Сьогодні офіційна влада Афганістану побоюється настання весни. Збільшення конфронтації з боку заколотників і небажання «Талібану» розпочинати мирний діалог вказує на те, що примирливі зусилля Кабулу не мають жодних шансів. Про це свідчить і захоплення талібами Муса- Кали — міста на півдні Афганістану. Захоплення відбулося лише за декілька днів до передачі командування силами НАТО в Афганістані від британців до американців. Перемир’я в Муса-Кали протрималося лише 142 дні, хоча старійшини обіцяли контролювати порядок у місті силами місцевої поліції.
На початку 2006 політичні діячі в Кабулі довідалися про «стрибок» підтримки «Талібану» в афганському суспільстві та запланований бойовиками весняний наступ. У 2007 році план масового повстання став для талібів «проблемою честі» і вони підготувалися до цього набагато краще, ніж минулого. І якщо торік «Талібану» вдалося залучити «під свої знамена» 40 тисяч заколотників, багато яких було рекрутовано у пакистанських племінних областях Північного і Південного Вазірістану, то в 2007 кількість заколотників, включаючи західні області, може значно зрости.
Як очікується, протягом наступних декількох тижнів, мулла Омар прийме головні рішення щодо призначення нових командуючих, а також зробить зміни в структурах команди. Бунтівники, ймовірно, змінять свою «дорожню карту» прийняту у 2006 році, яка полягала в падінні Кандагара і мобілізації сил талібів для захоплення Кабулу. І якщо «Талібан» почне передислокацію своїх сил спочатку на схід або південний захід, то в цьому чітко прочитуватиметься підготовка талібів до боротьби за Кабул.
Зменшення популярності афганського президента Хаміда Карзая серед співвітчизників спричинилося його неспроможністю захистити мирне населення під час війни проти «Талібану». І чим більшим ставав список цивільних убитих громадян, тим більше руйнувалася його популярність і підтримка. Карзай прямо покладає вину на сусідній Пакистан, який він звинувачує в підтримці «Талібану». «Пакистан хоче зробити з нас рабів, — заявив президент, — але ми не здамося». Західні спецслужби підтверджують, що Пакистан продовжує забезпечувати притулок для бійців «Талібану» в районах проживання пуштунських племен уздовж афганського кордону. За їхніми даними, військова розвідка Пакистану направляє кошти талібам і племінним союзам, аби хоч трохи тримати їх під контролем. Також Пакистан не особливо активний у боротьбі проти «Аль-Каїди».
А угода, яку пакистанський уряд підписав із заколотниками північного Вазірістану 5 вересня 2006 року, робить ситуацію ще гіршою, оскільки обмежує здатність уряду розгортати війська в ареалах проживання племен і надає бунтівникам шанс перегрупуватися і переозброїтися перед перетином кордону, щоб нападати на афганські, американські та війська НАТО. У 2006 році в Афганістані було вбито 4 тисячі чоловік, у чотири рази більше ніж у 2005 році. Це включаючи талібів, афганських солдатів і поліцейських, 189 іноземних військових i жертв приблизно ста терористичних актів, котрі були здійснені бомбистами- смертниками. Ця цифра також включає одну тисячу цивільних жителів, якi стали жертвами нальотів авіації на позиції заколотників. Власне, основною причиною, з якої США та їхнi союзники програють «битву» за афганські серця і прихильність, є численні жертви погано скоординованих повітряних ударів.
Як вважають експерти, пакистанські військові дуже вагомо підтримали «Талібан» протягом останніх п’яти років. Оскільки неможливо завдати остаточної поразки талібам, чи привнести мир до південного Афганістану, якщо не припиниться підтримка з пакистанського боку. Завдяки цьому на сьогодні таліби мають «психологічне панування», що поширює віру серед частини афганців у те, що таліби повертаються. З іншого боку, не можна не помітити тих змін, які відбулися від 2001 року. Було проведено вибори, побудовані дороги, сформовано національні збройні сили, «запущено» комерційну економіку. Усе це слугує буфером проти повернення «Талібану». При цьому не варто забувати, що Афганістан є дуже «специфічною» державою, де на сьогодні приблизно 80 % населення — неписьменне. Така ситуація закономірно гальмує процес відновлення країни й побудову життєздатної суспільної системи.
Тепер є два типи «Талібану», котрі намагаються захопити владу. Перший — це фракція на чолі з муллою Омаром, яка б хотіла відновити контроль над Афганістаном. Друга, яку можна умовно визначити, як «маленький Талібан», — це об’єднання наркобаронів, що намагаються захистити свої сфери впливу і надприбутки від злочинної діяльності. Незаконна торгівля героїном залишається істотною частиною економіки і сягає 2 мільярдів доларів.
Прихід весни для американців та їхнiх союзників в Афганістані постає, як військове питання. Тому як тільки зимовий сніг розпочне танути, можливо, є сенс розпочати наступ на позиції талібів, не чекаючи того часу, коли почнуть наступати вони. Крім того, можна провести пряму паралель між війнами в Іраку та Афганістані. Вони настільки «зав’язані» нині одна на одну, що поразка в Афганістані може слугувати каталізатором поразки у Іраку, та навпаки. Бо якщо ісламським терористам вдасться «витиснути» США із Іраку, це відкриває прямий шлях для «Аль-Каїди» й іншим терористам на Афганістан.
Країни НАТО зiштовхнулися в Афганістані с проблемою «витривалості», говориться в доповіді британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), хоча є підстави для оптимізму, незважаючи на заколотний «Талібан» і проблеми з Пакистаном. Очевидно, що НАТО доведеться залишитися надовго, аби забезпечити стабільність, яка потім дасть можливість відновлення. На загал, афганські проблеми безпеки збільшуються через слабкість поліції та питання знищення макових полів. Ліквідація джерел існування селян без серйозних стимулів і програми заміщення засобів до існування входить у супереч зі спробою завоювати серця і прихильність у багатьох афганських районах. «Талібан» наживає капітал на цьому протиріччі, виступаючи за селян, захищаючи тих, кому вигідна торгівля опіумом і героїном.
Для того, щоб відбити бажання вирощувати «наркозілля» має бути «закачано» більше капіталу в місцеву економіку. Інвестиції повинні заохотити місцевих фермерів знизити їх «опійний урожай» і вирощувати помідори та інші овочі, які можна експортувати до Ірану. Оскільки іранці змушені імпортувати овочі з Пакистану через цінове збільшення, викликане переформатуванням торгівлі з Іраком, де ціни на овочі значно підвищилися після американського вторгнення. Це є реальною можливістю заробити для афганських фермерів.
Попри все, за останній рік війська США та їхні партнери по коаліції домоглися значного успіху в створенні стабільного, безпечного і життєздатного суспільства в Афганістані, незважаючи на спроби талібів зупинити цей процес. «Талібан» не домігся жодної зі своїх цілей. Пакет фінансової допомоги США Афганістану розглядається нині як стимул для союзників також збільшити допомогу країні. Адміністрація президента Джорджа Буша хоче, щоб і НАТО збільшило фінансову, військову й гуманітарну допомогу Афганістану. На даний момент в Афганістані перебувають 23 тисячі американських і 24 тисячі військовослужбовців НАТО.
Певно, що афганці заслуговують на мир і стабільність після майже 30 років безперервної війни. Але як ще довго їм залишається сподiватися на довгоочікуваний мир? «Талібан» перейняв найбільш радикальний арабський вахабізм. Це — не афганці. Таліби, просуваючи владу радикалів: медресе, непримиренний джихад, теракти здійснені бомбистами-смертниками — є перешкодою для просування до демократичної мусульманської республіки. Гроші та зброя до Афганістану прибувають від закордонних спонсорів, яким немає жодної справи до добробуту афганських громадян.
Місія НАТО є надзвичайно важливою для цілого регіону. Водночас, НАТО повинне розмежувати свої пріоритети в афганській місії — на стратегічному, політичному, економічному та соціальному рівнях. А допомога має бути пов’язана з досягненням прогресу в стандартах керування. Не можна допустити, аби місія НАТО виявилася невдалою. Тому повинне бути стратегічне лідерство, яке концентруватиме зусилля на інтелектуальних рішеннях афганського питання.
Проте жодне підвищення кількості військ в Афганістані не зможе переломити ситуацію, якщо США не примусять Пакистан припинити допомогу талібам. Оскільки цілком зрозуміло, що «Талібан» не може існувати без тривалої і активної підтримки з пакистанського боку. Хоча існує одне непросте питання. Якої мети прагне досягти Америка і сили НАТО? Афганістан може бути перетворений на сучасне демократичне суспільство з особистою свободою і передовою економікою? Очевидно, що це дуже шляхетна спроба, але яка в реальності є поза досяжністю. Але усунення талібів може стати способом відновити афганську впевненість у власних силах і захистити населення країни від ісламських фундаменталістів і терористичних формувань. Напевно, що НАТО збільшить кількість своїх військ в Афганістані, а «Талібан» буде усунений з арени воєнних і політичних дій.
