Після провальної ситуації, котра склалася для адміністрації президента США Джорджа Буша завдяки прорахункам в іракській кампанії, його команді таки вдалося досягти успіху в зовнішній політиці. Певно, що рішення Північної Кореї зробити кроки у напрямку попереднього роззброєння є проривом, який ще два роки тому здавався б неймовірним.
Американські експерти, як з лівого, так і правого боку політичного спектру, піддавали критиці Буша за підрив міжнародної безпеки, що спровокував епоху превентивної війни і глобальної нестабільності, коли помилки президента породили міжнародне неприйняття, що негативно позначилося на іміджі США. У той час, як Іран брязкає зброєю і шантажує світ своєю ядерною програмою, готовність лідерів Північної Кореї піти на поступки і «поступитися принципами» наочно показують, що США не втратили свій вплив і вміння домовлятись навіть з таким «безнадійним» опонентом як Пхеньян.
Очевидно, що здатність Крістофера Хілла, спеціального посланника і помічника державного секретаря США iз Східної Азії створити активну переговорну обстановку і оптимальні дипломатичні рамки для врегулювання північно-корейської ядерної кризи є надзвичайним успіхом в умовах нинішньої американської політики невдач США. Наполегливість Хілла, його політична гнучкість і здатність до «м'якої дипломатії» виявилися успішними. Як наслідок КНДР поступово почала змінювати своє раніше, безкомпромісне рішення, стати за будь-яку ціну ядерною державою. Однак цей процес ще далекий від завершення. І навіть коли Пхеньян приймає інспекторів МАГАТЕ, поки що незрозумiло остаточно чи виявиться стратегія США отримання поступок від комуністичного режиму успішною.
Немає сумнівів у тому, що Хіллу вдалося зробити здавалося раніше неможливе, сформулювавши свою делікатну дипломатичну стратегію, щоб переконати Північну Корею змінити свій курс. Крістофер Хілл наочно довів, що відновлення шестисторонніх переговорів і успішне досягнення проміжних домовленостей може бути названо доказом корисності дипломатії за ситуації, коли будь-яке позитивне рішення проблеми здавалося б нерозв'язним. Незалежно від того, хто стане наступним президентом США, він чи вона після «кавалерійської» міжнародної політики Буша обов'язково зіштовхнуться з численними проблемами, котрі вимагатимуть значної активізації ролі інституту спеціальних посланників.
Отож виглядає, що Хілл став першопроходцем нових дипломатичних підходів Америки у «післябушівську» політичну епоху. Проте, подібний високопоставлений переговорщик на ключових вузлах американської політики має бути наділеним значними повноваженнями від президента, котрі передбачають допустимість ухвалення відповідальних рішень для американської національної безпеки. Це ж саме можна сказати і про інших «спеціальних посланників». Невдачу може принести позбавлення відповідних поточному моменту повноважень спеціального посланника. Якщо, наприклад, колишній британський прем'єр Тоні Блер стає представником на Близькому Сході, він повинен мати можливість вступати у відверті і відкриті переговори зі всіма сторонами.
Водночас, говорячи про безумовне досягнення Крістофера Хілла, не варто забувати про те, що поступки Пхеньяну були небезкорисними. Північні корейці виставили конкретну «таксу» за припинення своїх ядерних програм, котра полягала в постачанні їй 50 тис. тонн вельми необхідного їй пального в обмін на те, щоб просто зупинити реактор. Але хто може дати гарантію, що отримавши обіцяне режим Кім Чен Іра не прийме рішення знов увiмкнути ядерний реактор. Що подібний хід подій не виключений показує те, що пхеньянський уряд уже тепер сигналізує, що фактичний демонтаж всіх ядерних операцій неможливий доти, поки США не вивели 29 тисяч своїх військ з Південної Кореї, плюс інші умови. Крім того, Північна Корея хоче проведення прямих військових переговорів з США, що не може не хвилювати жителів Південної Кореї.
Між тим, позитивом у цій ситуації є те, що економічний успіх Китаю здатен служити позитивним прикладом для північно-корейського режиму. Адже Китай, у минулому закрита і деспотична країна, спромігся знайти своє місце у глобалізованому світі, відповідно до свого економічного потенціалу і територіальних масштабів. Китайський приклад має шанс стати привабливим для пхеньянських еліт, оскільки розкритий китайський величезний потенціал наочно доводить Кім Чен Іру і його оточенню всю вигоду відмови від ізоляціонізму і відходу від певної частини комуністичних догм. Запозичення китайського досвіду, або ж, принаймні, придатної для Пхеньяну його частини, відкрило б шанс КНДР для просування не тільки до регіонального, але й і глобального світового суспільства. Оскільки б це допомогло б позбутися північним корейцям голоду, бідності і самоізоляції.
Проте, перш ніж хто-небудь викреслить КНДР зі списку світових гарячих точок, варто зробити деяке застереження. Адже це лише перший крок у виконанні складної угоди між комуністичним режимом і західним світом. Залишається зробити ще дуже багато перед тим, як Північна Корея приєднається до клубу цивілізованих держав. Для цього вони повинні виконати всі пункти поточної угоди. Лідери КНДР також мають свої принципові застереження. Вони говорять, що хочуть вести безпосередньо переговори з США про офіційне закінчення корейської війни і підписати мирний договір. А президент Буш вважає, що спочатку має бути вирішене питання регіональної нестабільності, й коли це буде зроблено, лиш тоді може настати слушний час для Сполучених Штатів для того, щоб вести переговори з Північчю. Ймовірно, що коли це станеться Джордж Буш вже покине Білий дім, але принаймні він зможе закласти деяку основу для досягнення цієї мети.
Небезпека ситуації полягає в тому, що КНДР вміло використовує у своїх інтересах завзяття бушівської адміністрації, термін якої перебування біля влади скоро добігає кінця, не змінивши остаточно своє давнішнє ставлення до фундаментальних зобов'язань щодо ядерної зброї. Певно, що тому американські посередники мали б наполягати на повному і остаточному ядерному роззброєнню Північної Кореї, котре передуватиме масованій допомозі з боку західного світу і США.
Але поки відбуваються дипломатичні маневри Південна Корея почала надсилати перші партії з обіцяної ще в квітні Пхеньяну продовольчої допомоги в 400 тисяч тонн рису. Сеул готовий протягом п'яти наступних тижнів перевести вантажівками 50 тис. тонн, решта буде переправлена до КНДР морським шляхом. Це третє відвантаження рису на Північ від 2004 і 2005 років, коли Сеул припинив продовольчу допомогу після того, як КНДР у липні 2006 року провела пробні запуски своїх ракет. Рис використовуватиметься для того, щоб годувати голодних північних корейців, оскільки сьогодні, як стверджує South Korean aid group, щодня у північному регіоні КНДР помирають з голоду принаймні 10 людей.
Втім, як і очікувалося, поточні шестисторонні переговори в Пекіні щодо північно-корейського роззброєння закінчилися без встановлення крайнього терміну роззброєння Північної Кореї. Як заявив спеціальний посланник і помічник державного секретаря США Крістофер Хілл: «все ще виглядає, що цей невеликий успіх може бути збільшений до кінця року, але очевидно, що це буде зробити непросто». Вцілому Хілл сподівається, що ядерні програми Північної Кореї можуть бути демонтовані протягом приблизно півтора року. Але, на його думку, стійке просування є набагато важливішим, аніж визначення точного крайнього терміну. «Не настільки важливо, — підкреслив Крістофер Хілл, — буде це зроблено у листопаді чи лютому. Важливо те, що ми продовжуємо робити помітні успіхи, наближаючись до нашої мети, якою є повна денуклеаризація корейського півострова».
