25 березня виповнилося 50 років, як керівники урядів країн «європейської шістки» — Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга і Західної Німеччини — підписали в Римі історичний документ, що фактично започаткував Європейський Союз. Римським договором 1957 р. було засноване Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), після чого поступово в ході інтеграції країн Західної Європи утворився Європейський Союз.
Європейський Союз негайно потребує нової історії — нового оповідання. Старомодний величний роман і Євроміф чим далі, тим менш читабельний. Зараз потрібна правдива і самокритична повість — стверджує Тімоті Гартон Еш, професор Оксфордського університету і автор книги «Вільний світ». В своїй статті «Правдиві історії Європи», що опублікована в лютневому числі британського журналу «Проспект», він пише, що напередодні святкування 50-річчя ЄЕС, який потім став Європейським Союзом, Європа не знає, яку ж оповідку вона хоче розповісти.
Спільна політична історія підтримувала післявоєнний проект західно-європейської інтеграції протягом трьох поколінь, але цей проект розвалився із закінченням холодної війни. Більшість європейців зараз і гадки не мають, хто вони такі; вони не мають спільного бачення і не знають, чого вони хочуть.
Ми не знаємо, чому і для чого маємо Євросоюз або що в ньому доброго, пише Тімоті Гартон Еш і пропонує шість завдань, шість стрижнів для нової європейської історії, кожне з яких для Європи не є унікальним. Це — свобода, мир, закон, процвітання, різноманітність і солідарність.
Свобода. Європейська історія за останні 65 років — це історія поширення свободи. В 1962 р. Західна Європа була вільною, за виключенням Іспанії і Португалії, які в 1982 р. разом з Грецією приєдналися до числа вільних країн. Але те, що ми потім назвемо Східною Європою, було під комуністичним режимом. Зараз більшість європейців живуть в ліберальних демократіях.
Більшість теперішніх країн-членів ЄС були диктаторськими протягом історії, яку ще пам'ятають. Італійський президент Джорджіо Наполітано — жива згадка фашистського режиму Мусcоліні, Жозе Мануаль Баррозо виріс в Португалії під час диктатора Салазара. Шеф зовнішньої політики ЄС Хав'єр Солана пам'ятає хитрощі поліції генерала Франко. Одинадцять з 27 голів урядів, які збиратимуться за круглим столом навесні на засідання Ради Європи, включаючи канцлера Німеччини Ангелу Меркель, були суб'єктами комуністичного диктату менше 20 років тому. Вони знають, що таке свобода, тому що вони знають, що таке несвобода.
Люди, що жили при диктаторських режимах, хотіли бути вільними головним чином тому, що вони хотіли бути вільними, а не тому, що вони хотіли бути європейцями ЄС. Але перспектива вступу до ЄС заохочувала країну за країною, від Іспанії і Португалії 30 років тому — до Хорватії і Туреччини сьогодні, трансформувати свою внутрішню політику, економіку, законодавство, медіа і суспільство. ЄС — один з найуспішніших механізмів мирної зміни режимів. Десятиліттями йшла боротьба за свободу і те, що пафосно називається «поверненням в Європу».
Недоліки. Багато Європейських нових демократій серйозно зіпсовані, мають високий рівень корупції, особливо в південно-східній Європі. Занадто голосно промовляють гроші в політиці, в системах юридичного забезпечення і медіа в країнах молодих демократій. Як би там не було в теорії, на практиці багаті європейці — більш вільні, ніж бідні. ЄС — великий каталізатор демократії, але сам не є дуже демократичним. Правила ЄС виправдані заради договору Римських «чотирьох свобод» — вільного пересування товарів, людей, послуг і капіталів. Але самі ці правила можуть бути порушенням свободи особистості. В будь-якому разі ЄС не може вимагати повної довіри. Донедавна захист прав людини і громадянські свободи були сферою опіки Ради Європи та її Європейського суду з прав людини, а не ЄС.
Мир. Століттями Європа була ареною війни. Зараз це арена миру. Замість того, щоб мірятися силами на полі бою, це робиться на футбольному полі. Спори між європейськими державами вирішуються безкінечними переговорами в Брюселі, а не збройними конфліктами.
Недоліки. Ми не можемо довести, що саме європейська інтеграція утримувала мир в Західній Європі після 1945 року, пише Тімоті Гартон Еш. Одні заявлять, що то було НАТО і гегемон холодної війни — США, які функціонували як «вгамовувач Європи». Інші — що Західна Європа стала зоною ліберальних демократій, а ліберальні демократії не йдуть війною одна на одну. Однак Європа не змогла відвернути повернення війни на континент після закінчення холодної війни. Двічі США здійснювало інтервенцію, аби зупинити війну на Балканах.
Закон. Тут Тімоті Гартон Еш починає розхвалювати європейську владу закону, під якою живе більшість європейців. Вони задовольняються системою норм і прав і можуть у суді їх захищати. Якщо не задовольнилися рішенням місцевого і національного судочинства, вони можуть звернутися до європейського — включаючи і Європейський суд з прав людини. Всі європейці рівні перед законом і вже забули, як раніше в історії Європи не було його верховенства.
ЄС — це співтовариство закону. Завдяки роботі європейських судів римський і наступні договори обернулися в щось на зразок конституції. Закони ЄС мають пріоритет перед національними законами. Навіть найсильніші уряди і корпорації мають врешті- решт погодитися з європейськими судами. Чому провідні футбольні команди Європи повні гравців з інших країн? Тому що в 1995 р. так вирішив суд, а також завдяки юридичному тиску європейських законів «чотирьох свобод», згідно з якими більшість європейців можуть подорожувати, робити покупки, жити і працювати там, де їм захочеться в межах Європи.
Недоліки. На практиці деякі особи менш рівні перед законом, ніж інші. У новостворених демократіях продовжується практика арешту без суду, втручання сил органів безпеки, порушення громадянських свобод в ім'я «війни з терором».
Процвітання. Більшість європейців живуть краще своїх батьків і набагато краще своїх дідів. Вони живуть в більш комфортабельних, теплих і безпечних помешканнях; вони краще їдять, мають можливість насолоджуватися цікавими поїздками, а їхні доходи незрівнянно вищі. Європа — одна з найбагатших у світі.
Недоліки. В найбагатших країнах Європи все ще є райони безсоромної бідності, є також декілька дуже бідних країн на Сході Європи. Важко встановити, наскільки процвітання Європи відбулося завдяки існуванню ЄС. Головною причиною стійкого зростання тепер є розвиток і застосування технологій. Єдиний ринок ЄС і політика конкуренції майже напевно збільшили процвітання європейців. Але в останнє десятиліття більш розвинуті європейські економіки зростали повільніше, ніж економіка США, і набагато повільніше у порівнянні з азійськими гігантами, що виникають.
Різноманітність. Тімоті Гартон Еш пише, що ви можете насолоджуватися однією культурою, міським ландшафтом, медіа і кухнею зранку, а потім одним стрибком (літаком чи поїздом) — іншою того ж дня ввечері. А наступного дня — іншою. Студенти, що подорожують на легких реактивних літаках, і польські сантехніки, які їздять нічними поїздами, це також можуть оцінити.
Європа складна і багатокультурна, і кожна національна культура має свої особливості та красу. Кожна мова відкриває ледве вловимий, але свій, відмінний, спосіб життя і мислення, що визрівав століттями. Це не просто різноманітність. Це мирна, організована і вихована різноманітність. Америка також багата, а Африка також різноманітна, але тільки Європа, на думку Тімоті Гартона Еша, так вдало об'єднує багатство і різноманітність.
Недоліки. Євроскептики принижують ЄС як однорідну силу, що витісняє старомодні національні особливості. Але на один елемент старомодної різноманітності, який придушується регуляторними правилами ЄС, відкриваються дві нові можливості. Європеїзація — це загалом менш гомогенізована версія глобалізації, ніж американізація.
Солідарність. Професор Тімоті Гартон Еш вірить в солідарність між багатшими і біднішими країнами і регіонами всередині ЄС. На його думку, економічний ріст має бути приправлений соціальною справедливістю, вільне підприємництво — соціальною безпекою. І для цього є європейські закони і національні «держави загального добробуту», які це здійснюють. Європейські соціал-демократи і християнські демократи погоджуються, що ринкова економіка не повинна означати ринкового суспільства. Не повинно бути капіталізму в американському стилі і капіталістичних джунглів з соціальною складовою за Дарвіном.
Недоліки. Солідарність — це те, де європейській реальності сильно не вистачає прагнення. В багатших європейських країнах є важливий ступінь соціальної солідарності, яка здійснюється за посередництвом держави. В бідніших країнах Східної Європи «держава загального добробуту» існує переважно на папері. Великі фінансові вливання йшли в такі країни, як Португалія, Ірландія і Греція, але в нові держави-члени ЄС сьогодні вони набагато нижчі. За період 2004—2006 рр. «старі» 15 країн-членів пожертвували в середньому 26 євро з кожного свого громадянина в рік для збільшення бюджету.
На ці шість стрижнів наростатимуть історії, розказані різними мовами. І всі вони матимуть таку ж подібність, яку мають європейські міста. Але вони різнитимуться в різних місцях Європи. Все залежить від особистостей, подій та анекдотів, що надаватимуть життя і кольору цим оповіданням. Історії про європейську свободу, мир і різноманіття можуть і мають по-різному переповідатися у Варшаві і Мадриді, в Хельсінкі і Афінах.
ДО РЕЧІ
Лідери країн Євросоюзу, які приїхали до Берліна на святкування 50-річчя об'єднання Європи 25 березня, прийняли декларацію, що закликає відновити реформи й «оновити загальну основу, на якій будується ЄС». Документ, на думку його авторів, має додати імпульс процесам інтеграції країн ЄС і допомогти подолати кризу, що вибухнула після того, як два роки тому жителі Франції та Голландії на референдумах відкинули проект загальноєвропейської конституції. Канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що організація потребує нових правил, щоб грати більш помітну роль у світі. Нездатність рухатися вперед стане, на її думку, історичною помилкою. Автори документа намагалися уникнути згадки питань, по яких члени ЄС ще не виробили загальної позиції. У декларації не говориться нічого конкретного про подальше розширення Євросоюзу, а також не згадується слово «конституція».
