урок з історії: стратегічні інтереси Росії в цьому регіоні не можна ігнорувати. Вважати та діяти по-іншому, значить привести регіон до хаосу. Інша полягає в тому, що Туреччина та Вірменія не можуть завжди залишатися противниками. У наших відносинах повинна наступити нормалізація, щоб Кавказ об’єднався в дієздатний регіон.
За іронією і Росія, і США розуміють, що це в їхніх інтересах. Росія розглядає нормальні відносини між Туреччиною та Вірменією як спосіб мінімізації стратегічної ролі Грузії в регіоні. США розглядає відвертість Туреччина як зменшення реальної й уявної прихильності Вірменії до Росії.
Крім емоційного значення візиту президента Гюля до Єревану, дійсне покращення турецько-вірменських відносин вимагає відкриття кордонів між обома країнами — останніх закритих кордонів в Європі. Або, для початку, необхідно знову відкрити рух залізницею, що існує між країнами. Якщо цього не станеться в найближчі тижні або місяці, тоді Туреччина продемонструє, що все це було лише частиною шоу.
Візит президента Гюля дійсно є переломним — або як провальна спроба зробити історію, або як початок нової ери.
Вартан ОСКАНЯН — міністр закордонних справ Вірменії, починаючи з 1998 року і по квітень 2008 року. Фундатор розташованого в Єревані Фонду Civilitas.
