Гроші — кров війни. Ця стара істина в черговий раз отримала підтвердження в конфлікті на Кавказі. Російський фондовий ринок надзвичайно напружений. Незважаючи на незначні коливання останніх днів спостерігається досить стійка тенденція до його падіння. У період з 21 по 27 серпня фондові індекси РТС і Московської міжбанківської валютної біржі (ММВБ) втратили 7,26% і 6,06%. У середині тижня на російському ринку спостерігалося зростання котирування, однак 29 серпня індекс РТС втратив 0,47%, ММВБ — 1,2%. Одночасно відбувається активне виведення капіталу. У період військового конфлікту між Росією та Грузією відплив коштів становив 239 млн. доларів. Якщо до цього додати вже виведені 244,5 млн. доларів після проблем з компанією «Мечел», то втрати виглядають дуже вражаючими. Як визнав віце-прем’єр, міністр фінансів Олексій Кудрін, валовий відплив капіталу з Росії становить 7 млрд. дол. усього за два перших дні війни. Начальник відділу аналітики компанії «Капітал» Сергій Карихалін не виключає, що іноземці вже вивели з Росії до 20 млрд. дол. Поменшали і золотовалютні резерви. Як повідомив російський Центральний банк, за тиждень бойових дій вони поменшали на 16, 4 млрд. доларів. Логічно тому, що за останні два тижні курс рубля щодо долара знизився на 1,05%.
До цього потрібно додати безпосередні витрати на ведення бойових дій. Поки російське міністерство оборони повідомило про 12,5 млрд. рублів. Незалежні експерти оцінюють такі витрати приблизно 40—50 млрд. рублів. Крім того, приблизно 40 млрд. рублів (приблизно 1,5 млрд. доларів) вже асигновано на відновлення Південної Осетії. І це тільки початок. Приклад відновлення Чечні засвідчує, що попередні суми можна сміливо збільшувати мінімум в 2,5—3 рази. Такі гроші не критичні для російського бюджету, набагато важливіше те, що йде за прямими військовими витратами. А тут ситуація не зовсім райдужна.
Кавказький конфлікт посилив процес знецінення російських цінних паперів, який до цього йшов з такою ж швидкістю, як і загалом у світі. Перед подіями в Південній Осетії капіталізація російського фондового ринку становила понад 1,1 трлн. дол., а зараз виявилася нижче за 0,8 трлн. дол. Навіть якщо прибрати курсову різницю і вирахувати загальний спадний тренд, військова складова в падінні фондового ринку оцінюється в кілька сотень мільярдів доларів.
Нервозність інвесторів посилюється очікуванням можливих санкцій з боку ЄС і США. Хоча жорсткого економічного тиску на Росію не передбачається, він малопродуктивний і тому малоймовірний, проте, без відповіді вторгнення в Грузію не залишиться.
У Москві незважаючи на бадьорі заяви, що нічого не страшно і хай тільки спробують, відчувається певна нервозність. Непрямим підтвердженням цього є дещо істерична реакція на, загалом-то, рядову статтю в газеті The Washington Post під заголовком «Мета — гаманець Кремля». Автори пропонують вжити проти Росії заходів з так званого арсеналу «м’якої сили», щодо фінансової основи російської потуги. «Адміністративно-регулятивним органам США і ЄС завжди, коли це підпадає під їхню юрисдикцію — а це має траплятися часто — потрібно уважно вивчати угоди і банківські операції осіб, близьких до режиму Путіна, вишукуючи ознаки відмивання грошей або порушень, що стосуються операцій з цінними паперами, оподаткування й інших аспектів економіки... Міністерству юстиції США потрібно активно порушувати судові справи щодо всіх випадків маніпуляції ринком, шахрайства, ухилення від сплати податків і відмивання грошей, що підпадають під його юрисдикцію, до яких причетний Кремль», — пишуть автори статті.
Про те, що таке цілком можливо, говорить приклад Павла Лазаренка. Американська юстиція знайшла практично всі його гроші. Не допомогло розміщення їх в офшорних зонах, переписування на інших осіб і т.д. Звичайно, Павло Іванович з його двома сотнями мільйонів доларів просто дрібний злодій порівняно з російськими олігархами-мільярдерами. Але його приклад — іншим наука. До того ж не треба займатися всім російським бізнесом. Ті, хто пов’язані тісно з Кремлем, на Заході чудово відомі й можуть стати об’єктом пильної уваги. А їм з цілком зрозумілих причин є що приховувати і не дуже радіти увазі органів юстиції західних країн.
Кремль контролює і збагачується за рахунок відносно невеликої кількості найбільших російських компаній, які мають значну частку держави — «Газпром», «Роснефть», «Транснефть», «Ростехнологии», Ощадбанк, ВТБ, Газпромбанк і ряд інших. Саме по них і може бути завдано основний удар. По-перше, цим і їх дочірнім компаніям можна було б відмовити в купівлі будь-яких західних активів. Наприклад, позбавити «Газпром» можливості купити частку в газопроводі на Алясці й терміналів з прийому зрідженого газу, чого він так домагається. По-друге, істотно обмежити, а в окремих випадках і припинити кредитування із західних джерел компаній зі значною державною часткою. Запозичення російських фірм за кордоном досягли (на 1 квітня 2008 р.) 440,2 млрд. дол. і продовжують зростати. Відлучення від західного кредитного ринку стало б для них катастрофою, оскільки адекватної заміни немає і не буде. По-третє, посилити роль країн транзитерів, зокрема, України, а в подальшому за сприятливого розвитку подій і Білорусі, відмовившись від будівництва Північноєвропейського газопроводу, «Південного потоку» і інших проектів їх обходу. У цій же площині лежить і добудування польської та німецької ділянок нафтопроводу Одеса—Броди, а також проекту «Набукко» з транспортування газу і нафти з Центральної Азії і каспійського регіону в обхід Росії.
Потрібно також зазначити, що залежність Заходу від російських енергоресурсів дещо перебільшена. Експорт нафти і нафтопродуктів з Росії становить приблизно 7 млн. барелів на день. Цілковите припинення поставок нафти, безсумнівно, призведе до різкого зростання цін. Але з іншого боку, тільки комерційні запаси нафти, не враховуючи стратегічних запасів держав, у країнах Заходу становлять 2,6 млрд. барелів, що дорівнює річному обсягу експорту нафти з Росії. Навіть якщо припустити, що нафта для Європи піде на Схід, що складно зробити технічно і технологічно, то західні країни легко компенсують це купівлею її на Близькому Сході.
Із російським газом ще складніше. По-перше, його частка в енергоспоживанні Німеччини становить всього 10%, Італії 11%, Великої Британії 6,3%. Технічно неможливо припинити видобуток газу і його транспортування споживачу, або видобутий газ треба закачувати до сховищ. Нафтові свердловини можна законсервувати, з газовими це неможливо. Нафту можна транспортувати залізницею і морем, хоча це важко через обмежену пропускну спроможність залізниць і нафтових терміналів в російських портах на Далекому Сході, з газом це зробити дуже складно. До того ж в Росії фактично відсутні термінали вантаження зрідженого газу. Є і суто фінансовий бік проблеми. Припинення надходження експортного виторгу і виділення західними банками кредитів «Газпрому» негайно фінансово завалить російську газову монополію і з усіма наслідками, що випливають з цього.
Очевидно, що в західних столицях вважатимуть за краще не вводити прямих економічних санкцій проти Росії. Там оберуть більш повільний і розтягнутий у часі процес економічного і фінансового тиску на найважливіші економічні структури, тісно пов’язані з Кремлем. У перспективі це призведе до наростання суперечностей у верхніх ешелонах російської влади через розбіжності інтересів силовиків і олігархів. Як наслідок посилиться боротьба між ними з неясним поки виходом. У будь-якому разі рахунок за війну на Кавказі зростатиме і оплата його Росії буде обходитися дедалі дорожче.
