Яким бачать у Варшаві місце і роль Польщі в НАТО? Чи вдасться Польщі під час її головування згладити суперечності між НАТО та ЄС? За яких умов у Варшаві вважають за можливе приєднання Росії до Альянсу? Про це розповів постійний представник Польщі в НАТО Єжи Новак у інтерв’ю польському тижневику Polska Zbrojna.
«МИ СТАЛИ БАЖАНИМ ПАРТНЕРОМ»
— Чи стала кращою позиція Польщі в НАТО та ЄС за останні три роки? Адже заради цього ми йшли до Афганістану й готували амбітну програму головування в Раді Європейського Союзу.
— Так. У нас з’явився реальний шанс приєднатися до кола держав, які приймають найважливіші рішення в обох організаціях.
— Чому цей шанс з’явився?
— Усе почалося тоді, коли Польща ініціювала процес поліпшення відносин із Росією, який позитивно сприймається не лише в Москві, але й на Заході. Що найважливіше — він відповідає нашим інтересам. Крім того, ми зміцнилися і в НАТО, краще зрозуміли його механізми, беремо участь у операціях Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF). Величезне значення має і те, що торік Польща краще, ніж інші європейські держави, впоралася з економічною кризою. Зараз нас стали часто запрошувати приєднатися до зустрічей міністрів закордонних справ і міністрів оборони п’яти найважливіших членів НАТО та ЄС. Наш дискурс став більш конкретним і позитивним. Ми стали бажаним партнером.
ПРО П’ЯТУ СТАТТЮ ЄС
— Нам удасться досягнути однієї з основних цілей нашого головування — згладити суперечності між НАТО та ЄС?
— Таку мету ставили й інші країни, які головували в ЄС. Це поки нікому не вдалося, так що складно буде й нам. Наша принципова мета — не стільки поліпшення цих відносин, скільки посилення загальної політики безпеки та оборони Євросоюзу. Цьому слугує спільна ініціатива Польщі й Франції, можливо, ми залучимо до неї і Велику Британію. У рамках даної ініціативи ми робитимемо все можливе для оздоровлення відносин ЄС-НАТО. Проте не варто забувати, що за півроку нікуди не подінеться греко-турецький конфлікт довкола Кіпру, не зникне незадоволеність Туреччини тим, що вона залишається в «залі очікування» Євросоюзу, і не станеться перелому в недовірі деяких впливових західноєвропейських кіл до США.
— Чи не послаблює НАТО розвиток військової здатності Європейського Союзу, в тому числі —європейська «п’ята стаття»?
— Це не така ж п’ята стаття, як у Вашингтонському договорі НАТО. Ми називаємо це посиленням колективної обороноздатності ЄС, в якій ми життєво зацікавлені. Іменування цього «п’ятою статтею ЄС» викликало б у багатьох наших союзників негативні конотації.
— Оскільки це б ослабляло НАТО?
— НАТО слабшатиме, якщо заглиблюватимуться розбіжності союзників у чотирьох аспектах: характер відносин із Росією, небажання фінансувати спільну оборону, баланс експедиційних можливостей і традиційної системи оборони, певні елементи недовіри Західної Європи до США. Якщо ж цих проблем удасться уникнути, і Альянс залишиться відповідальним за жорстку оборону, а ЄС — за м’яку, то співпраця між цими організаціями якось складеться. Це буде сприятливим і для нас, і для розкладу сил у світі.
«ПОЛЬЩІ ПОТРІБНА ПРИСУТНІСТЬ США»
— Нам вигідна присутність американців у Європі чи варто виступати проти неї, як Німеччина?
— Польщі потрібна присутність США. У світлі всіх невизначеностей і змін у розстановці сил у світі — це додатковий елемент позитивного урівноваження потуги Росії, Німеччини й інших країн. Особливо якщо ми хочемо використовувати бажання Росії зближуватися із структурами європейської безпеки для блага Європи й нашого власного блага. Нам потрібна присутність США як одного з гарантів стабільності нової системи.
— Тільки ось 17 вересня 2009 року Америка кинула Польщу, відмовившись від планів будівництва протиракетного щита.
— Вибір цієї дати був нетактовністю, але, безумовно, ненавмисною. Я б не казав, що Польща виявилася «покинутою». Нові пропозиції американців щодо розміщення систем ракетного озброєння — SM-3 — для нас цікаві, вони можуть стати одним із чинників зміцнення відносин зі США й вирівнювання рівня безпеки всього простору НАТО. Поглянемо на це очима американців. Вони вважають, що наш регіон став настільки стабільним, що він уже не має бути на першому місці в стратегічних рішеннях Вашингтона. Зараз на перший план виходять Близький Схід, Іран, Афганістан, Китай. Нагадаю, що політика т.з. перезавантаження з Росією має на увазі, що відносини Москви з її сусідами мають поступово налагоджуватися. Отже, Сполучені Штати не стільки залишають Європу, скільки трохи відсувають її в списку пріоритетів.
— Що це означає для нашого регіону?
— Крім іншого це означає, що можливі проблеми Центральної Європи перекладено значною мірою на Євросоюз. У міжнародних відносинах все не так просто, варто пам’ятати, що вирішальний голос у ЄС належить Німеччині й Франції. А вони трохи інакше, ніж ми, дивляться на питання безпеки у відносинах із Росією.
«МИ НЕ МОЖЕМО ВИМАГАТИ ЧОГО-НЕБУДЬ ВІД РОСІЇ, АЛЕ...»
— Чи варто нам побоюватися цього проросійського союзу Берліна й Парижа?
— Зрозуміло, російська проблема залишається, але вона вже не та, що була в минулому. Слід поглянути на неї як на виклик, а не як на загрозу. Ми є активним членом НАТО та Євросоюзу, завдяки цьому ми маємо сильнішу позицію, в тому числі — щодо Москви. Ми можемо вести співпрацю з Берліном і Парижем у рамках «Веймарського трикутника», отримувати підтримку інших країн Центральної Європи, особливо Вишеградської групи, і спільно виробляти modus vivendi з Росією, навіть якщо вона захоче піти в співпраці із Заходом далі — включаючи якусь форму членства в НАТО.
— Росія в НАТО? Це звучить неправдоподібно.
— Зрозуміло, я не кажу про сучасну Росію. Спочатку вона має здобути довіру, особливо в оборонній сфері, повинна перестати сприймати Альянс як ворога, змінити військову доктрину, організацію і дислокацію своїх збройних сил і озброєнь, які викликають занепокоєність сусідів. Вона має погодитися на велику відкритість у Калінінграді. Не ми одні чекаємо на це від Росії.
— Польща не в змозі ставити Росії умови?
— Ми дипломатично уникаємо цього слова. Ми вважаємо за краще, щоб Росія сама зайняла більш довірчу позицію. Наш потенціал у цій грі можна описати так: ми є сильною в регіональному плані й вагомою в європейському масштабі державою з особливими глобальними інтересами. Ми не можемо вимагати чого-небудь від Росії, але ми можемо впливати на загальну політику НАТО та ЄС щодо цієї країни. Ми також маємо прагнути отримати додаткові гарантії безпеки від Вашингтона на випадок, якщо Росія глибше інтегруватиметься в європейську політику. Ми хочемо бути партнерами, а за допомогою мудрої дипломатії ми спроможні цього домогтися.
— Чи повинні ми з цією метою сформувати й очолити групу держав Центральної Європи? До такої ролі під час свого останнього візиту до Варшави закликав нас прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан.
— Я б не радив Польщі прагнути сформувати якийсь блок, особливо зважаючи на те, що наші сусіди (можливо, за винятком Угорщини) цього не хочуть. Інша справа — якась неформальна група тиску зі спільними інтересами. Не вживатимемо слова «очолити» й нікого не переконуватимемо силоміць. Якщо реакція Польщі з якогось питання буде потрібна, нам не варто мовчати, а варто брати слово для блага нашого регіону, Європи й нас самих.
«МИ ВОЛОДІЄМО ВЕЛИКИМ «РУЙНІВНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ»
— У документі про стратегію безпеки Польщі 2007 р. можна прочитати, що «найбільшою зовнішньою загрозою безпеці є залежність польської економіки від поставок енергетичної сировини — нафти й газу — з єдиного джерела». Зараз говорять про новий етап у польсько-російських відносинах, але чи втратила актуальність ця фраза?
— Я вважаю, що новий етап дійсно відкривається. Росія стала сприймати Польщу як країну, без якої зближення з НАТО і всією Європою буде неможливе. Адже ми володіємо великим «руйнівнимпотенціалом» щодо російських планів зближення з Європою. Ми можемо ефективно їх блокувати, але також, зрозуміло, діяти конструктивно. Наприклад, у сфері енергетики ми починаємо використовувати ті можливості, які має скоординована енергетична політика ЄС. Ми підтримуємо її розвиток, і ми б хотіли, щоб Росія прийняла загальні принципи енергетичної співпраці. Ми також плануємо будівництво терміналу для прийому скрапленого природного газу. Ми ведемо переговори щодо довгострокового газового договору з Росією, тут чітко помітно, що Газпром здав свої позиції після нещодавньої фінансової кризи, падіння цін на сировину й повідомлень про те, що в Польщі можуть бути поклади сланцевого газу. Отже, наша політика в цій сфері багатовекторна.
— В такому разі, нам варто здіймати якомога більше галасу навколо цього сланцевого газу, а не ставити самим під питання потенціал цих родовищ?
— Ні. Це б не відповідало образу серйозної і гідної довіри держави. Ми маємо усвідомлювати, що ці відомості можуть виявитися пшиком, оскільки в нас дещо інші родовища, ніж у США. Якби це сталося після нашого вихваляння, це б нас скомпрометувало. Все стане ясно за два-три роки. Зараз же ми маємо намагатися включити в договори з Росією положення, яке б дозволяло принципово змінювати фінансові умови. Ми також маємо забезпечити собі право реекспортувати сировину в разі її надлишку, чесну ціну й відповідність договору європейським законам.
