Суддя на ім’я Ібрагім Салех ан-Нісф читав свій вердикт швидко, голосом тихим і байдужим, котрий не провіщав нічого доброго. Підсудні винні за всіма пунктами й гідні найсуворіших покарань. Витримавши коротку паузу, він вимовив головні слова: російські громадяни засуджені до довічного ув’язнення, що за катарськими законами означає 25 років.
Закінчивши читання, суддя чогось довідався у в’язнів, чи не мають вони якихось аргументів на користь пом’якшення вироку. Люди, які простояли всі дні засідання обличчям до суду, спиною до публіки, мовчали. Потім один із них видихнув: «Ні». Схоже, вони чекали іншого рішення, страшнішого. Пізніше, коли їх вивели, надівши наручники, у залі суду та за його межами почалися імпровізовані прес-конференції, і тут з’ясувалося, як раді судовому вердикту всі зацікавлені сторони. Від Маліки Яндарбієвої до моложавих добродіїв з адвокатського бюро «Єгоров, Пугінський, Афанасьєв і партнери». Ахмад Закаєв і Дмитро Афанасьєв від імені партнерів говорили буквально одні й ті самі слова: вони задоволені, вони виграли.
Вирок катарського суду у справі про вбивство Зелімхана Яндарбієва влаштував усіх.
Причини зрозумілі. Це політично виважене рішення: відмовившись від страти, емір Катару, який наглядав за судом, продемонстрував свою цивілізованість. Це перемога обвинувачення, яке стверджувало, що на лаві підсудних Палацу правосуддя в Досі сидять убивці, які виконували наказ Москви (згадувалися ГРУ й особисто міністр оборони Сергій Іванов); суд погодився з доводами прокуратури. Це моральний успіх чеченців: їм вдалося засудити Росію за незвичайною статтею — за тероризм, наче якогось Салмана Радуєва. Пофартило і Кремлю: засуджених легше витягувати із в’язниці, ніж з того світу.
Однак напередодні вироку ситуація навколо суду вкрай загострилася. Спершу в Москві, де за найбезневинніше інтерв’ю з вдовою вбитого екс-президента Чечні ведучий програми «Намедни» Леонід Парфьонов заплатив вигнанням із НТВ; скидалося на те, що у Кремлі та спецслужбах переважають агресивно-панічні настрої. Потім у Досі, де прокурор досить переконливо довів відсутність алібі в підозрюваних за серйозного набору доказів. А за кілька днів до оголошення вердикту в справу зненацька й вагомо втрутився російський бізнес. Відомий московський олігарх Віктор Вексельберг повідомив світу про те, що його компанія має намір брати участь у будівництві гігантського алюмінієвого комплексу на території Катару. Висловлювалася думка, що меценат, який подарував Батьківщині знамениті яйця Фаберже, має намір повернути Росії й щось ще дорогоцінніше — співробітників спецслужб, заарештованих у Катарі. Називали й цифру: довгостроковий проект інвестицій в економіку цієї невеликої близькосхідної країни становив суму приблизно в 2,5 мільярда доларів.
Складалося враження, що це ціна життя російських офіцерів. Оптимісти, близькі до Кремля, у ті дні припускали, що сюжет розвивається у правильному напрямі. Мовляв, ціну названо, а Путін із катарським еміром вже про все домовилися в березні. Хоча до сьогодні ніхто не знає, чи домовилися вони про щось. Відомо лише, що президент РФ і його співрозмовник обговорювали такі важливі теми, як ситуація на Близькому Сході та в Перській затоці...
Скептики звертали увагу на своєрідність долі самого еміра Хамада бен Халіфи аль-Тані — одного з найбагатших людей планети, який усі ці алюмінієві мільярди побачить хіба що в лупу. Зазначалося також, що Катар, пов’язаний з єдиною у світі наддержавою міцними союзницькими відносинами, може дозволити собі суворість у діалозі з Москвою. Відомо було до того ж, що ЦРУ надало Катару «технічну допомогу» в розслідуванні теракту й пошуку вбивць. А це означало, що американці навряд чи стануть тиснути на еміра, щоб допомогти Москві.
Спори оптимістів зі скептиками незавершені й досі. Бо суддівське рішення поставило у справі не крапку, але довгі таємничі крапки. По-перше, в захисту залишилося право на апеляцію, яким адвокати вже поспішили скористатися. По-друге, після підтвердження вироку (в чому сьогодні майже ніхто не сумнівається) у вищій інстанції у засуджених, їхніх захисників і начальства у Кремлі залишиться ще надія на катарського еміра. Повновладний хазяїн своєї країни, він має право пом’якшити вирок і навіть помилувати засуджених. Враховуючи особисту ненависть до терору еміра, який нещодавно зробив жорсткішим покарання за цей вид злочинів, на амністію розраховувати не випадає. Помилувати людей, які вбили його особистого гостя, — це для еміра пряме приниження зі шкодою для репутації в арабському світі та у своїй країні. Однак майже немає сумнівів у тому, що Хамад бен Халіфа має намір все ж таки якось уточнити вирок. Але як? Зменшити термін? Вислати росіян за місцем прописки?
Із Кремля та зі Смоленської площі, де (на словах) твердо переконані в невинності своїх громадян, йому підказують саме такий компромісний шлях: залишити вирок у силі, але видати засуджених Росії, щоб вони відбували покарання у себе вдома. Щоб ув’язнені, згідно з рекомендаціями ООН, могли бути «у ближчому їм соціокультурному середовищі». Якщо емір має почуття гумору та досягне гарантій їх подальшого перебування у в’язниці, то, мабуть, так і вчинить. І тоді станеться дещо небувале в політиці: батьківщина, яка послала своїх героїв на подвиг, за цей самий подвиг нагородивши орденами, утримуватиме їх під вартою. Однак є дані, що емір жартів не розуміє. Саме відтоді, як у його столиці вперше за всю історію Катару пролунав вибух.
