Події в Грузії з цілком зрозумілих причин викликали велику цікавість насамперед у сусідніх країнах. Телебачення, преса приділяли тому, що відбувається на проспекті Шота Руставелі в Тбілісі, велику увагу, хоча висновки різняться в широкому діапазоні. Російські ЗМІ й тут виявилися попереду «планети всієї». Пристрасті почали нагнітатися задовго до мітингу опозиції, що розпочався 2 листопада. І хоч опозиція з самого початку позиціонувала себе як сила антиросійська, це, на відміну від інших подібних подій, не лише не зменшило московського інтересу, а навпаки, ще збільшило. Дивна склалася ситуація: у Москві бажали успіху вкрай антиросійським політичним силам.
ЗАПЛАНОВАНІ ЗБІГИ
За вражаючими картинками на екранах розгону опозиції в Тбілісі якось залишилися непоміченими події, що відбувалися навколо Грузії. Майже шість днів влада практично не звертала уваги на мітингувальників, і протестний потенціал почав різко падати. Принаймні — кількісно. Кількість людей на центральній магістралі Тбілісі стрімко зменшувалася. І незабаром протести могли зійти нанівець. Однак інформаційне забезпечення дій опозиції розкручувалося на російських каналах у зворотній пропорції. Причому матеріали про те, що відбувається, підбирали відповідним чином, а відеоряд доповнювався виключно вставками з опозиційних каналів. Звісно, в них не знайшлося місця мітингам прихильників влади. Зі сльозами від розчулення на каналі РТР розповідали, як грузинські артисти піснями й танцями підбадьорюють опозиціонерів, але ніхто й словом не обмовився про не менш грандіозний мітинг на підтримку Саакашвілі, на якому виступали не менш видатні артисти, зокрема Вахтанг Кікабідзе. Не кажучи вже про те, що в цифровій еквілібристиці московські пропагандисти заплуталися остаточно. То в них на проспекті зібралося 100 тисяч людей, хоча це неможливо фізично, то 20 тисяч. Коли три тисячі людей називають людським морем, а картинку дають з подій 2003 р., то залишається лише розводити руками. Як свідчать реальні соціологічні опитування, команда Саакашвілі користується безумовною підтримкою тих, кому менше за 35 років. Люди, яким від 35 до 45 років практично поділені навпіл. Серед тих, кому за 45 — більше критично налаштованих громадян. Ця частина людей категорично не сприймає ідею особистої відповідальності й не в змозі відмовитися від патерналізму з боку держави.
Серйозного аналізу подій і причин протистояння в Тбілісі практично не було. Але ж за опозиційністю головного фінансиста опозиції Бадрі (Аркадія) Патаркацишвілі стоять цілком конкретні комерційні інтереси. Він дуже ображений на нинішню грузинську владу, яка позбавила його преференцій при веденні бізнесу в Грузії й порадила вести справи, так би мовити, на загальних підставах. А тут борець iз Саакашвілі вступив у єдиноборство з російським капіталом, який, незважаючи на американізм влади, активно скуповує грузинські підприємства. І Бадрі складно при всіх своїх багатствах боротися з великими московськими компаніями. І взагалі, чим більше в Першопрестольній критикують американських ставлеників у Грузії або країнах Балтії, тим краще там почувається російський капітал. Бадрі поклявся витратити останній ларі на повалення Саакашвілі, але тут йому доведеться зіткнутися з тим, що багато хто в Москві з ним категорично не погодиться.
Практично синхронно з мітингами опозиції відбувалося чергове загострення російсько- грузинських відносин. На початку листопада були зіткнення в селі Ганмухурі на адміністративному кордоні з Абхазією. Тбілісі оголосив командуючого Колективними силами СНД iз підтримки миру в регіоні російського генерала Сергія Чабана персоною нон грата й намагається добитися його відкликання до Росії. Одночасно, в Сухумі відбулася зустріч лідерів трьох невизнаних республік — Сергія Багапша (Абхазія), Едуарда Кокойти (Південна Осетія) та Ігоря Смирнова (Придністров'я). Вони знову звинуватили президента Михайла Саакашвілі в ескалації напруженості та нарощуванні економічного й силового тиску на автономії-«держави».
І саме в той час, коли в Грузії та навколо неї загострилася ситуація, Північно-Кавказький військовий округ і Чорноморський флот проводять масштабні навчання «Кавказький рубіж-2007». Звісно, як заявили високопоставлені російські військові, вони планувалися давно. От тільки не дуже в це віриться. Почнемо з того, що навчання, заявлені як антитерористичні, на такі абсолютно не схожі. З терористами такою великою кількістю бронетехніки в умовах гірської місцевості боротьбу не ведуть. Тим паче насторожує активна участь кораблів Чорноморського флоту в цих навчаннях. Як повідомили в Москві, на морі відпрацьовувалися стрільби бортовими системами по повітряних цілях і спільне маневрування кораблів, а також протидія штурмовій авіації умовного противника. Нагадаємо, що навчання антитерористичні, отже, готувалися зустріти терористів, які мають авіацію, кораблі, танки, бронетехніку й повний комплект сучасного озброєння. Про супутники й ракети поки розмов не було, але все ще попереду.
Хоча навчання планувалися, буцімто, давно, перший заступник начальника Генерального штабу Росії генерал-лейтенант Олександр Бурутін не надто приховував, що час їхнього проведення вибрано не випадково. По- перше, навчання проводяться наприкінці навчального року, що зазвичай не робиться. Такого роду тренування проводяться влітку або ранньою осінню. По- друге, вони проводяться у вихідні дні, що теж не відповідає практиці. По-третє, було повідомлено, що навчання проводяться «в районах «Верхній Ларс», «Алагірська ущелина» та на полігоні «Дар'ял» і під час них відпрацьовуються питання надання допомоги миротворчим контингентам у захисті мирних громадян». Точніше не скажеш. Саме для військового тиску на Тбілісі й були задумані та проведені масштабні навчання. Їхній пік припав саме на період, коли опозиція видохлася. І саме це мав на увазі президент Саакашвілі, коли говорив про тиск на Грузію. Можливо, що ці обставини й змусили грузинське керівництво піти на запровадження в країні надзвичайного стану, хоча в такій складній і напруженій обстановці в когось просто не витримали нерви. Принаймні, ексцесів під час розгону мітингiв треба було уникнути. Проте що під ними розуміти. Цими ж днями улюбленець російських пропагандистів президент Венесуели Уго Чавес з іще більшою жорстокістю розігнав у Каракасі мирну демонстрацію студентів, які протестували проти змін до конституції та проведення референдуму 2 грудня. Товариш Уго планує зробити те, на що поки не наважився, за його словами, брат Володимир Путін. У Венесуелі хочуть скасувати обмеження двох термінів. Уго хоче ощасливити свій народ вічним правлінням. Розгону демонстрації у Каракасі російські ЗМІ не помітили, адже Уго — свій, а Саакашвілі — американський.
ДЛЯ СВОЇХ
Щодо подій у Грузії завданням російських ЗМІ була не інформація, а пропаганда. Напередодні виборів до Державної думи відпрацьовувалися два положення. По-перше. Ніяка в Грузії не демократія, якщо опозицію розганяють силою. При цьому яким чином обходилися з маршем незгодних у Москві й Нижньому Новгороді, соромливо замовчували. Розпалившись, забили пропагандистський гол у власні ворота. Самі проливали крокодилячі сльози з приводу закриття опозиційних телеканалів «Імеді» та «Кавкасія» й не помітили того, що в авторитарній, на їхню думку, державі такі канали були. Інакше — чого б їх закривали. От, у Росії такого бути не може. Закривати нічого через відсутність опозиційних телеканалів. Які були, давно вже позакривали, навіть без надзвичайного стану. До того ж, згідно із законом про надзвичайний стан, у Грузії припинили мовлення й інші державні та пропрезидентські канали. Але про це не говоримо, не вигідно.
По-друге. Усі ці кольорові революції вигадали у Вашингтоні. Про це прямо було сказано в дикторському тексті на Першому каналі в новинах 5 листопада, «…цю акцію проти втрачаючого популярність Саакашвілі лідери опозиції узгодили з помічником держсекретаря США й, звісно, американським послом так само, як і попередню подібну ж акцію, яка чотири роки тому закінчилася усуненням непопулярного тоді Шеварднадзе. У зв'язку з цим, а також з відомими подіями на Україні, варто звернутися до світового співтовариства і в його особі конкретно до Сполучених Штатів з вимогою якось формалізувати й, нарешті, узаконити подібний спосіб передавання влади через її захоплення мітингуючим натовпом як особливу форму демократії для деяких країн колишнього СРСР». Нарівні з пасами на американську адресу російському обивателю навіюється думка, що держави колишнього СРСР, за винятком Росії, не справжні, а вигадані у Вашингтоні. І кольорові революції є не результатом соціального розвитку, а підступами ворогів Росії у її м'якому підчерев'ї. Тому такою важливою є стабільність держави російської, й консолідуватися треба навколо того, хто цю стабільність дав і забезпечує. Інакше — жах! — кольорова революція, й не бувати на радість ворогам Москві Третім Римом.
Українські політики розділилися відповідно до своїх уподобань. Радник прем'єра Януковича Ганна Герман із задоволенням повторила пасажі з британських і американських газет про зів'ялі троянди революції. На наших каналах кинулися повторювати російські сентенції, що від Саакашвілі начебто відмовилися вже на Заході. При цьому лондонська The Independent озаглавила статтю «Трояндове майбутнє Грузії усе ж можливе». Не підтримуючи дій влади для розгону мітингу опозиції, західна преса здебільшого відзначала безперечні успіхи в боротьбі з корупцією, зростання інвестицій, збільшення кількості робочих місць. Комуністи в особі свого лідера Петра Симоненка побачили в грузинській опозиції протестувальників проти політики американського ставленика. Про те, що опоненти грузинського президента ще більш проамериканські, лідер українських червоних за своєю звичкою не сказав. Зате використав шанс кинути камінь у минуле. «Не дивно, що мовчать Сполучені Штати, бо різні «трояндові», «тюльпанові», «помаранчеві» президенти — це одного американського поля ягоди». Цілком доречне питання: а лідери грузинської опозиції якого поля? Щось боротьба з американськими ягодами обходиться без грузинських комуністів. Щоправда, злі язики стверджують, що товаришів Петра Миколайовича там зовсім немає.
Призначення виборів у Грузії на 5 січня наступного року викликало смуток у Москві, бо розрядило становище. Близький до Кремля політолог Сергій Марков критично поставився до перспектив грузинської опозиції, оскільки «єдиного харизматичного лідера в опозиції немає… Опозиція, звісно, переоцінює свої сили, і Саакашвілі піймає її на цьому. Гадаю, він виграє ці вибори». Хоча, здавалося б, чого шкодувати. Як говорить англійське прислів'я, немає гірше, ніж обирати між двома дияволами.
