Після десятирічного перебування на посаді президента, Олександр Квасневський залишає її. Його відхід супроводжують неприємні історії, однак він уміло провів Польщу через смутні часи періоду трансформації.
Гармонійний відхід виглядає інакше. Втомленим та похмурим виглядав президент Польщі Олександр Квасневський в останні дні свого перебування при владі. Замість того, щоб із задоволенням підбивати підсумки свого десятирічного правління в інтерв’ю і в ток- шоу, глава держави приречений вислуховувати нав’язливі запитання про помилування друзів по партії, мати справу зі спекуляціями з приводу таємних в’язниць ЦРУ в його країні.
Те, що він залишає президентський пост, неприємне ще й відсутністю перспектив подальшої роботи. Сподіватися на підтримку національно-консервативного уряду в прагненні отримати посаду в міжнародних організаціях людина лівих переконань, яка викликає симпатії до себе своєю не обтяженою нічим життєрадісністю та чарівністю, навряд чи може. Навпаки, нове керівництво віддало б перевагу тому, щоб ця 51-річна особа постала після своєї відставки перед судом за причетність до сумнівних скандалів.
Польща втратила «десять років», порочить насамкінець свого наступника колишній президент Лех Валенса. Падкий до сенсацій журнал «Wprost» навіть порівнює батька країни, що йде, через його тісні зв’язки з бізнесом із колишнім скандально відомим українським президентом Леонідом Кучмою.
Подібні образи несправедливі по відношенню до президента, який користується любов’ю серед співвітчизників. Нехай безбарвно закінчується ера соціал-демократів, але більшість населення, як і раніше, вважає його правління корисним для Польщі.
Молодий Квасневський вважався відкритим для миру та прагматичним ще за соціалістичних часів, надією Польської об’єднаної робочої партії. Після повороту в 1989 році лівий реформатор примусив посткомуністів, які перетворилися на соціал-демократів, стати на західний курс.
У 1995 році Квасневський досить несподівано переміг на президентських виборах над Лехом Валенсою, який був на той час президентом та колишнім главою «Солідарності». Застереження його противників, що Польща при Квасневському втратить шанс на членство в НАТО та в ЄС і навіть знову потрапить у сферу впливу Москви, виявилися абсолютно безпідставними.
Він дипломатично, але енергійно просував переговори про вступ із НАТО та ЄС. Президент Польщі довів, що він вірний союзник Вашингтона, під час війни в Іраку. У 2004 році він без зайвих витрат часу схвалив відправку військ до кризового регіону. Популярністю футбольний болільник, переобраний у 2000 році на посаду президента більшістю голосів виборців, зобов’язаний своєму урівноваженому характеру. Квасневський, на відміну від свого суперечливого попередника, шукав із своїми політичними противниками консенсусу. Як «президент усіх поляків» атеїст підтримував тісні зв’язки з Папою. Він просував ідею примирення з Німеччиною.
Лівий реформатор зміг порозумітися навіть із консервативним прем’єром Єжи Бузеком. Своє чуття Квасневський продемонстрував, вибачившись за знищення у Єдвабні співвітчизників-євреїв у роки Другої світової війни. Його посередницька місія під час української помаранчевої революції забезпечила йому міжнародне визнання. У ході нескінченного ланцюга скандалів у союзі лівих СЛД, які коштували в 2004 році посади прем’єру Лешеку Міллеру, почала також наближатися до заходу на його батьківщині й зірка Квасневського.
Його відмова дати свідчення в комісії з розслідування створила враження, нібито президенту є що приховувати. Невдача лівих на виборах восени тижневик Polityka характеризує як поразку Квасневського та як «сумний кінець епохи, в якій Польща досягла величезних успіхів. Квасневскому, однак, залишається сподіватися, що історія віддячить йому по справедливості».
