Арешт і засудження владою КНДР на дванадцять років двох американських журналісток корейського походження та черговий ядерний демарш режиму Кім Чен Іра стали ще одним випробуванням першої ролі Сполучених Штатів у глобальній світовій політиці. Виглядає так, що КНДР не здатна стримати навіть нова резолюція Ради Безпеки ООН, котра запроваджує нові та посилює колишні санкції проти Пхеньяна у зв’язку з проведеними нещодавно Північною Кореєю ядерними випробуваннями.
Північнокорейський лідер завзято бореться за місце в ядерному клубі, щоб таким чином, з позиції сили, вимагати виведення американських військ з Південної Кореї. КНДР не здатна відмовитися від своєї амбіції возз’єднання півострова під її пануванням, подібно до того, як свого часу В’єтнам було возз’єднано під контролем Ханоя.
Періодично повторюючи ядерні випробування, КНДР прагне зробити свою програму розробки ядерної зброї доконаним фактом. Кім Чен Ір вважає, що отримання допуску до ядерного клубу є єдиною гарантією збереження режиму, що перебуває у стані економічного занепаду на тлі потужної економіки та процвітання в Південній Кореї. Схоже, що в його розумінні ядерна зброя є квитком на виживання. Як вважають південнокорейські аналітики, враховуючи ігнорування критики ООН і провокаційну поведінку уряду Північної Кореї, влада цієї країни готує ще одне ядерне випробування.
Спеціальний представник США з питань Північної Кореї Стівен Босворт заявляв, що США зроблять все можливе, щоб захистити себе й союзників, проте в американців немає планів щодо вторгнення до Північної Кореї або скидання комуністичного уряду країни. Виглядає так, що відкритість президента США Барака Обами в зовнішній політиці дала у випадку з КНДР відчутний збій. Адже на прикладі з Пхеньяном американська адміністрація зіштовхнулася з нестандартною ситуацією, котру неможливо вирішити ні силою, ні політичними переговорними методами. У зв’язку з цим можна сказати, що північнокорейське ядерне питання є досить унікальним у порівнянні з іранською ядерною програмою. Тому що Пхеньян має подвійну мету й завдання.
У цьому сенсі безпека й політичні цілі відходять на другий план, висуваючи на перший важливість «вибивання» безперервної економічної допомоги з боку зовнішнього світу. Іншими словами, північнокорейська ядерна програма призначена не тільки для створення потужного військового потенціалу, а й має на меті зберегти на плаву економіку КНДР, яка нині перебуває в катастрофічному стані. Ядерний шантаж необхідний Кім Чен Іру як важель для надходження безперервної іноземної допомоги.
Очевидно, Пхеньян вважає, що активізація його економіки, котра постійно в стадії стагнації, напряму залежить від успішного розвитку ядерного потенціалу КНДР. З точки зору північнокорейського керівництва, немає нічого ефективнішого, ніж «ядерна картка», котра здатна принести Північній Кореї максимум міжнародної уваги та можливі великі обсяги економічної допомоги. А оскільки економіка КНДР недієздатна й вимагає постійного потоку зовнішньої допомоги, оточення Кім Чен Іра побоюється, що якщо вони приймуть остаточне рішення щодо своїх ядерних програм, то це може відключити цю допомогу. Таким чином можна пояснити, чому агресивність КНДР і небажання відмовлятися від ядерної програми, яке зі сторони видається безглуздям, для Пхеньяна виглядає як довгострокова стратегічна вигода.
І тут виникає закономірне запитання — які важелі мають задіяти США, щоб зупинити ядерну програму Північної Кореї? Бо, як справедливо зазначають американські експерти, в останній резолюції РБ ООН «відсутні зуби». Адже якщо вчитатися в неї уважніше, то вона не дуже й відрізняється від решти вимог міжнародної громадськості, спрямованих в останні роки на те, щоб КНДР відмовилась від своїх ядерних амбіцій, а ті мільярди доларів, котрі вона витрачає на ядерну зброю і балістичні ракети, направила на харчі для свого народу й «ремонт» неефективної архаїчної економічної системи. Хіба лише за винятком можливості огляду суден (зокрема, у відкритому морі), хоча тільки з відома тієї держави, під прапором якої це судно ходить.
У КНДР розуміють, що Америка у цьому випадку навряд чи прийме рішення застосовувати силу, а під час переговорів у самого режиму Кім Чен Іра з’являються важелі тиску на США. Пхеньян обов’язково намагатиметься пов’язати будь-яке мирне вирішення конфлікту з долею американських журналісток, співробітниць каліфорнійського телеканалу Current TV Юни Лі та Лори Лін. Те, що такий шантаж долею журналісток буде задіяно, підкреслює і той факт, що в якості жесту «доброї волі» Юні Лі та Лорі Лін дозволили зробити безпрецедентні дзвінки додому з місця попереднього ув’язнення. Цим диктаторський режим ніби подає позитивний сигнал Вашингтону, що він готовий до торгу та готовий їх відпустити, тож питання полягатиме лише в ціні подібного рішення.
Зрештою, компенсацією за звільнення журналісток можуть стати продовольчі й паливні вимоги, або навіть вимога візиту до Пхеньяна спеціального посланника США з вибаченням у руці. Втім, як підкреслив голова Національної розвідувальної служби США Денніс Блер, в умовах можливої зміни влади в КНДР ситуація може вийти з-під контролю і мати небезпечні наслідки.
Показовою у цьому сенсі є позиція патронів Північної Кореї — Китаю і Росії. І хоча вони підтримали резолюцію РБ ООН, проте мало ефективним може здатися впровадження механізмів заморожування фінансових активів або ресурсів, які б могла залучити КНДР для ядерних і ракетних програм. А якщо ж говорити про заборону фінансової підтримки, яка може допомогти таким програмам, і про укладання нових угод з Пхеньяном, то тут просто виникає сумнів щодо того, що Китай здатен відмовитися від допомоги КНДР. Адже на сьогодні він є фактично єдиним реальним її союзником і на 80% джерелом допомоги, яку отримують північні корейці у вигляді продовольства, палива та добрив. Крім того, можна не сумніватися, що Китай та Росія також продовжать продавати запчастини для північнокорейський збройних сил, незважаючи на те, що за останні роки ці поставки значно скоротилися в результаті несплати за них КНДР.
Попри те, що сьогодні Північна Корея ізольована, не має ні ресурсів, ні нових технологій та при цьому програє інформаційну війну, вона здатна спровокувати широкомасштабний регіональний конфлікт. Незважаючи на примітивність схем шантажу, котрі постійно застосовує Пхеньян, досі йому вдавалося доводити їхню ефективність у протистоянні зі США. Адже, як показує увесь попередній досвід, ні ООН, ні Америка переговорними методами не здатні стримувати агресію КНДР. А силові методи з боку США буде задіяно лише в крайньому випадку. Таким чином можна сказати, що Північна Корея вкотре випробує США на міцність і стандартні засоби у цьому випадку вже не спрацьовують. Можливо, коли свого часу колишній президент США Джордж Буш вирішив усунути іракського диктатора Саддама Хусейна, він припустився помилки, адже диктатура Кім Чен Іра є куди більш небезпечною?
Однак нині в США почали лунати голоси критиків міжнародної політики президента Барака Обами. Адже американці добре пам’ятають, що він під час виборчої кампанії обіцяв відновити лідерство США в світі. Натомість політика відступу від традиційних американських позицій в Ірані, на Близькому Сході та в Північній Кореї багатьма в цих регіонах сприймається не лише як політична слабкість Барака Обами, але й як поступки Америки на міжнародній арені. Намагання президента Обами подобатися всім тільки призводить до неправильного розуміння сьогоднішньої ролі США в світовому геополітичному контексті.
Адже не можна перетворювати концепцію стратегічного діалогу на теорію поступок. Не варто заміняти традиційну політику «батога і пряника» щодо недоброзичливців на намагання задобрювання своїх політичних противників, котрі завжди сприйматимуть її як ознаку слабкості й намагатимуться використати проти самої ж наддержави. Власне, теперішнє протистояння США з північнокорейський режимом є тим геополітичним тестом, який може прояснити, чи здатна нова міжнародна політика адміністрації президента Барака Обами, котра поки що себе не виправдовувала, бути переформованою для дієвої відсічі диктаторським режимам по всьому світу.
