Протягом останніх трьох років Латинська Америка переживає безпрецедентний економічний бум. Зростання економіки високе, інфляція під контролем, а міжнародні резерви постійно збільшуються. Період 2004—2006 — це кращі три роки для економіки країн Латинської Америки з початку 60-х років ХХ ст.
Це процвітання багато в чому стало результатом надзвичайно позитивного міжнародного середовища. Експортні ціни на товари на рекордно високому рівні, світова ліквідність велика, а міжнародні процентні ставки низькі.
Проте, незважаючи на ці добрі новини, політика континенту перекинулася догори дном, поставивши під сумнів можливість збереження економічного успіху. Дедалі більша кількість латиноамериканських країн обирає президентів лівого спрямування, які критикують ринкові реформи і глобалiзацію. Колумбія нещодавно порушила цю традицію, і, як виявилося, кандидат від лівих на президентських виборах у Мексиці Андрес Мануель Лопес Обрадор, програв лише з невеликим відставанням. Але в Аргентині, Болівії, Бразилії, Чилі, Коста-Ріці, Еквадорі, Перу, Венесуелі й Уругваї виборці катапультували до влади лівих політиків, а Лопес зберігає здатність (і, можливо, бажання) мобілізувати своїх прихильників.
Найбільшу стурбованість викликає те, що ліві політики можуть розпочати реалізацію популістських політичних програм, які створять великий податковий дефіцит, високу інфляцію і, зрештою, призведуть до знецінення валюти. Регіон має багату історію зовнішніх криз. З 70-х років ХХ століття латиноамериканські країни переживали в середньому 1,6 кризи платіжного балансу на десятиріччя; деякі з найвідоміших: мексиканська криза 1994—1995 рр., бразильська криза 1999 р. і аргентинська криза 2001—2002 рр.
Економічні наслідки даних криз були велетенськими. У середньому, кожна з них коштувала латиноамериканським країнам 12% ВВП.
Однак стурбованість щодо популістських політичних програм не до кінця виправдана. Сьогоднішнє покоління політичних лідерів лівого напрямку відрізняється від популістських «каудильйо-ватажків» минулого. Вони розуміють, що порушення макроекономічного балансу (і, особливо, інфляції) обходиться дорого і призводить до краху. Навіть президент Венесуели Уго Чавес, найбільш горлатий з них, розуміє важливість підтримки макроекономічної стабільності.
Більш того в останні роки економіка латиноамериканських країн пройшла через важливі економічні трансформації, які посилили їх стійкість. Головним серед цих змін було введення в більшості країн гнучких обмінних курсів і зменшення зовнішнього боргу, особливо державного боргу. Ці структурні зміни поставили економіку більшості латиноамериканських країн на твердий грунт, зменшивши їх уразливість до негативного зовнішнього впливу, такого як уповільнення світового економічного зростання, підвищення міжнародних процентних ставок і зниження цін на товари.
Але більш висока макроекономічна стабільність не означає, що все добре. Головна слабкість економіки країн Латинської Америки полягає в тому, що вони не зможуть забезпечити швидке і тривале зростання, необхідне для створення робочих місць і зниження рівня нерівності і бідності.
Забезпечення необхідного латиноамериканським країнам швидкого довгострокового економічного зростання, потребує виконання ними трьох умов. По-перше, вони повинні акумулювати капітал, що передбачає високий рівень заощаджень, який допоможе закупити нові машини, обладнання і складові інфраструктури. По-друге, їм потрібно ефективно використати свою робочу силу, що потребує введення нового трудового законодавства, стимулюючого зайнятість жінок, молоді і немолодих людей. І, нарешті, їм треба домогтися швидких темпів зростання продуктивності, чого можна досягнути, тільки створивши високоякісну, широко доступну систему освіти.
Більшість латиноамериканських країн не виконують жодної з даних вимог. Рівень національних заощаджень дуже низький: 19% ВВП. Це навіть менше, ніж в Азії. Трудове законодавство застаріле і не дозволяє ефективно використати людський капітал. Зростання продуктивності праці незначне. Більше того, учні з країн Латинської Америки раз за разом пасуть задніх у списку міжнародних тестів успішності, таких як Програма міжнародного тестування учнів (PISA) і Третє міжнародне дослідження з математики і точних наук (TIMSS).
Головним завданням нових лідерів Латинської Америки, чи то лівих, чи то правих, є проведення реформ, які прискорять зростання. Континенту потрібні заходи щодо стимулювання зростання заощаджень і інвестицій, підвищення ефективності використання робочої сили і модернізації застарілих систем освіти. Матеріальний добробут більшості виборців регіону почне зростати лише в тому разі, якщо економічне зростання значно прискориться на тривалий термін.
Себастьян ЕДВАРДС — професор економіки в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі (UCLA), в минулому головний економіст Світового банку в країнах Латинської Америки і Карибського басейну
