Щодня з території Сектора Гази, що знаходиться під владою Хамасу, великою кількістю ракет «Хассам» здійснюються обстріли ізраїльських міст. Ізраїльські політики змагаються одне з одним у тому, хто запропонує найтвердіші відповідні дії. У такій ситуації перед Ізраїлем сьогодні залишилося тільки одне питання: чи варто здійснити вторгнення, чи не варто? Але жодна зі сторін не є вільною від протиріч: і ті, і ці намагаються вирішити нерозв’язну, на перший погляд, головоломку.
ХАМАС як уряд необхідно оцінювати за його здатністю забезпечити безпеку та належне управління населенням Сектора Гази, але ХАМАС як рух не може зрадити своїй основній меті — знищенню ізраїльського окупанта. Зрештою, ХАМАС обирали не для того, щоб встановити мир з Ізраїлем чи поліпшити відносини зі Сполученими Штатами. Якими б обнадійливими не здавалися деякі окремі ознаки руху до політичного реалізму, на порядку денному Хамасу не стоїть задача зрадити самому сенсу свого існування за допомогою схвалення Аннаполісського мирного процесу, очолюваного США.
Атакуючі дії Хамасу не є спробою втягнути Ізраїль у вторгнення, що дорого коштує і може підірвати владу Хамасу. ХАМАС, мабуть, має на меті встановити баланс постійної загрози, підтримуючи конфлікт слабкої інтенсивності, навіть якщо запанує нове тимчасове перемир’я.
Добре озброєний ХАМАС, який став сьогодні надзвичайно зарозумілим, вважає, що подібне тимчасове перемир’я може бути встановлено тільки в обмін на нові поступки з боку Ізраїлю та Єгипту. До подібних поступок належать відкриття кордонів Сектора Гази, у тому числі переходу Рафа, контрольованого Єгиптом, звільнення арештованих Єгиптом членів Хамасу, припинення операцій Ізраїлю проти активістів Хамасу на Західному березі, а також право відповідати на будь-які натяки порушення Ізраїлем домовленості про припинення вогню.
Але застосовувана Хамасом політика балансування на межі війни — це небезпечна гра, оскільки низький за інтенсивністю конфлікт може легко перерости в масштабну військову операцію, якщо його ракети приведуть до занадто великої кількості жертв з ізраїльської сторони. Взагалі ж, вищі керівники Ізраїлю вже схвалили плани армії щодо вторгнення в Сектор Гази. Залишилося тільки встановити чіткі терміни й оголосити формальний привід до війни.
ХАМАС грає з вогнем і на єгипетському фронті, гордовито порушивши ініційований Єгиптом процес примирення з Організацією звільнення Палестини, очолюваної Махмудом Аббасом, і пообіцявши розладнати плани Єгипту та Саудівської Аравії щодо продовження терміну головування Аббаса до 2010 р. Хамас чітко заявив про свій намір призначити наступним президентом голови палестинського парламенту (члена Хамасу, що перебуває зараз в ізраїльській в’язниці), як тільки 9 січня закінчиться офіційний термін повноважень Аббаса.
Радикалізм Хамасу не позбавлений політичної мети — знищити всі залишки домовленостей між двома країнами. Скромні результати мирного процесу, розпочатого в Осло, розглядаються Хамасом як доказ його твердого переконання в тому, що угоди, ухвалені в Осло, були приречені на провал і що Ізраїль та Америка ніколи не прагнули до поваги мінімальних національних інтересів Палестини.
Хоча ХАМАС ніколи не був байдужним до щоденних політичних розрахунків, не можна сказати, що він займається ними серйозно. Будучи за своєю суттю релігійним рухом, ідея якого полягає в тому, що майбутнє належить ісламу, ХАМАС розглядає себе як силу, що бере участь у тривалій збройній боротьбі за звільнення всієї Палестини.
Прийнята Хамасом політика балансування на межі війни також не є абсолютно ірраціональною, оскільки невдала спроба знищити Хізбаллу, розпочата Ізраїлем у 2006 р., призвела до того, що вперше в історії країни вище військове керівництво підтримує відмову від збройних дій та активно стримує войовничі наміри членів уряду. Небажання Ізраїлю здійснювати вторгнення в Сектор Гази пояснюється тверезим аналізом значення подібного кроку. Більше того, міністр оборони Ехуд Барак, лідер Партії праці, може заплатити високу політичну ціну під час виборчого сезону за підтримку чергового тимчасового перемир’я, періодично порушуваного Хамасом.
Вторгнення на таку маленьку та густонаселену територію, населення якої систематично використовується Хамасом у ролі живих щитів, обов’язково приведе до обвинувачення ізраїльських солдатів у військових злочинах. Якими б виправданими не були дії Ізраїлю, і якій критиці не піддавало міжнародне співтовариство репресивний режим Хамасу, широке висвітлення засобами масової інформації жертв серед мирного населення, незабаром створить репутацію злодія Ізраїлю, а не Хамасу. До того ж, повторна окупація Сектора Гази змусить Ізраїль знову взяти на себе повну та виняткову відповідальність за 1,5 млн. палестинців, що перебувають сьогодні під контролем Хамасу.
Aле навіть якщо Ізраїль і готовий заплатити ціну різкого міжнародного осуду, залишається незрозумілим, що можна вважати успіхом у подібній війні. Чи є реалістичним варіантом скинення режиму Хамасу? Уряд Ісмаїла Ханійа може зникнути, але ХАМАС залишиться могутньою внутрішньою організацією в Палестині, навколо якої буде об’єднуватися все населення. І навіть після поновлення окупації та розгортання ізраїльських танкових дивізій по всій території Сектора Гази, як і раніше, будуть запускатися ракети «Хассам». Для окупанта це буде найгіршим приниженням.
І, нарешті, після того як залишкам мирного процесу буде завдано смертельного удару, а цвинтарі в Ізраїлі та в розореному Секторі Гази поповняться новими жертвами, Ізраїль захоче вивести війська і почне переговори про чергове припинення вогню з...... тим самим ХАМАСом.
Шломо Бен Амі — колишній міністр закордонних справ Ізраїлю, зараз є віце-президентом Міжнародного центру за мир у Толедо й автором книги «Шрами війни та рани світу: ізраїльсько-арабська трагедія».
