Після війни в Грузії відносини між Заходом і Росією змінилися. Раніше, за путінських часів, Росію вважали партнером непростим, але керованим. А якщо риторика Кремля ставала часом надміру гучною, то це списувалося на незграбні спроби набути престижу на міжнародній арені. За всіма вчинками росіян стояла сама лише турбота про відновлення держави. Однак цього літа проявилося нове обличчя Росії — країни, здатної на воєнну інтервенцію, яка силою намагалася повалити владу в сусідній державі, готової перекроювати свої кордони за рахунок сусідів. Тепер у Росії бачать не запального партнера, а проблему для безпеки. Сьогодні Захід намагається заново сформулювати свою політику. «Однак ні США, ні Європа рішення поки не знайшли», — зазначає Стівен Сестанович, який у 90-ті роки був радником з питань колишнього СРСР при держсекретареві США Мадлен Олбрайт.
Єлісейський палац 8 жовтня виступив з ініціативою: піймати на слові президента Росії Дмитра Медведєва, котрий запропонував повністю змінити архітектуру безпеки в Європі, згадавши при цьому про «європейську цивілізацію», де Росія займе належне їй місце. Йдеться про те, щоб зробити ставку на молодого 42-річного керівника, який меншою мірою, ніж Путін, травмований «приниженням» через втрату радянської імперії.
Саркозі запропонував організувати до кінця 2009 року саміт Організації з безпеки й співпраці в Європі (ОБСЄ), чиї джерела лежать у Гельсинських угодах 1975 року. Саркозі чітко сказав, що нічого не робитиметься без участі американців або на шкоду досягненням, якими є правила й цінності Європейського Союзу, НАТО та ОБСЄ.
Захід не знає, що й думати про наміри росіян. П’ятиденна війна між Росією та Грузією мала амбіційні цілі: підштовхнути Захід розпочати торг щодо питання американського протиракетного щита, розширення НАТО, звичайних озброєнь у Європі. Іранське ядерне досьє також, безсумнівно, фігуруватиме в російському рівнянні.
Нагадування Саркозі про те, що США відіграють важливу роль в питанні безпеки Європи, здається, викликало невдоволення його російських візаві, однак крок, зроблений Парижем назустріч Москві, є поворотним моментом, тим паче, що Франція виступила з пропозицією про створення «єдиного економічного простору» між Євросоюзом і Росією. Судячи з усього, німцям, яким Москва всіляко годить, це припало до душі, тим паче, що Медведєв саме в Берліні на початку червня вперше виклав свою ідею загальноєвропейського договору про безпеку.
Складається враження, що російська влада хоче отримати дивіденди від цього сприятливого періоду, коли позиції США послабшали, а головуюча в ЄС Франція прагне уникнути конфронтації. Через місяць після початку грузинського конфлікту Кремль висунув свої вимоги про «гарантії». Не можна допускати, щоб дії або розвиток держав або «військових союзів здійснювалися на шкоду безпеці» інших держав на європейському континенті, сказав Медведєв 8 жовтня.
Дебати з цього питання в Європі, якщо вони, звісно, розпочнуться, обіцяють бути жвавими. У січні 2009 року головування в Євросоюзі перейде до Чехії, в липні — до Швеції, а ці країни займають більш жорстку позицію щодо Москви. Європейські держави, що виявили одностайність у грузинському питанні, взяли на озброєння непросту стратегію: більше не вести business as usual (перенесення переговорів про партнерську угоду з Росією), але й не піддавати Росію ізоляції. Паралельно була запущена політика щодо східних сусідів, а також оголошено про зусилля щодо диверсифікації постачальників енергоносіїв.
«ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ НЕ МАЄ БУТИ»
Адміністрація Буша, яка незабаром піде, начебто усвідомила переваги того, що європейці вийшли на дипломатичну «передову» з питання Грузії. «Добре, що ініціативу взяв на себе ЄС, — сказав помічник держсекретаря Ден Фрід. — Це демонструє, що йдеться про проблему не між Росією та США, а між Росією й міжнародним співтовариством». Після визнання «незалежності» Південної Осетії й Абхазії Москва опинилася в ізоляції, її не підтримав, зокрема, й Китай. Прибуття 200 європейських оглядачів до Грузії, безумовно, є важливим нововведенням. До війни на Кавказі Європа майже не цікавилася цим регіоном. Однак не варто тішитися ілюзіями щодо намірів росіян. 15 жовтня в Женеві під час спроби мирних переговорів представник Росії Григорій Карасін дуже чітко виклав позицію Москви: роль європейських спостерігачів полягає в тому, щоб стежити за діями грузинських військ, переозброєнню яких Москва хоче завадити.
І хоча досягнення росіян у військовій сфері не викликають сумнівів, країни Заходу вважають, що володіють козирною картою. Росія переоцінила свої сили: масштаб її вторгнення до Грузії сприяв обвалу на московській біржі. Медведєву довелося у вересні заспокоювати керівників великих російських підприємств: «Незважаючи на... військове рішення, нічого в принциповій економічній політиці змінюватися не буде, зміни пріоритетів не має бути». Кремль розробив план порятунку банківської сфери (близько $180 млрд., 134,3 млрд. євро). Колишній радник Путіна й економіст Андрій Ілларіонов зазначає, що якщо співвіднести ці цифри з розміром ВВП, виявиться, що цей план утричі перевищує американський.
У стані російської влади починають виявлятися розбіжності. За словами дипломатів, Путін, роздратований тим, що посилена піарівська діяльність Росії, спрямована на виправдання вторгнення до Грузії, не увінчалася успіхом на міжнародній арені, одноосібно ухвалив рішення — перейти Рубікон і визнати незалежність двох «нових держав» — Абхазії та Південної Осетії. Це завдало шкоди репутації країни. Фінансовий безлад довершив справу. Медведєву доводиться відновлювати імідж країни. Якщо європейські країни, як Саркозі, вдаватимуть, що готові обговорювати архітектуру безпеки Європи, то в цьому контексті це набуває іншого значення: надати поле для маневру московському клану «реалістів» на противагу фракції «яструбів».
По обидві сторони Атлантики, здається, сподіваються, що нова економічна вразливість Росії налаштує керівництво країни на хвилю співпраці. Кожний пам’ятає про фундаментальні взаємні інтереси: боротьба з розповсюдженням ядерної зброї та тероризмом. При розробці лінії поведінки щодо Москви слід розуміти, що в цьому випадку ні заспокійливі жести, ні по грози ізоляції не будуть ефективними. Стратегію слід розробляти, виходячи з вимог «глобалізації». А план «Б», якщо в такому є потреба, ще належить розробити.
