Президентська кампанія в Сполучених Штатах набирає обертів. Опозиційні демократи жорстко критикують Білий дім за зовнішньополітичний егоїзм і прорахунки в питаннях економіки. Опоненти стверджують, що дії адміністрації ведуть країну не до світового лідерства, а до своєрідної ізоляції, налаштовуючи проти США керівництво інших держав. Щоправда, на популярності Джорджа Буша зауваження політиків із Демократичної партії майже ніяк не позначаються: його рейтинг продовжує перевищувати 50%. У своєму посланні до нації минулого тижня Джордж Буш дав багато відповідей на обвинувачення демократів. Зокрема, він зауважив, що кампанію в Іраку підтримали десятки країн, реформа в податковій сфері позитивно вплине на економічний розвиток країни.
Ось вже протягом трьох років американський президент проводить односторонню політику, ігноруючи будь- які дані, свідчення й факти, що суперечать його поглядам, і відкидаючи основні принципи, на яких будувалася американська держава.
Приміром глобальне потепління. У цьому питанні Буш, кажучи армійською мовою, просто «пішов у самоволку». Знову і знову він піддає сумніву наукові докази (що недивно, враховуючи той факт, що Буш ніколи не вирізнявся високою академічною успішністю). Позиція Буша не просто неправильна, вона викликає подив. Справді, зайнявшись на прохання Буша цим питанням, Американська національна академія наук винесла беззастережний вердикт (у принципі, єдиний можливий за чесного підходу): парникові гази є серйозною небезпекою. Однак американські автомобілебудівні компанії люблять свої неекономічні автомобілі, а друзям-нафтопромисловцям президента Буша не до душі чиєсь втручання у процес руйнування ними атмосфери нашої планети. Як наслідок, жодних змін у політиці.
В іракському питанні Буш також вдався до одностороннього підходу, стверджуючи, що існують неспростовні докази зв’язку іракського уряду з «Аль- Каїдою» та наявності у Саддама зброї масового знищення. Ще до вторгнення до Іраку існувало досить доказів помилковості цих тверджень. За словами головного інспектора ООН Ханса Блікса, використання сучасних технологій виявлення під час інспекцій в Іраку дозволило встановити відсутність в Іраку ядерної зброї. Можливо, Буш читав ці звіти, але вони виявилися вищими від його розуміння, або ж він просто не повірив прочитаному. У будь-якому разі політика Америки не грунтувалася на фактичних даних.
З часів закінчення «холодної війни» Америка є єдиною в світі супердержавою. Однак їй не вдалося використати це становище для створення нового світу, що спирається на такі принципи, як, приміром, справедливість. Це відомо Європі та всьому світу, однак не вони голосують на виборах у США. Але навіть у ситуації, що склалася, світ не безсилий: потрібно просто сказати «ні».
Америка не завоювала розуми й серця іракського народу. Швидше навпаки, вона втратила їх, так само як втратила повагу й любов більшості народів світу. США хочуть зберегти контроль над окупацією Іраку, але також хочуть, щоб інші отримували кулі, що косять нині американських солдат. Солдати ООН не повинні відповідати за наслідки нездатності США справитися з окупацією, отже прохання США про фінансову допомогу мають залишитися без відповіді.
Яке співчуття може викликати політика США, коли президент Буш щедрою рукою скоротив податки на сотні мільярдів доларів найбагатшим людям у світі? Нещодавно республіканський Конгрес затримав сплату внеску США до ООН у розмірі одного мільярда доларів, погрожуючи, що сплатить свій борг тільки в тому разі, якщо ООН задовольнить цілу низку умов. Небажання Америки виділити невелику суму на підтримку миру різко контрастує з величезними коштами, швидко й легко виділеними Конгресом на ведення війни.
Прихильники м’якішого підходу заявляють, що ООН втратить свою значущість, якщо залишиться осторонь, а також, що взявши участь у відновленні Іраку, ООН відновить довіру Америки, і наступного разу, коли виникне подібна проблема, Америка звернеться до ООН на більш ранньому етапі. Дурниці! Ті, хто знаходиться сьогодні в Білому домі, вірять у realpolitik. Вони не вірять у довіру та вірність. Якщо уроки історії взагалі мають сенс, то це саме той випадок: стосовно тих, хто дозволив зневажити собою одного разу, така поведінка збережеться й надалі. І наступного разу США, так само як сьогодні, прийматимуть рішення виключно на основі власних інтересів, незалежно від того, що скаже або зробить ООН.
Зазвичай я пишу про економіку, а не про політику. Але в новому світі, охопленому глобалізацією, економічна взаємозалежність набагато сильніша, ніж будь- коли раніше. Що, у свою чергу, потребує більше спільних дій, спільних правил та організацій, а також встановлення міжнародного правопорядку. Економічна глобалізація, проте, випередила політичну глобалізацію; процеси прийняття рішень далекі від демократичних, і навіть не відповідають вимогам прозорості. Невдачі глобалізації виникають із того ж ставлення, яке призвело до невдач в Іраку, а саме з нерозуміння того, що багатосторонні організації повинні служити інтересам не однієї держави, а всіх країн які до них входять.
На зустрічі членів Світової організації торгівлі (СОТ) у Канкуні країни, що розвиваються, звернули увагу Америки та Європи на те, що необхідно покласти край існуючій торговій системі. Тут Європа винна так само, як і США. Європа чудово бачить небезпеку егоїзму в діях Америки в усьому, починаючи з відмови від підписання Кіотського договору та закінчуючи відмовою увійти до складу Міжнародного кримінального суду. Але Європа має замислитися й над власною поведінкою, включно з торговою політикою, де ЄС систематично намагається внести дисбаланс у світовий торговий режим на шкоду країнам, що розвиваються. Це попри постійні обіцянки виправити становище під час поточного раунду торгових переговорів.
У цьому випадку Європа поводиться подібно Америці, яка протягом довгого часу проповідувала принципи вільної торгівлі, цілком ігноруючи їх на практиці. Забудьмо про просторікування Америки про чесність і справедливість; під час торгових переговорів США ігнорують прохання найбідніших країн світу про скасування субсидій на бавовну, що мають руйнівні наслідки для цих країн.
Якщо ми хочемо зробити світ політично безпечнішим й економічно стабільнішим та благополучнішим, політична глобалізація має наздогнати економічну. Принципи демократії, соціальної справедливості, солідарності у суспільстві та верховенства закону слід винести за межі окремих держав та поширити по всьому світу. Для цього Європа та решта світу мають виконати відведену ним роль, а саме, демонструючи відданість цим принципам на власному прикладі, вказати один одному й Америці правильний напрям. Зараз для цього потрібно просто сказати «ні» президенту Бушу.
Джозеф СТIГЛIЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки, професор економіки Колумбійського університету (США)
