Комуністична партія Китаю, котра в останні роки направляла всі свої зусилля на зростання економіки країни за будь-яку ціну, оприлюднила нову доктрину, яка зміщує багато акцентів у бік усунення побічних аспектів нестримного економічного росту. Шостий пленум ЦК КПК 16-го скликання, котрий відбувся в Пекіні, приділив велику увагу проблемі населення з низьким рівнем доходів, які перебувають у скрутному становищі. Варто підкреслити, що вперше за 25 років спеціально приділялася увага соціальним питанням.
Пленум ЦК КПК зосередився на проблемах структури й механізмів забезпечення соціальної справедливості, скороченні розриву між багатими й бідними, розширенні зайнятості працездатного населення. Було прийнято пропозицію голови КНР Ху Цзіньтао «будувати гармонічне соціалістичне суспільство». На загал, це одна з найбільших вирішальних змін з того часу, як батько китайської економічної «перебудови» Ден Сяопін на початку 1990-х років прискорив поштовх високих темпів економічного зростання. Пекінські аналітики вважають, що як найбільша у світі правляча партія, що нараховує більше 70 мільйонів членів, компартія Китаю, виходячи з нових тенденцій і нових особливостей економічного й соціального розвитку країни, далекоглядно враховує і переймає корисне з досвіду та уроків правлячих партій зарубіжних країн із тим, щоб направити свої зусилля на досягнення соціальної рівності та справедливості.
Генеральний секретар ЦК КПК Ху Цзіньтао ще лютого минулого року відзначив, що компартія Китаю поставила перед собою завдання побудови гармонійного соціалістичного суспільства як на основі узагальнення власного досвіду управління державою, так і з урахуванням досвіду й уроків правлячих партій зарубіжних країн. Ще раніше, в червні 2004 року, Ху Цзіньтао на Політбюро ЦК КПК сказав, що корисний практичний досвід правлячих партій інших країн світу в галузі управління державою і керівництва урядом варто вивчати і враховувати, щоб розширювати кругозір і скеровувати хід мислення. Партійні теоретики вважають, що у зв'язку з переходом економічного і соціального розвитку країни в нову стадію і появою нових тенденцій та нових особливостей в розвитку країни КПК повинна й зобов'язана врегулювати взаємозв'язок ефективності й рівності.
Нині на душу населення Китаю припадає без малого дві тис. доларів від ВВП. У вищому ешелоні КПК вважають, що такий етап розвитку, коли середній ВВП на душу населення сягає $1000 — 3000, є «періодом випуклого прояву протиріч». На цьому етапі нераціональне врегулювання складних соціальних інтересів і соціальних протиріч легко може привести економіку до тупцювання на місці, а також до соціальних потрясінь. Аналіз показує, що 2005 року в Китаї дохід 10% найбагатших сімей більше аніж у вісім разів перевищував грошові надходження 10% найбідніших сімей. А дохід 60% міського й сільського населення не досяг середнього рівня в країні.
Як наголосив Ху Цзіньтао, одночасно зі сприянням економічному розвитку країни, необхідно поставити охорону соціальної рівності на показніше місце, комплексно застосовувати різні методи для того, щоб, відповідно до закону, створити систему рівноправного соціального забезпечення, для якої характерні «рівність у правах, рівність перед шансами, рівність перед правилами, рівність при розподілі». Знаючи, наскільки продумано й вмотивовано у сучасному Китаї підходять до будь-якого серйозного рішення, такий поворот у підходах до соціальних проблем означає, що, усвідомлюючи можливість «соціального перегріву» китайського суспільства, керівництво компартії намагається зробити випереджувальні кроки, не чекаючи на «соціальні вибухи», котрі важко буде погасити у більш аніж мільярдному соціумі. На пленумі підкреслювалось, що побудова соціалістичного гармонійного суспільства є тривалим процесом безперервного вирішення суспільних протиріч. «Ми повинні увесь час підтримувати тверезість розуму, глибоко розуміти етапний характер нашої держави, науково аналізувати суперечності й питання, що позначаються на гармонії суспільства, а також їх причини, докладати зусилля для вирішення цих суперечностей для безперервного сприяння гармонії суспільства».
Як відмічено на пленумі, головні цілі й завдання побудови соціалістичного гармонійного суспільства до 2020 року включають вдосконалення соціалістичної демократії і зміцнення правопорядку, усебічну реалізацію основного курсу управління державою на основі закону, поваги і забезпечення прав та інтересів народу. Наголошувалося, що для побудови соціалістичного гармонійного суспільства слід дотримуватися принципів «людина — понад усе», наукового розвитку, реформ і політики відвертості, демократії і правопорядку, налагодження правильного співвідношення між реформами, розвитком і стабільністю. Власне діапазон соціальних проблем, котрий сьогодні необхідно вирішити в Китаї, досить значний. І це не лише несправедливий розподіл багатства, а й корупція, надмірне забруднення навколишнього середовища, доступ до освіти та медичного обслуговування. Існують також багато інших конфліктів і проблем, котрі руйнують соціальну гармонію. Хоча це й не дивно. Оскільки в останні роки китайська економіка щорічно зростає на 10% — швидше, аніж будь-яка економіка у світі, не існує жодних ознак, котрі б вказували на те, що ця тенденція може стрімко зменшитися. Сьогоднішній Китай має потребу в ще більш високих темпах зростання, порівнюючи з розвиненими країнами, аби «поглинути» десятки мільйонів надлишкових робочих рук.
Очевидно, що нова доктрина побудови гармонійного соціалістичного суспільства потребуватиме й істотного збільшення урядових витрат на освіту та охорону здоров'я, які сьогодні мають тенденцію бути дорогими і недоступними селянам, робітникам, котрі мігрують по країні, й пенсіонерам, що становлять переважну частину населення Китаю. Необхідно буде здійснити ряд важливих реформ у медицині й охороні здоров'я, освіті та соціальному страхуванні, аби надати можливість низькооплачуваним і нужденним категоріям населення користуватися плодами реформ і економічного розвитку.
Крім того, необхідно подолати прихований спротив численної армії чиновників на місцях, які часто мають звичку ігнорувати директиви з центру. Також чиновники використовують можливості бюрократичного апарату для надання позичок банків, котрі належать державі, щоб «вливати» інвестиції у проекти, що приносять дивіденди їхнім друзям і членам родини. Життєво важливі сектори економіки — типу фінансів, транспорту й енергетики — опиняються в руках «призначенців» чиновників або дітей еліти. Подолати спротив чиновницького апарату й корупцію буде набагато важче, аніж проводити успішні економічні реформи.
Партійні чиновники змушені визнати, що корупція сумісна і з однопартійною системою. Масове нагромадження багатства людьми, які мають політичну владу, підштовхнуло Китай на перетворення його з одного з найбільш соціально однорідних суспільств у світі на одне із найбільш нерівних. Й до того ж і з великим соціальним розривом між сільським і міським населенням. Отож, попри все, Китай все ще залишається бідною країною, яка, віднайшовши свою унікальну модель економічного розвитку, з усіх сил намагається адаптувати її до соціальних реалій свого сьогодення.
