Майбутнє зони вільної торгівлі Америки та питання імміграції й працевлаштування стали головними на порядку денному четвертого «Саміту Америк», що відбувся в аргентинському курортному місті Мар дель Плата. Цей саміт, заснований у 1994 році американським президентом Біллом Клінтоном, об’єднує глав 34 держав континенту, за винятком кубинського лідера Фіделя Кастро. Ще під час своєї першої зустрічі в 1994 році керівники американських держав під впливом Сполучених Штатів вирішили створити зону вільної торгівлі Америки (FTAA), аби «сприяти благополуччю, економічному інтегруванню та вільній торгівлі» на континенті.
Тоді Білл Клінтон запропонував, щоб переговори між країнами закінчилися до листопада 2005 року, а угода набула чинності в січні 2006. Цей термін закінчився, але країни континенту залишаються розділеними на прихильників зони, які підтримують ініціативу США, та «антизонівців», лідером яких є Венесуела. Останні висловлюють побоювання, що терміни угоди, котрі визначили США, завдадуть шкоди незміцнілим фінансовим системам латиноамериканських країн. Президент Венесуели Уго Чавес, відомий своєю опозиційністю до американської гегемонії, має значний вплив на континенті. «Зона вільної торгівлі двох Америк померла, вона мала б бути похованою, і вона буде похованою народами нашого континенту, й інша модель інтегрування побачить світло», — заявив Чавес під час своєї щотижневої передачі на венесуельському телебаченні за кілька днів до початку саміту.
Тисячі демонстрантів, очолені ідолом аргентинського футболу та другом Фіделя Кастро Дієго Марадоною, відправились до Мар дель Плата, протестуючи проти участі Джорджа Буша в саміті. Понад десять тисяч демонстрантів проходили вулицями міста вигукуючи «Буш — це ти терорист!». Після Дієго Марадони на міському стадіоні виступив венесуельський президент Чавес. Він говорив протягом двох із половиною годин, обвинувачуючи США в тому, що вони хочуть захопити його країну. Чавес популярний у деяких латиноамериканських країнах, наприклад, в Аргентині, і їхні лідери не можуть ігнорувати цього факту. Наприклад, в Аргентині Чавес врятував безліч фабрик, які належать державі, дав друге життя аргентинському суднобудуванню та зберіг тисячі робочих місць, замовивши кілька суден. Латиноамериканські лідери схильні використовувати президента Венесуели як своєрідну димову завісу, щоб сховатися позаду. І раді дозволити Чавесу виконувати «брудну» роботу, бо часто думають як він, але не бажають цього публічно оприлюднювати.
FTAA — американський проект великого спільного ринку, що має поширюватися від Аляски до Вогняної Землі, зіштовхується не лише з опозицією Венесуели, а й країн, яких вважають союзниками Вашингтона — Бразилії й Аргентини. Ці країни-члени MERCOSUR, а також Уругвай і Парагвай відмовляються залучатися до проекту через брак серйозних зобов’язань із боку США стосовно відкриття їхнього сільськогосподарського ринку. Проблема настільки чутлива, що попередньо міністри закордонних справ 34 країн учасників не змогли домовитися щодо остаточної декларації саміту, й це мали вже зробити самі президенти до часу його закриття.
Наразі, хоча США, Мексика, Канада, центральноамериканські країни, Кариби і Чилі були сприятливо налаштовані щодо поновлення переговорів про FTAA у 2006 році, Венесуела та країни MERCOSUR відхиляють цю ідею. Більшість лідерів, серед них і Джордж Буш, покинули саміт ще до його завершення. Проте 29 з 34 країн заявили про свої наміри відновити переговори щодо FTAA в 2006 році. П’ять держав: Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай вимагають дочекатися результатів засідання Всесвітньої торгівельної організації в Гонконгу в грудні цього року.
Але не тільки скептицизм всієї Латинської Америки щодо США є основним «надбанням» адміністрації Буша. Політичний поворот ліворуч Венесуели та Аргентини є прямою реакцією на міжнародне ставлення до них. До того ж у Латинській Америці економічна прірва між багатими та бідними є однією з найбільших у світі. Нещодавнє телефонне опитування в чотирьох латиноамериканських столицях — Буенос-Айресі, Бразиліа, Сант- Яго і Монтевідео — показало, що антагоністичне ставлення до президента США було найбільшим у Буенос-Айресі. 64% опитуваних стверджували, що вони мають «погану» чи «дуже погану» думку стосовно Джорджа Буша.
Між тим не важко помітити, що команда президента США почала змінювати свої дипломатичні пріоритети та стала приділяти більше уваги латиноамериканському регіону. Американська адміністрація виявляє більше готовності до кооперації та менше ідеологічних підходів до Латинської Америки, відходячи від своєї ранньої конфронтаційної позиції, яка лише призводила до згасання американського впливу в регіоні. Настирлива політика Вашингтона в Латинський Америці, що вкладалася у формулу «З нами чи проти нас», — лише викликала стійке відторгнення в більшості країн регіону. Раніше США довгий час розраховували на підтримку своїх глобальних політичних й економічних цілей південними сусідами, але події 11 вересня змусили їх більше зосередитися на питаннях власної безпеки. Охолодженню сприяло й рішення США розпочати війну в Іраку та їхня заклопотаність проблемами Близького Сходу. В цей час Латинська Америка почала «дрейфувати», налагоджуючи близьку співпрацю з іншими впливовими міжнародними гравцями, включаючи Китай і Європейський Союз. І як вважають експерти, вплив Вашингтона в Латинській Америці ніколи не був таким низькими, як тепер.
