Щойно в Москві відбулася екстраординарна подія, яка схвилювала як віруючих, так і невіруючих — група видатних російських вчених публічно виступила проти політики Руської православної церкви в сфері освіти. Академіки, у тому числі лауреат Нобелевської премії Віталій Гінзбург, публічно заявили, що сьогодні в країні провадиться активна клерикалізація російського суспільства, хоча це повністю суперечить положенням конституції Росії і підриває коріння загальної освіти.
Загальновідомо, що в посткомуністичний час в Росії (в Україні, до речі, також), православна церква претендує на особливе місце у суспільстві й робить все, аби диктувати свою програму «перебудови» світським органам. Росіяни ж вже забули, що Російська (потім — «Руська») церква протягом довгих радянських часів (після 1927 року) була покірною і слухняною частиною радянсько-більшовицької системи управління державою і дуже рідко говорила владі: «Ні!», хоча кругом руйнували й безчестили храми, вимирали від голоду села, фальсифікувалася історія, в тому числі — історія церкви.
РЕЛІКВІЯ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ
Сьогодні більша частина правлячого єпископату РПЦ є реліквією радянської системи; це люди, які зуміли заслужити довіру тодішньої влади, мали у відомих органах бездоганні досьє, виїжджали за кордон із делікатними дипломатичними місіями, вірою і правдою відробляли привілеї свого життя. Ці владики швидко пристосувалися також до «перестройки» і займають сьогодні почесні місця на всіх загальнодержавних зібраннях, диктують свою волю світським «князям» і ніяка люстрація їм не загрожує, як це має місце, наприклад, у Польщі. З плином часу ці люди все більш сміливо працюють на те, аби зробити з Росії середньовічну «православну» державу. Попри конституцію, а головне — попри характер і звичаї росіян, які ніколи не були надмірно побожними (як, скажімо, американці чи поляки). До того ж Росія — багатонаціональна країна, в якій деякі національні групи громадян інших вір і конфесій вельми динамічно збільшують свою популяцію і через порівняно недовгий час зможуть за чисельністю конкурувати з православними.
Наскільки можна судити з нашого українського «далека», сьогодні одним із головних громадських «завдань» Московського патріархату є фундаментальна реформація освіти (головним чином — середньої, але не тільки), спрямована на те, щоби надати світським школам православно-клерикального характеру. Як відомо, заради «благої» мети можна користуватися будь-якими засобами. Перший крок полягає у введенні в навчальні програми шкіл Російської Федерації предмету «Закон Божий» (під назвою різних евфемізмів). Але, як відомо, цим намірам Церкви всіляко протистоїть міністерство освіти Російської Федерації — хоча б тому, що вони суперечать конституції Росії, не згадуючи вже про якісність проектів.
Особливо підкреслимо, що відмова загальноосвітньої школи включити в програми навчання новий предмет зовсім не означає, що православній церкві Росії закриті всі дороги до російських дітей — Церкві залишаються традиційні, широко апробовані в дореволюційні часи, церковно-приходські школи. Але Церква цього не хоче — не хоче облаштовувати необхідні приміщення, збирати дітей на уроки та відповідати за них. До того ж, це вимагає чимало грошей, а у Московської патріархії (попри чималі комерційні проекти) і так багато витрат. І тому сьогодні всі могутні важелі Московської патріархії використовуються для того, щоб таки потрапити в світську загальноосвітню школу, чого б те не коштувало.
Із цим не всі росіяни погоджуються. Тож минулого тижня група відомих російських вчених написала президенту Росії Володимиру Путіну відкритого листа, в якому висловлює свої думки щодо «воцерковления» освіти. У листі підкреслюється, що вченим йдеться не тільки про вивчення Закону Божого в світських загальноосвітніх школах, але й про постійне втручання Московської патріархії в усі сфери життя. (Згадати тільки пікети віруючих біля тих чи інших художніх виставок і театральних вистав, або ті ускладнення і збитки, які виникли у зв’язку зі «всеросійськими протестами» проти ідентифікаційних кодів; православна церква також вважає своїм правом заперечувати приїзду до Росії духовних осіб інших конфесій. Українське суспільство має свої рахунки до Московської патріархії, але про це іншим разом. — К.Г.).
АРГУМЕНТИ АКАДЕМІКІВ І ВІЙНА ПІДРУЧНИКІВ
Вчені особливо обурені діяльністю так званого «Всемирного русского народного собора», який категорично вимагає введення в російських школах «Основ православной культуры». Нижче наводимо (з деякими скороченнями) лист президенту Росії, серед авторів якого знаходимо також підпис лауреата Нобелевської премії Віталія Гінзбурга. Отже, текст листа:
«Глубокоуважаемый Владимир Владимирович!
С нарастающим беспокойством мы наблюдаем за все возрастающей клерикализацией российского общества, за активным проникновением церкви во все сферы общественной жизни. Конституция Российской Федерации провозглашает светский характер нашего государства и принцип отделения церкви от системы государственного образования. Мы обращаемся с этим письмом к Вам как к высшему должностному лицу нашей страны, являющемуся гарантом соблюдения основных положений Конституции.
В марте с.г. в Москве проходил XI Всемирный русский национальный собор. Среди его решений обращает на себя внимание резолюция «О развитии отечественной системы религиозного образования и науки». Название несколько странное. Если религиозное образование — внутреннее дело РПЦ, то с какой стати церковь заботится о развитии также науки? И нужна ли науке такая забота?
…Между прочим, католическая церковь практически полностью отказалась от вмешательства в дела науки (в 1992 г. она даже признала свою ошибку в деле Галилея и «реабилитировала» его). В беседе с академиком В.И. Арнольдом (1998 г.) Папа Римский Иоанн Павел II признал, что одна наука способна установить истину, а религия, по словам понтифика, считает себя более компетентной в оценке возможного использования научных открытий. Наша РПЦ придерживается иной точки зрения, а именно: «Необходим диалог власти и общества для того, чтобы сложившаяся в советское время монополия материалистического видения мира наконец прекратилась в российской образовательной системе» (из резолюции собора).
Между тем все достижения современной мировой науки базируются на материалистическом видении мира. Ничего иного в современной науке просто нет. Так на что же нам предлагают менять «монополию материалистического видения мира»?
Внедрение церкви в государственный орган (школа, лаборатория) — очевидное нарушение Конституции страны. А между тем церковь уже внедрилась в вооруженные силы; СМИ рекламируют религиозные церемонии окропления новой боевой техники (спускаемые на воду надводные и подводные корабли окропляются в обязательном порядке, но, увы, не всегда это помогает). Широко освещаются религиозные церемонии с участием высокопоставленных представителей власти и т.д. Все это примеры активной клерикализации страны.
В уже упоминавшейся резолюции собора содержится еще одна настоятельная просьба «о признании культурологической значимости преподавания основ православной культуры и этики во всех школах страны и о включении этого предмета в соответствующую область федерального образовательного стандарта».
Итак, иерархи РПЦ призывают правительство ввести во всех школах России обязательный предмет — «Основы православной культуры». Надо сказать, идея «запустить» религию в школы страны вынашивается давно. Так, в циркуляре Алексия II № 5925 1999 г., обращенном ко «всем епархиальным преосвященным», отмечается, что «мы не решим задачи духовно-нравственного воспитания будущих поколений России, если оставим без внимания систему государственного образования». В заключительной части этого документа сказано: «Если встретятся трудности с преподаванием «Основ православного вероучения», нужно переименовать курс в «Основы православной культуры», — это не вызовет возражений у педагогов и директоров светских учебных заведений, воспитанных на атеистической основе» (!). Из процитированного текста следует, что под видом «Основ православной культуры» нам пытаются ввести (в обход Конституции) не что иное, как «Закон Божий».
Но даже если предположить, что речь действительно идет о курсе «Основ православной культуры», в многонациональной многоконфессиональной стране такой курс вводить нельзя — о чем уже не раз говорилось. Но собор считает, что изучение школьниками «Основ православной культуры» в нашем государстве, где православные составляют абсолютное большинство населения, необходимо». Действительно, если считать всех атеистов русской национальности поголовно православными, то большинство, наверное, получится. А вот если без атеистов, то, увы, православные окажутся в меньшинстве. Но дело даже не в этом. Разве можно так презрительно относиться к другим конфессиям? Не есть ли это православным шовинизмом? В конце концов, неплохо было бы церковным иерархам задуматься, куда ведет такая политика: к консолидации страны или к ее развалу?
В европейском сообществе, где межконфессиональная рознь уже проявилась во всей красе, после длительных обсуждений пришли к выводу о необходимости введения в школах курса истории главных монотеистических религий. Основной довод состоит в том, что знакомство с историей и культурным наследием других конфессий будет способствовать улучшению взаимопонимания между представителями различных национальностей и религиозных убеждений. Никому и в голову не пришло требовать, к примеру, введения «Основ католической культуры»!
На предыдущих Рождественских чтениях министр образования и науки А.А. Фурсенко сообщил, что закончена работа над учебником «Истории мировых религий». Лоббисты православия встретили сообщение в штыки. Между тем учебник, написанный сотрудниками Института истории РАН (он называется «Религии мира» и предназначен для учащихся 10—11 хклассов средней школы), хорошо сбалансирован и содержит много сведений, которые следует знать каждому человеку, считающему себя культурным.
А что мы имеем сейчас? Год назад петербургская школьница Маша и ее папа обратились в суд с требованием включить в программу средней школы по биологии теорию творения человека божественной силой (креационизм) вместо «устаревшего и ошибочного» дарвинизма. Абсурдная сложилась ситуация: почему-то суд должен был решать, верна ли теория эволюции, которая утверждает, что жизнь на Земле зародилась свыше трех миллиардов лет назад, или же справедлива теория творения, которая в отличие от эволюционной теории не может представить ни одного факта и тем не менее утверждает, что жизнь на Земле существует несколько тысяч лет. Казалось бы, что это вопрос, относящийся исключительно к компетенции науки. Однако Маша и ее папа получили поддержку от патриарха Алексия II, который заявил: «Никакого вреда не будет школьнику, если он будет знать библейское учение о происхождении мира. А если кто хочет считать, что он произошел от обезьяны, — пусть он так и считает, но не навязывает это другим» (!). А что будет, если в школе изъять любые доказательства, забыть про элементарную логику, полностью выхолостить последние остатки критического мышления и перейти на зазубривание догматов? И от этого тоже никакого вреда не будет?
Кстати, чтобы все было точно, ни Дарвин, ни его последователи никогда не утверждали, что человек произошел от обезьяны. Утверждалось лишь, что у обезьяны и человека были общие предки.
Но не только с дарвинизмом у церкви проблемы. Например, какое отношение имеет «библейское учение о происхождении мира» к фактам, твердо установленным современной астрофизикой и космологией? И что надо изучать в школе — эти факты или «библейское учение» о сотворении мира за семь дней?
«НІЯКОЇ АЛЬТЕРНАТИВИ МАТЕРІАЛІСТИЧНИМ ЗНАННЯМ НЕ ІСНУЄ»
Верить или не верить в Бога — дело совести и убеждений каждого человека. Мы уважаем чувства верующих и не ставим своей целью борьбу с религией. Но мы не можем оставаться равнодушными, когда предпринимаются попытки подвергнуть сомнению научное Знание, вытравить из образования «материалистическое видение мира», а знания, накопленные наукой, подменить верой. Не следует забывать, что провозглашенный государством курс на инновационное развитие может быть осуществлен лишь в том случае, если школы и вузы вооружат молодых людей знаниями, добытыми современной наукой. Никакой альтернативы этим знаниям не существует.
Академики Российской академии наук: Е. Александров, Ж. Алферов, Г. Абелев, Л. Барков, А. Воробьев, В. Гинзбург, С. Инге-Вечтомов, Э. Кругляков, М. Cадовский, А. Черепащук».
Коментуючи лист видатних академіків — гордості Росії — відомий вчений-богослов Андрій Кураєв сказав так: «Це нормальна полеміка між атеїстами та віруючими. Однак, у листі багато не дуже розумних речей (!). Наприклад, автори критикують церкву за те, що вона намагається розширити свій вплив. Це те саме, як критикувати нападаючого «Динамо» за його наміри забити гол «Спартаку» (Відповідь, «достойна» духовного сану!). У своїй гуманній праці церква просто зобов’язана намагатися оздоровити суспільство. Зрештою, академіки вочевидь помилилися адресою — такі суперечки повинен вирішувати не президент, а суд...» (У цій короткій відповіді, що не слово — то «перлина»! А головне — дух єзуїтів середньовіччя: «мета виправдовує всі заходи!»)
Академік Воробйов сказав журналістам: «Вони хочуть викладати Біблію — Бог із ними, нехай вивчають що завгодно, але не в школах. Для цього існують семінарії, духовні школи, духовні академії. Тим більш, що за останні роки російська школа помітно деградувала, і вивчення основ релігії стоїть аж ніяк не на першому місці. А взагалі, на мою думку, суперечка ведеться не між поняттями «віра», «біблія» та «наука». Йдеться ж про чиновників від релігії, які працюють в церкві, та про їхнє ставлення до суспільства».
Тим часом заворушився Союз православних громадян Росії, керівництво руху «Народний собор» та інші активні організації, які гарно субсидуються Церквою (жаль, що пан Кауров зараз дуже зайнятий — він би обов’язково приїхав на підмогу!). Ці «патріоти» вже звернулися до столичного прокурора з вимогою притягнути до суду лауреата Нобелевської премії Віталія Гінзбурга — за розпалення «релігійної ворожнечі»! Чому саме пана Гінзбурга, спитаєте ви? Але це ж очевидно — він має «неправильне» прізвище. «Фірмова» ознака ревнителів чистоти «православ’я» завжди проявляється!
Мимоволі повстає просте запитання: хто, власне, створив сучасну Росію? Може, Каурови та Кураєви? Або горді й хитромудрі князі Церкви, яких в пошуках популярності і підтримки на виборах «ласкает» влада? Але ж ні! Це результат роботи талановитих науковців, яких сьогодні, обговорюючи проблеми освіти, зі зневажливою усмішечкою відтісняють кудись на задній план, а також геніальних, визнаних світом письменників, підданих анафемі Російською церквою!
