У міру того, як у США набирає обертів передвиборна президентська кампанія, розгораються дебати на тему американської могутності. Ще рік тому після бліц-перемоги в чотиритижневій війні в Іраку багато хто вважав, що це питання вичерпано. Однак через подальші складнощі в Іраку і на міжнародній арені взагалі тема американської могутності посіла центральне місце в передвиборній кампанії у США.
Багато хто вже не пам’ятає, що трохи більше десяти років тому, як у самій Америці так і за її межами, була широко поширена думка, що США переживають занепад. 1992 року переможець попередніх виборів у штаті Нью-Гемпшир стверджував, що «холодна війна завершилася і переможцем з неї вийшла Японія». У своїй книзі «Приречені на лідерство» (Bound to Lead), опублікованій 1990 року, я передбачав подальше зростання американської могутності. Проте я вважаю, що сьогодні однаково важливо ставити під сумнів правильність нового широко поширеного переконання в тому, що Америка непереможна, і що в зовнішній політиці США повинні керуватися принципом «нового унілатералізму» (одностороннього підходу).
Після розпаду Радянського Союзу деякі аналітики розглядали новий світ як однополюсний і бачили мало чинників, що стримують зростання американської могутності. Однак це обманливе враження. У століття глобальної інформації могутність розподілена між країнами у вигляді складної тривимірної шахової партії.
На верхній шахівниці військова могутність здебільшого однополюсна. США є єдиною у світі країною, яка має сучасні військово-повітряні, військово-морські та сухопутні сили, здатні до глобального розгортання в будь-якому районі земної кулі, чим і пояснюється швидка перемога минулого року в Іраку. Але на середній шахівниці економічна могутність багатополюсна, і дві третини світового виробництва припадають на частку США, Європи, Японії та Китаю. На цій економічній дошці інші країни часто нейтралізують могутність США.
Нижня шахівниця є сферою транснаціональних відносин, які не піддаються урядовому контролю. На позитивному кінці цього спектра знаходяться такі гравці, як, наприклад, банкіри, що електронним способом перераховують величезні грошові суми, тоді як на іншому кінці — терористи, які переправляють зброю, або хакери, які зривають інтернет-операції.
На цій нижній дошці могутність дуже розосереджена, і тут немає сенсу використовувати такі традиційні терміни, як однополюсність, багатополюсність або гегемонія. Отже ті, хто рекомендують США односторонній підхід у зовнішній політиці, базований на традиційних характеристиках американської могутності, покладаються на неглибокий і незадовільний аналіз.
Багато реальних викликів американській могутності беруть початок не на верхній дошці військової сили, на якій зосереджена увага прихильників унілатералізму, а на нижній дошці транснаціональних відносин. Більше того, саме спокуса діяти самостійно може, зрештою, послабити США у цій сфері.
Чому це відбувається? Інформаційна революція та супутній їй процес глобалізації перетворюють світ і роблять його значно компактнішим. На початку ХХI століття саме ці дві сили зумовили зростання американської могутності й, особливо, здатності США впливати на інших за допомогою привабливої або, як я її називаю, «м’якої» сили. Але згодом науково- технічні досягнення поширяться і на інші країни та народи, зменшуючи відносну перевагу Америки.
Наприклад, 5% світового населення, які проживають сьогодні в Америці, становлять понад половину всіх користувачів Інтернету. Але років через десять або двадцять мовою більшості користувачів Інтернету може стати китайська. Це не похитне становище англійської мови як «лінгва-франка», але в якийсь момент азіатський ринок перебільшить американський.
Навіть більше, інформаційна революція створює віртуальні спільноти й мережі, що переступають кордони окремих держав, а також транснаціональні корпорації та неурядові організації, включно з терористичними, які відіграватимуть дедалі значнішу роль у транснаціональних відносинах. У багатьох організацій з’явиться власна «м’яка сила» за рахунок залучення людей до коаліцій, сфера обхвату яких поширюється більш ніж на одну державу.
Терористичні акти в Нью-Йорку, Вашингтоні та нещодавно в Мадриді є страшними симптомами глибоких змін, що відбуваються сьогодні у світі. Науково-технічний прогрес приводить до перерозподілу сил, позбавляючи уряди колишньої могутності та надаючи можливість окремим особам і групам осіб відігравати значнішу роль у світовій політиці, включно з можливостями масового знищення, які колись були виключно в руках урядів. Останніми роками приватизація була лейтмотивом економічної політики, але у великій політиці приватизація війни — це тероризм.
У міру того, як глобалізація скорочує відстані, події у віддалених місцях (як, наприклад, Афганістані) сильніше впливають на життя людей у всьому світі. Після закінчення «холодної війни» світ вступив у добу глобальної інформації, однак трансформація зовнішньополітичних парадигм, що домінують, відстає від цього процесу.
Глобальні мережі взаємозалежності, що зростають, висувають на порядок денний нові питання як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях. Американці просто не можуть вирішити багато цих проблем самостійно. Наприклад, для процвітання необхідна міжнародна фінансова стабільність, але для її забезпечення США потрібна співпраця з боку інших. У світі, де кордони стають дедалі «прозорішими» для наркотиків, інфекційних хвороб, тероризму тощо, американцям доведеться працювати з іншими країнами за межами своїх кордонів.
Завдяки провідній ролі в інформаційній революції та великим інвестиціям у традиційні силові ресурси, США збережуть своє становище наймогутнішої держави у світі надовго і в новому ХХI столітті. Водночас потенційно можуть бути створені коаліції для контролю над могутністю Америки. Але вони навряд чи перетворяться на міцні союзи, якщо США не вживатимуть жорстких заходів тиску у владному односторонньому порядку, що підриває «м’яку» привабливу силу Америки.
