«Мені треба стати на коліна?» — запитала Ендрю Марра керуючий директор Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард, під час передачі на каналі Бі-Бі-Сі. Лагард вибачалася за помилкове прогнозування і недооцінку недавніх економічних показників Сполученого Королівства з боку МВФ, а також за більш довгострокову критику, спрямовану на урядову політику жорсткої економії бюджетних коштів, що проводиться урядом прем’єр-міністра Девіда Кемерона. Тепер, схвалюючи британську економічну суворість, Лагард заявила, що саме ця політика зміцнила довіру до економічних перспектив Великобританії, тим самим стимулюючи недавнє відновлення.
Вибачення Лагард були безпрецедентними, мужніми і неправильними. З їх випуском, МВФ зійшовся на компромісі з економічним принципом, який користується переважною академічною підтримкою: «фея» економічної довіри все-таки не існує. І, кланяючись перед тиском з боку Великобританії, Фонд підірвав його єдиний реальний актив — його незалежність.
МВФ ухилявся від відповідальності за набагато серйозніші помилки в прогнозуванні, у тому числі ігнорування кожної серйозної кризи за останнє покоління, від ситуації в Мексиці 1994—1995 рр. до колапсу світової фінансової системи 2008 року. Дійсно, в 6—12 місяців до кожної кризи, прогнози МВФ мали на увазі, що бізнес йде і йтиме, як завжди.
Деякі стверджують, що Фонд радиться з країнами в приватному порядку, щоб суспільні попередження не викликали ту саму прогнозовану кризу, якої слід уникнути. Але історик МВФ, Джеймс Ботон, знаходить мало доказів для такої думки в конфіденційних документах МВФ, за винятком кризи Таїланду 1997 року. Внутрішній відділ оцінок МВФ більш безпосередньо критикував неспроможність Фонду помітити іпотечну кризу в США навіть в її розпалі.
Враховуючи, що МВФ — це глобальний спостерігач за фінансовою стабільністю, його нездатність попередити і відхилити небезпеку є набагато тяжчим недоліком, ніж його нескладна позиція у сфері британської економії, а подібні недоліки мають і величезні наслідки, які обтяжують багатьох, особливо найбільш уразливих. За ці невдачі Фонд ніколи не пропонував свої вибачення і зовсім не в жалюгідній манері недавньої заяви Лагард.
Фонду варто вчитися на своїх помилках. У своїй промові в Куала-Лумпуре у вересні 2003 року тодішній керуючий директор МВФ Хорст Колер визнав, що тимчасові обмеження на рух капіталу можуть забезпечити полегшення від нестабільного припливу від решти світу. Він, мабуть, визнавав, що Фонд помилився, коли він критикував Малайзію за введення таких елементів керування в контексті висот азіатської кризи. З усіх країн, що постраждали від цієї кризи, Малайзія вирішила не просити Фонд про допомогу і вийшла з кризи принаймні з такими ж показниками як й інші країни, які звернулися по допомогу до МВФ.
Посилення і встановлення контролю за рухом капіталу в Малайзії було суперечливим політичним рішенням. І навіть коли Фонд виступав проти них, то знамениті економісти — серед них Пол Кругман — схвалювали використання такого контролю. У своєму виступі Колер повідомив, що Фонд прийняв докази до відома, і використовуватиме їх в його майбутніх порадах.
Але за умов нинішньої кризи, академічні докази переважною більшістю засвідчили, що жорстка економія бюджетних коштів робить саме те, що передбачає підручник економіки: що важче жорстка економія, то більше сповільнюється економічне зростання. Різні дослідження, які підтверджують це положення, у тому числі одне, чиїм автором є головний економіст МВФ Олів’єр Бланшард, витримали значну критику і залишають мало місця для двозначності.
Ті два громадські голоси з базами в Європі, які наводили аргументи щодо магічних властивостей жорсткої економії є офіційними установами: ОЕСР і Європейська комісія. Позиція Комісії, зокрема, сформована на основі інституційної переваги фінансової точки зору, яка не залишає місця для доказів.
Серед економік Великої Сімки, лише Італія залишилася з більш гіршими економічними показниками, ніж Великобританія з початку Великої рецесії. Дійсно, ВВП Великобританії тільки що повернувся до рівня 2008 року, відстаючи навіть від Франції.
Це все примітно, якщо врахувати, що криза у Великобританії була порівняно м’якою. Падіння цін на нерухомість було скромним порівняно з Ірландією і Іспанією, і оскільки не було жодного будівельного буму, не було і жодного будівельного спаду. Не звернувши уваги спочатку на застережливі знаки про банк Northern Rock, який потім треба було виручити урядом Великобританії після відпливу його депозитів у вересні 2007 року, британська влада, на відміну від своїх колег в єврозоні, швидко розібралась з проблемними банками в економіці. З цих причин, Великобританія повинна була відчути швидке відновлення; замість чого безоплатна економія Кемеронського уряду зупинила його.
Вибачення МВФ були помилкою з двох причин. Зневага до наукових доказів — це завжди погана ідея, але це особливо шкідливо для установи, яка спирається так сильно на правдоподібність своєї технічної компетентності та нейтралітету. Якщо Фонд схвалює плутану економіку, на якій підставі він відстоюватиме свої консультації з питань політики?
Крім того, коли Фонд полестив помилковій політиці Великобританії, він підтвердив, що віддає перевагу своїм основним акціонерам. Протягом багатьох років, вважалося, що МВФ — це всього лише зовнішньополітична маріонетка США. М’який підхід до економічної політики Великоританії у своєму щорічному спостереженні також був добре відомий.
Але в ухваленні цього останнього кроку, Фонд підірвав — можливо, безповоротно — його здатність говорити «правду в обличчя владі». Якщо це так, то одне фундаментальне запитання цілком може стати неминучим: навіщо МВФ існує, і для кого?
Проект Синдикат для «Дня»
Ашока МОДІ — запрошений професор міжнародної економічної політики Університету Принстона.
