У зв’язку з наближенням саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі російська преса і чиновники малюють страшну картину того, що буде наступного дня після підписання угоди з ЄС.
Разом із картинами суцільного розорення більшості українських підприємств або зупинки тих, що залишилися, читачам, слухачам і глядачам вселяється думка, що Україна абсолютно безпорадна перед російським тиском. Як приклад наводять Грузію, яка начебто серйозно постраждала від дії російських санкцій щодо мінеральної води і виноробної продукції. При цьому категорично не хочуть обговорювати підсумок протистояння з країнами Балтії. Проти них фактично запроваджували санкції і закривали російський ринок для латвійських, естонських і литовських товарів. Закрили з інформаційними шумовими ефектами, а незабаром відкрили тихо, без шуму і пилу.
Розглядати подібні страшилки немає жодного сенсу. Зупинимося на начебто досконалій неозброєності України перед російським тиском.
Є у Кремля улюблений регіональний конфлікт — придністровський. Варто зауважити, що у Вільнюсі парафувати угоду з ЄС передбачає і Молдова. І це не менший головний біль російської дипломатії, аніж український курс у напрямку Європи.
Проросійське Придністров’я в Першопрестольній завжди розглядалося як ефективний засіб тиску на Молдову і Україну. Тим паче, що там перебуває російський військовий контингент. У Києві завжди це враховували і як могли хотіли сприяти вирішенню конфлікту та виведенню російських військ. У період президентства Віктора Ющенка висунули низку ініціатив, але вони були приречені через протидії Москви. Вдалося домогтися того, що придністровські підприємства мали реєструватися в Молдові. Інакше їхні товари не пропускали через митну територію України.
Цей, на перший погляд, малозначний крок мав далекосяжні наслідки. Податкові надходження почали наповнювати бюджет Молдови, а придністровський суттєво просів. Таким чином, Москві довелося нести збільшене фінансове навантаження для підтримки сепаратистського регіону. Звісно, додаткові декілька десятків мільйонів доларів для Росії не критичні, але з часом це навантаження збільшується. Додамо до цього фінансування Абхазії і Південної Осетії. Суми набігають не такі вже й маленькі. В умовах прогресуючої стагнації російської економіки і скорочення у тому числі й соціальних витрат є над чим замислитись. Насамперед пояснити власному населенню, чому в далекі краї вирушають кровні російські рублі, а в своїх залишається значно менше.
Через географію Придністров’я повністю відрізане від Росії. Зв’язок лише через Україну. В умовах погіршення відносин між Києвом і Москвою та переходу останньої до торгівельних воєн дещо подібне може виникнути і з Придністров’ям.
Звісно, голоду в сепаратистському регіоні ніхто не допустить, там проживає понад 150 тисяч громадян з українськими паспортами, але створити серйозні труднощі, в першу чергу Москві, Київ цілком може.
Так склалося за радянських часів, що практично вся металургія і машинобудування Молдови зосередилися на лівому березі Дністра. Сьогодні господарем цих підприємств є російський бізнес. Коли в листопаді Україна, а потім і Молдова увійдуть до зони вільної торгівлі з ЄС, Придністров’я виявиться повністю оточеним територіями з європейською митною і торгівельною юрисдикцією. За таких умов перспективи Придністров’я значною мірою визначатимуться тим, як поводитиметься Київ. А це, у свою чергу, цілком залежить від поведінки Москви щодо Києва, а далі й Кишинева. Як зауважив відомий німецький політолог Олександр Рар, «Придністров’я після підписання Україною і Молдовою документів про асоціативні відносини з ЄС перетвориться з ближнього зарубіжжя Росії на ближнє зарубіжжя ЄС. Невизнаній республіці рано чи пізно доведеться жити за румунсько-молдавськими правилами».
Не важко передбачити, що при серйозному загостренні і перекритті кордонів крупний придністровський бізнес перейде в економічне поле Молдови. Питання, які, відповідно, цікавлять російських власників, вирішуватимуться вже не в Тирасполі, а в Кишиневі, певною мірою в Києві. Тому перспективи сепаратистського регіону виглядають вельми туманними.
В Росії немає важелів, аби змінити ситуацію. Давно зрозуміло, що торгівельні та газові війни не можуть змінити вектор зовнішньої політики України і Молдови. Навпаки, будь-яке таке загострення підсилює бажання політичних еліт двох країн якнайшвидше позбавитися від російського тиску і відійти від Москви якнайдалі. У тому числі й вирвати з рук Кремля такий метод, як заохочення і спонсорування регіонального сепаратизму. Як наслідок, Кремль позбудеться опори в регіоні і втратить до нього будь-який інтерес, насамперед політичний.
Це повністю усвідомлюють у Тирасполі. Заступник міністра закордонних справ невизнаної республіки Ігор Шорніков заявив, що ситуація довкола Придністров’я зміниться після саміту у Вільнюсі. «Вступ Молдови та України до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом може стати подією, з якої може розпочатися зворотний відлік історії державності Придністров’я», — зауважив він.
На своїй прес-конференції з нагоди Дня республіки президент Придністров’я Євгеній Шевчук прямо заявив, що листопадовий саміт у Вільнюсі і прийняті на ньому рішення матимуть серйозні наслідки. За його словами, парафування угод про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС спричинить зростання напруженості на кордоні, а також може призвести до посилення економічного тиску на Придністров’я. «Якщо ці дії робитимуться спільно з нашими партнерами з України, це призведе до ще більш серйозного тиску. За цих умов потрібно приймати рішення про захист прав громадян. Тому зараз ми говоримо про аспект міжнародного визнання», — сказав Шевчук.
Говорити про визнання Придністров’я немає сенсу, оскільки на це не зважиться навіть Росія за відсутності спільних кордонів і повної неможливості таке визнання матеріалізувати.
З іншого боку, Україна теж за своєю ініціативою не загострюватиме ситуацію на Дністрі. Такою є думка директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика. «Нині інтерес України полягає у збереженні стабільності в регіоні», — вважає експерт.
Це зрозуміло. Придністров’я — козир на переговорах з Москвою, і викладати його на стіл похапцем Київ не буде. Але якщо в Москві візьмуть гору гарячі голови і вирішать всупереч логіці та державним інтересам Росії «показово покарати південно-західного сусіда», то цей козир візьме участь у грі. І протиставити йому Москва нічого не зможе.
Схоже, що придністровському сепаратизму часу виділено не надто багато. Дуже багатьом він набрид. Як найближчим сусідам, так і далеким. Цілком можливо, що в середньостроковій перспективі на один заморожений конфлікт в СНД стане менше.
