Багато років в американському політичному лексиконі було відсутнє поняття «Центральна Європа». Говорили просто: «східний блок». Вступ до Європейського Союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, балтійських держав, а пізніше Болгарії та Румунії змінює не лише символічний мовний, але й геополітичний і духовний виміри. Ми обміняли радянський блок на Європейський Союз, ідея якого була вперше втілена в юридичну форму 50 років тому.
Історія європейського вибору Польщі відрізняється від французької, німецької, іспанської або португальської історії. У вересні 1939 р. наша країна стала жертвою подвійної агресії, здійсненої гітлерівським Третім рейхом у перший день місяця і сталінським Радянським Союзом у його сімнадцятий день.
Січневим вечором 1940 р. жителі окупованої Польщі, припавши до своїх радіоприймачів, що нелегально зберігали, слухали промову Вінстона Черчилля: «У запеклій і все більш виснажливій сутичці, яка нас очікує, ми твердо маємо намір присвятити всі свої сили спільній справі, — зазначав Черчилль. — Нехай такі великі міста, як Варшава, Прага та Відень не впадають у відчай навіть у найтяжчі хвилини. Їхнє звільнення не за горами. Настане день, коли в усій Європі пролунає святковий дзвін, і народи-переможці, які здолали не лише своїх ворогів, але й самих себе, спланують і побудують на основі справедливості та традиції спільний дім, в якому буде місце для кожного».
Для тих із нас, хто в роки демократичної опозиції комуністичному правлінню пройшов через горнило підпільної діяльності та в'язниць, цей радісний день настав чотири роки тому, коли в ході загальнонаціонального референдуму переважна більшість поляків проголосувала за вступ до Європейського Союзу. Мрія, яку гріли в серці роками, здійснилася.
У чому полягала ця мрія? Ми хотіли демократії замість диктатури, плюралізму замість монополії, закону замість беззаконня, свободи преси замість цензури, різноманітності замість одноманітності, відкритих кордонів замість колючого дроту, толерантності замість панівної ідеології, творчості замість сліпої слухняності, шансу на добробут і розвиток замість бідності та відсталості. Нарешті, і це найголовніше, ми мріяли про право людини на гідність, про те, щоб із людиною перестали поводитися як із власністю держави.
Чотири роки тому референдум про вступ довів, що поляки все ще вірять у цю мрію. Але тепер, коли мрія стала реальністю, Польща та інші країни Східної Європи почали від неї відвертатися. У «Праві та справедливості», одній із трьох партій, які сформували коаліційний уряд Польщі після виборів, що відбулися півтора роки тому, з приводу питання членства Польщі в Європейському Союзі відбувся розкол. Дві інші не приховують свого скептицизму. Список досягнень цих партій за час правління сумно убогий, а говорити про щось, зокрема, просто соромно.
Замість того, щоб скористатися членством в ЄС для надання країні прискорення, коаліційний уряд Польщі дивиться і рухається назад. Політик однієї з партій-членів коаліції, виступаючи в Європейському парламенті, вихваляє диктатуру Антоніо Салазара в Португалії та Франсіско Франко в Іспанії, а також видає відкрито антисемітський буклет. Засушливого літа група законодавців від правлячої коаліції закликає парламент молитися про дощ. Подібна ж група пропонує парламенту проголосити Ісуса Христа королем Польщі. Польські єпископи різко засудили цей своєрідний акт благочестя.
Остання ідея польської урядової коаліції — це «люстрація», яка означає пошуки з метою подальшого виключення з громадського життя всіх тих, хто співробітничав із таємними службами між 1944-м і 1990 рр. Цей процес триватиме не менш ніж 17 років і стосуватимуться приблизно 700 тис. осіб, у тому числі юристів, банкірів, членів правлінь компаній, чиновників, дослідників і журналістів. Кожному доведеться зробити заяву про те, чи співпрацював він зі службами. Той, хто відмовиться подати таку заяву або повідомить помилкові відомості, не зможе працювати у своїй сфері протягом десяти років.
Закон про люстрацію зустріли хвилею критики, і незабаром його буде розглянуто в конституційному суді. Багато хто заявляв, що не дозволить піддати себе принизливій процедурі, яка нагадує присягу на вірність, принесення якої вимагала комуністична влада в роки військового положення в 80-ті. Я завжди вважав абсурдним засуджувати будь-кого на підставі поліцейських рапортів і викриттів — щоб повірити в них, потрібно вважати, що в країні, де все було брехнею, лише спецслужби керувалися євангельським прагненням до істини. І мене не здивувало, що багато хто зі звинувачених у співробітництві були пізніше виправдані незалежними судами.
Правляча коаліція використовує особливу суміш консервативної риторики Джорджа Буша з політичною практикою Володимира Путіна. Атаки на незалежні ЗМІ, обмеження громадянського суспільства, централізація влади і переоцінка зовнішніх та внутрішніх загроз роблять політичний стиль нинішніх лідерів Польщі та Росії дуже схожим. Тим часом, якщо говорити про зовнішню політику Польщі, то відносини з Росією і Німеччиною відрізняє акцентування проблем Другої світової війни, в тому числі питань, пов'язаних із концтабором Аушвіц (Освенцім) і розстрілом польських офіцерів у Катинському лісі. Ці фантоми призводять до ізоляції Польщі та пробудження демонів європейської історії.
Я пишу про Польщу, але все це можна сказати і про багато iнших країн післяялтинської Європи. Повсюди з'явився феномен популізму. У Словаччині править популістська коаліція, яка представляє національну більшість, анітрохи не менш екзотична за польський уряд, до того ж до її складу входить партія, яка запропонувала вигнати з країни угорську меншину. Прем'єр-міністр Угорщини визнав, що для того, щоб відповісти на вимоги, виконати які уряд не міг, «ми брехали вдень і вночі». Права популістська опозиція заявила у відповідь: «Зрадник, комуністична свиня!»
Колишній президент Литви, якому оголосили імпічмент у зв'язку з корупційним скандалом, стає все більш популярний, даючи безліч пустих обіцянок у рамках виборчої кампанії за посаду мера Вільнюса. Президент Чехії провадить одну декларацію за іншою проти Європейського Союзу.
Популізм може набувати форми ностальгічного посткомунізму або антикомунізму з більшовицьким обличчям; може й поєднувати обидві ці тенденції. Його ядро — це страх змін і втеча від свободи. Ті, хто програв у процесі переходу від комунізму, мстять переможцям. Не виключено, що шлях популістів до успіху на виборах проклала байдужість до драми переможених з боку тих, хто очолив цей перехід. Але після виборів виявилося, що популістам складно здійснити очікування тих, хто вірив у те, що вони отримають манну небесну.
Незважаючи на все це, майже всі конкретні результати, отримані від вступу Польщі до Європейського Союзу, виявилися позитивними. Гроші ЄС відновили польську економіку і надали імпульс розвитку інфраструктури — словом, модернізували Польщу. Інші країни Євросоюзу відкриті для поляків: там вони шукають роботу, навчаються, пізнають світ. ЄС для поляків — чудова пригода.
Усі опитування громадської думки свідчать про стабільну підтримку ЄС і зниження підтримки урядової коаліції. Для своїх нових держав- членів Європейський Союз — це не лише джерело матеріальних ресурсів, але й модель демократичних традицій і політичної культури, яка базується на плюралізмі й толерантності. Канони його цінностей, укорінених у традиціях християнства і освіти, демократичної і антитоталітарної думки, добре відомі. Від нових членів ЄС залежить те, як вони сприймуть ці цінності та внесуть у спільноту все краще, що мають.
Адже Європа безпосередньо перебуває в процесі творення, тому Польща й інші нові держави-члени ЄС можуть зробити значний вклад в її розвиток, якщо вони цього побажають. Серед нових питань, відповісти на які прагне ЄС, — місце християнства в громадському житті та кордони мультикультуралізму з урахуванням ісламської присутності. Те ж саме відноситься і до зовнішньої політики Європи, передусім до її відносин зі Сполученими Штатами та Росією.
Для поляка очевидним є те, що могутній Євроатлантичний альянс несе в собі надію для вільних країн. Саме тому Польща повинна сприяти подоланню антиамериканських фобій в Європі заради інтересів Союзу та своїх власних. Зовнішня політика Європейського Союзу — особливо щодо Росії та інших пострадянських держав — може збагатитися завдяки польському досвіду, але лише в тому випадку, якщо польський уряд сам захоче використати цей досвід. Та чи захоче? Не впевнений.
Проте навіть при поганих лідерах Польща залишається демократичною і суверенною державою. Роки диктатури навчили поляків захищати свою свободу, і це вони вміють робити. Вони доведуть це на наступних виборах. А Європейський Союз залишиться союзником цієї свободи.
Адам МІХНІК, головний редактор польської газети Gazeta Wyborcza і автор книги Letters From Freedom («Листи з волі»), читає курс лекцій у Прінстоні.
