Без порозуміння шиїтів і сунітів мир в Іраку досягти неможливо. В намаганні відшукати прийнятний варіант «дорожньої карти» для Іраку міжнародна громадськість намагається пророблювати різноманітні варіанти пошуку встановлення миру. Один із них — спробувати примирити ворогуючі сунітські і шиїтські угрупування за прикладом Північної Ірландії і Південно-Африканської республіки. Саме такий план визрів у міжнародного посередника Марті Ахтісаарі.
Механізм пошуку реалізації цього плану було запущено під час першої «секретної» зустрічі між представниками декількох сунітських і шиїтських угрупувань, котра відбулася у Хельсінкі. Зустріч пройшла під егідою Школи політичних досліджень Джона Маккормака в Університеті Массачусетсу і компанії Crisis Management Initiative. Організував цю зустріч-семінар колишній президент Фінляндії Марті Ахтісаарі, котрий нині відомий створенням плану мирного врегулювання у Косово і своєю міжнародною посередницькою діяльністю.
Можливо саме те, що Ахтісаарі також був членом міжнародної групи, котра контролювала процес роззброєння Ірландської республіканської армії і підштовхнуло його до думки, що іракці можуть скористатися досвідом північно-ірландського примирення. У Фінляндії цим досвідом поділився з іракцями Мартін Макгіннес, який був свого часу начальником штабу в ІРА і одним із лідерів партії «Шинн Фейн», а зараз є заступником першого міністра в північно-ірландській адміністрації. Цю зустріч можна визначити, як намагання домовитися під час громадянської війни.
Як наголосила доктор Офра Бенджо, професор Тель- Авівського університету більше року тому в коментарі для газети «День»: «У країні точиться справжня, хоча й неоголошена громадянська війна. Такий конфлікт не може бути вирішений найближчим часом. Дві основні сили, які беруть участь у громадянській війні, мусять самі дійти до висновку припинити бойові дії один проти одного й почати змінювати відносини між собою. Зараз для сунітів і шиїтів життя більше нагадує пекло. У країні не працює економіка. Узагалі, ніщо не працює. Але вони все одно не хочуть вийти хоч на якісь домовленості один з одним. Можливо, ще більші зіткнення змусять їх сісти за стіл переговорів, щоб почати шукати шляхи вирішення проблеми».
На жаль, відтоді в Іраку майже нічого не змінилося на краще. Але вже сам той факт, що вдалося посадити сторони за стіл якщо не переговорів, то принаймні обговорення вже сам по собі багато про що вже говорить. В чотириденній зустрічі взяли участь 30 чоловік, зокрема 16 — з Іраку. Це представники руху Моктаді ас-Садра, лідер найбільшого сунітського політичного угрупування Аднан Аль-Дуламі і голова комітету у закордонних справах іракського парламенту шиїт Хумам Хаммуді.
Уже те, що представники шиїтських і сунітських угрупувань погодилися обдумати чи підійде за іракських реалій «дорожня карта», яку використали в Північній Ірландії, вказує на можливість зрушити патову ситуацію з «мертвої точки». Якщо іракці будуть готові повторити позитивний північноірландський досвід, то вони мусять розпочати процес примирення з роззброєння ворогуючих між собою фракцій та формування незалежної комісії, котра повинна за цим процесом спостерігати. І якщо переговори таки розпочнуться, то повинні будуть вживатися усі можливі заходи, аби нарешті зупинити насильство, переміщення людей і нанесення збитків інфраструктурі Іраку. Тим часом сама по собі зустріч ворогуючих фракцій на території нейтральної Фінляндії є великим позитивним досягненням, якщо враховувати рівень хаосу і протистояння, котрий нині паніє в Іраку. Поряд з цим «фінська зустріч» породжує чимало питань на які дуже непросто знайти відповідь. Адже невідомо, чи зможуть учасники цієї зустрічі не лише вплинути на ситуацію в країні, а навіть дещо змінити непримиренні позиції своїх фракцій після повернення додому. Але питання залишаються. Чи взагалі може бути прийнята в Іраку «дорожня карта»? Які політичні сили погодяться рухатись до цієї політичної угоди? Чи взагалі рецепти, котрі виявилися дієвими для Північної Ірландії мають шанси спрацювати в Іраку?
Варто звернути увагу на той факт, що майже одночасно зі фінляндською зустріччю радник уряду Іраку з безпеки Муваффак Ар-Рабії оголосив про початок реалізації трирічного плану зі стабілізації ситуації і досягнення національної згоди. Нова стратегія безпеки одержала назву «Ірак у першу чергу». За його словами, стратегія направлена і на те, щоб роль сунітської меншини в політичному прогресі зросла.
Проте, абстрагуючись від позитивів фінської зустрічі не можна не визнати того факту, що північно-ірландський досвід не є співмірний сучасній іракській ситуації. Оскільки у Північній Ірландії ніколи не було такого сектантського протистояння, як в Іраку. А за всі роки конфлікту в Ольстері в цілому загинуло стільки ж людей, скільки в Іраку — тільки за минулий місяць. І якщо в північно ірландському протистоянні брали участь дві сторони, то іракський «плацдарм» відрізняється своєю роздробленістю. Так, жертвами останнього найбільшого теракту на північному сході країни, в результаті якого загинуло 500 чоловік, стали езіди — курди, які сповідують релігію з елементами зороастризму, ісламу і анімізму. До того ж крім самих іракців в Іраку є ще один важливий гравець — іноземні сили.
І коли певна частина населення Північної Ірландії хотіла залишитися у складі Великої Британії, то в Іраку не існує групи населення, яка б хотіла перетворення окупації з тимчасової на постійну. А присутність англійських військ в Ольстері розглядалася, як стабілізаційний захід, чого не можна сказати про Ірак. Та й конфлікти у Ольстері і Південно-Африканській республіці були менш масштабними. В Іраку йдеться про релігійне і етнічне протистояння, котре налічує майже 1400 років. Шиїти і суніти лише зрідка жили у мирі, та й то тільки в умовах зовнішньої сили (наприклад, влади диктатора Саддама Хусейна). Крім того, в Ольстері і ПАР не було чіткого територіального розмежування. У Іраку є шиїтський південь, курдська північ і сунітський трикутник в центрі і на заході. Реальний вивід військ коаліції з Іраку миттєво привів би до повномасштабної громадянської війни і розпаду країни. Тому до президентських виборів Джордж Буш війська не виведе. Інша справа, що наступний президент, наприклад демократ, цілком може це зробити, переклавши провину за наслідки на попереднього президента- республіканця. Адже з економічної точки зору контролювати вигідно тільки шиїтський південь і курдську північ, де розташовані основні родовища нафти.
Між тим, ізраїльські аналітики побоюються, що вилучення американських військ торкнеться стратегічних інтересів Ізраїлю. Адже після Іраку «новий Близький Схід» може постати у найнеочікуванішому сенсі цього терміну. Ізраїльських експертів тривожить те, що американське вилучення породить три загрози. Спочатку всюди в арабському і ісламському світі буде проголошено про поразку Сполучених Штатів. Що стане величезним стимулом для ісламських радикальних рухів і поштовхом для дестабілізації помірних режимів у близькосхідному регіон та посилення режимів, котрі вороже налаштовані стосовно США. Також найсерйознішим наслідком для Ізраїлю стала б дестабілізація режиму в Йорданії, яка є найважливішим стратегічним активом для ізраїльтян в регіоні, тому що формує буфер між Ізраїлем і «шиїтським півмісяцем», який з’єднається після американського полишення Іраку. Крім того, йорданський режим — перевірений противник радикальних ісламських рухів, що виконує важливу функцію безпеки запобігання проникнення терористів до Ізраїлю через довгий кордон, який розділяє його з цією країною. Падіння йорданського режиму перетворило б цю країну на ворожу зону, повернувши Ізраїль до перших років його існування. На жаль, президент США Джордж Буш готуючи «іракський коктейль» не тільки не задумувався у яку політичну авантюру він втягує Америку, але й не бажав навіть замислитися щодо її можливих наслідків. Очевидно, що «розхльобувати» ці наслідки доведеться вже новому президентові Сполучених Штатів.
