Можна справедливо припустити, що якби Грузія була членом НАТО, ту ракету, яка впала ввечері 6 серпня на село Цителубані, не було б випущено. Росія вважає, що і зараз, і раніше грузини вигадували казки про бомбардування або навіть самі скидали бомби, щоб заручитися співчуттям Заходу. Грузія заявляє, що два російських штурмовика Су-24 вторглися у її повітряний простір з боку Росії, зробили пуск ракети «Радуга» Х-58 класу «повітря-земля» (яка не розірвалася), а потім повернулися назад.
Росія стверджує, що нічого подібного не було. Звичайно, теоретично цілком можливо, що Грузія займається витонченим обдурюванням, розповідаючи про таємничі літаки, підкинуті залишки ракети, фальшиві журнали записів у радіолокаційних підрозділах і влаштовуючи дипломатичні спектаклі.
Але навряд чи це обдурювання. Зрештою, було б надто складно приховати цей трюк від численних американських та інших іноземних військових радників, котрі працюють у цій країні. Якщо Грузія хоче переконати тих, хто не відчуває ентузіазму з приводу її вступу до НАТО, подібні Німеччині, що альянсу треба розширюватися, то вона має виявляти відповідальність, а не займатися трюкацтвом. Михайло Саакашвілі і його уряд саме таку відповідальність і виявляють, і фальсифікація тут ні до чого.
Більше того, якщо цей напад було влаштовано з метою посилення зовнішньої підтримки Грузії, то він абсолютно не досягнув своєї мети. У березні таємничі вертольоти нанесли вночі ракетний удар по урядових будівлях у селах Кодорської ущелини. Це район самопроголошеної Абхазії, де Грузія відновила своє правління. Але західна реакція була практично нечутна.
Розслідувати обставини цього удару, коли завдяки щасливому випадку ніхто не загинув, доручили місії спостерігачів ООН у Грузії, яка стежить за тим, як російські «миротворці» діють у Абхазії. Бюрократи з цієї місії три місяці перегортали папери, а потім представили слабкий і непереконливий звіт.
На кого б не було спрямовано останній напад, що видається невдалим, він також не викликав якоїсь помітної тривоги з боку Заходу. Відсутність підтримки Грузії можна пояснити тим, що зараз серпень, і велика частина приймаючих рішення керівників перебуває у відпустках. Але якщо і вдруге стане зрозуміло, що Грузія опинилася в ізоляції, то Кремль витлумачить таку байдужість як вигідний для себе сигнал про те, що він може продовжувати свої авантюри в цьому регіоні.
Не виключено, що Росія хоче зірвати нові і досить успішні спроби Тбілісі щодо реінтеграції меншої за територією самопроголошеної республіки Південна Осетія. Існуючий там паралельний прогрузинський уряд змушує південноосетинську адміністрацію, підтримувану Кремлем, досить сильно нервувати.
Яка б не була мета, за неї доводиться дорого платити. Таємничі авіанальоти, що відбуваються зовсім недалеко від олімпійського міста Сочі, навряд чи сприяють формуванню того враження стабільності та надійності, яке намагається справити Росія. Як і у випадку з багатьма іншими подіями на Кавказі, цей інцидент, можливо, пояснюється внутрішньою кремлівською боротьбою за владу, і аж ніяк не геополітикою або дипломатією.
Однак головний урок полягає в тому, що Грузії швидше раніше, ніж пізніше, треба вступати до НАТО. Навіть найбільш божевільний росіянин погодиться з тим, що, перебуваючи в лавах альянсу, Грузія не буде відчувати потреби бомбити сама себе. Розширення НАТО веде до зміцнення стабільності. Про це свідчить історія балтійських держав, які, незважаючи на різкі заперечення Росії, вступили до альянсу 2004 року. Жоден із прогнозів Москви з приводу негативних наслідків розширення НАТО в межах колишнього Радянського Союзу не виправдався. Балтійський регіон сьогодні стабільніший, ніж раніше (він був би ще стабільнішим, якби до НАТО вступили також Фінляндія та Швеція).
Якщо Грузія буде в НАТО, Росії навряд чи схочеться її бомбити. Одна справа — залякувати свого сусіда, не забезпеченого механізмами захисту. Зовсім інша — штовхати і пхати того, хто прикритий щитом західної системи безпеки (і робить у неї свій внесок), яким би розтягнутим і слабким цей щит не здавався.
