Ми вже звертали увагу українських читачів на те, що передвиборна агітація, що стала сьогодні межувати із справжньою істерією, на користь одного з кандидатів в президенти Росії — діючого прем’єра Володимира Путіна, неминуче викликає обгрунтовані сумніви, чи такі вже насправді гарні справи з його рейтингом, як намагаються запевнити «офіційні» соціологи? І ці сумніви лише посиляться, якщо ми поглянемо на зміст деяких висловлювань останнього часу, які з наближенням «судного дня» 4 березня дедалі частіше чуємо з вуст прихильників Путіна.
Найбільш вражаюча з усіх їх тез, без сумніву, пов’язана з педалюванням у засобах масової інформації теми... «нечесності» кампанії виборів президента 1996 року! Так-так, тієї самої, під час якої Борис Єльцин, що перебував тоді при владі, отримав перемогу над лідером Компартії Росії Геннадієм Зюгановим. Але якщо раніше про нечесне й тенденційне висвітлення перебігу тієї передвиборної кампанії в російських засобах масової інформації, про кричущі порушення, що дійсно мали місце при підбитті підсумків у цілому ряді російських регіонів, говорили переважно комуністи й їхні прихильники, то сьогодні ця тема дедалі частіше звучить із уст представників «Единой России». Ще вчора вони були активними демократами, а сьогодні, як вогню, бояться самого слова «демократ». До речі, і назви «Единая Россия» теж! Але це так, до слова...
Тим часом, не проходить і одного-двох днів, щоб на якому-небудь з основних каналів державного телебачення не прозвучало грізного «звинувачення» на адресу «таких-сяких демократів», які ніби 96-ого року не вимагали «чесних виборів», а ось сьогодні — з допомогою, звичайно ж, Заходу, який стоїть за їх спинами, — бачте, «раптом» таких виборів захотіли... Логіка, звичайно, «убивча» — за принципом: якщо сусід краде, то чому мені не можна?.. Але головне навіть не в цьому.
Річ у тім, що, характеризуючи президентську кампанію 1996 року як несправедливу і таку, що відбулася з масовими порушеннями, російські комуністи, проте, ані раніше, ані зараз не відкидають самого її результату — тобто обрання Єльцина президентом на другий термін. Із цього приводу неодноразово звучали заяви й самого Г.Зюганова, і його першого заступника по КПРФ (а нині — ще і першого заступника голови Держдуми Росії) Івана Мельникова, суть яких зводиться до наступного. За всієї великої кількості порушень, яких припустилися під час президентської кампанії в цілому по Росії, а також незважаючи на прямі фальсифікації підсумків виборів в окремих регіонах, Б. Єльцин все-таки отримав перемогу — у значній мірі завдяки тому, що обидва столичні мегаполіси — Москва і Ленінград у переважній своїй масі віддали того разу голоси діючому президентові. Це й визначило зрештою остаточний підсумок другого туру виборів.
Це, повторюю, офіційна позиція головних опонентів і Єльцина, і нинішньої влади — російських комуністів. А ось прихильники нинішньої влади, навпаки, у своєму прагненні «уїсти» вуличну опозицію (яку дедалі більше іменують «підбурювачами помаранчевої революції») добалакалися до того, що останніми тижнями фактично оголосили вибори 1996 року такими, які проведено з критичною масою порушень, тобто нелегітимними. Іншими словами, фактично визнали, що перемогу того разу отримав лідер комуністів, а влада вкрала у нього перемогу!
Звичайно, у будь-якої розсудливої людини, що слухає всі ці вражаючі «відкриття», відразу ж виникає закономірне запитання: а де ж всі ви, люб’язні, були 96-ого року? Чому ж це ви тоді мовчали, а сьогодні раптом добалакалися до того, що готові (щоправда, на словах) «віддати» владу своєму головному опонентові? Але ці «незручні» запитання, як кажуть, ще півділа. Головне ж — у тому, що визнання президентських виборів 1996 року нелегітимними de-facto в перекладі формально-юридичною мовою означає й нелегітимність всієї російської влади, яку встановили в липні того року. А що це, у свою чергу, означає?
А це означає, зокрема, те, що весь другий термін президента Б.Ельцина і подальші два терміни президентства В.Путіна, і «чотирирічка Медведєва», що завершується зараз, — всі вони... повисають у повітрі! Насправді, грунтуючись на визнанні самих прихильників нинішньої влади, виходить, що ця влада всі останні 15 з половиною років базувалася на підтасованих, тобто незаконних результатах виборів. А отже, незаконними є не лише самі владні структури Російської Федерації, сформовані за цей час, але й вся система міжнародних договорів і економічних угод, укладених за цей період! Включаючи сюди, зокрема, і газові угоди з Україною! А як же інакше? Або влада легітимна — і тоді не треба базікати зайвого в прагненні сильніше уразити своїх політичних опонентів. Або вона нелегітимна — і тоді, зробіть ласку, перед усім світом розписатися у власному самозванстві!
Так, панове путінці, увійшовши в передвиборний раж і не знаходячи, очевидно, жодних інших аргументів проти своїх опонентів, підклали самі під себе політичну міну. Наскільки швидко вона спрацює (і чи спрацює взагалі) — багато в чому залежить від зовнішньополітичних партнерів Росії. Але факт залишається фактом — основу власної нелегітимності послужливі прихильники діючої російської влади, заклали власними руками.
