Зустріч у Мінську виявила все дедалі глибші розбіжність між союзниками з Митного союзу (МС). І це при тому, що президент Путін направив до Державної думи законопроект про ратифікацію договору про утворення Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Останній повинен замінити МС більш тісною економічною та політичною інтеграцією Росії, Білорусі та Казахстану.
• Треба ж такому статися, що просто напередодні як зустрічі у Мінську, так і внесення договору про створення ЄАЕС в Казахстані розгорнулася бурхлива дискусія про відносини з Росією. Відносини союзників ніколи не були безхмарними. Проблеми з’являлися постійно. То білоруський «бацька» вимагав за свою лояльність додаткових преференцій та фінансових вливань, то Казахстан відкидав політичну інтеграцію і наполягав на виключно економічному характері існуючих і проектованих союзів.
Все це Москві дуже не подобалося, але до певного часу Кремль залишав усі ці шорсткості без відповіді. Як кажуть, стерпиться — злюбиться. Ситуація кардинально змінилася з початком агресії Росії проти України. Як у Мінську, так і в Астані відчули для себе конкретну загрозу. Не тільки політичній самостійності, а й територіальній цілісності. Якщо за Україну, нехай і на дипломатичному рівні, заступилися Європейський союз і США, то хто ж буде підтримувати союзників Москви. Знали, що робили, коли милувалися і союзничали, тож тепер і пожинайте плоди занадто тісних обіймів із Кремлем.
• Як не дивно видається на перший погляд, але слабкою ланкою в проектованому ЄАЕС виявився Казахстан, при тому, що ідея такого союзу була висловлена ще 1994 року саме президентом Назарбаєвим. Росія досить довго вагалася, але потім все-таки зважилася. І ось тепер ідейний натхненник такої інтеграції починає загрожувати рухом у зворотному напрямі.
На зустрічі на Селігері Володимир Путін зовні похвалив Назарбаєва за створення держави Казахстан, відзначивши при цьому, що до цього на цій території ніяких держав не було. Начебто Назарбаєв відповів у своєму інтерв’ю телеканалу «Хабар», що його країна взагалі може вийти із союзів з Росією, якщо це суперечитиме її національним інтересам.
Насправді хронологія описуваних подій була зворотною. Це Путін відповідав Назарбаєву за його інтерв’ю.
• Взагалі головною темою в бесіді на телебаченні Елбаси були звернення казахстанської інтелігенції з вимогами посилення ролі казахської мови в державних структурах та громадському житті. У досить емоційній формі Назарбаєв вступив з ними в суперечку і доводив непотрібність і несвоєчасність таких дій. «Припустимо, що ми законодавчо заборонимо всі мови, крім казахської. Що на нас тоді чекає? Доля України! Чи потрібно насильно всіх привести до казахської мови, але при цьому в кровопролитті позбутися незалежності або зважено розв’язати проблеми?». Відмовивши захисникам казахської мови, він тут же поспішив розсіяти тривоги казахської еліти щодо втрати Казахстаном своєї ідентичності в результаті вступу країни в ЄАЕС. «Якщо правила, які були встановлені в угоді, не виконуються, Казахстан має повне право відмовитися від членства в Євразійському союзі. Астана ніколи не буде у складі організацій, які становлять загрозу незалежності Казахстану. Наша незалежність — найдорожчий скарб, за який боролися наші діди. Ми зробимо все можливе, щоб захистити її».
Практично одразу висловлювання Назарбаєва викликали нервову реакцію Москви. Почалися істеричні схлипи Жириновського 27 серпня в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». Так як син юриста народився в Алма-Аті, він вважає себе фахівцем з Казахстану як своєї малої батьківщини. З властивою йому манерою Володимир Вольфович пригрозив неслухняному сусідові. На запитання журналіста: «Коли ви висунете територіальні претензії до Казахстану?», Жириновський відповідає: «Поки почекаємо, давайте з Україною розберемося...». Ще Солженіцин стверджував, що північна частина Казахстану є споконвічним російським південним Сибіром і цю історичну несправедливість треба виправити. Нічого не нагадує?
• В інших умовах подібні випади експресивного російського депутата в Астані пропустили б повз вуха. Хіба мало доводилося чути безглуздих висловлювань сина юриста. Однак події в Україні, анексія Криму і подальше вторгнення на Донбас наочно показали, що на язиці у Жириновського те, що в голові у Путіна. Почалися дипломатичні демарші. Формально від висловлювань Володимира Вольфовича офіційна Москва відхрестилася, але тиск продовжився. Цього разу з пропагандистської зброї найвищого калібру.
На Селігері студентка Анна Сазонова проявила неабиякі знання стану в Україні і Казахстані і навіть зазирнула у найближче майбутнє. «Сьогодні не змовкають розмови про зростання націоналізму в Україні. Але турбує й інша ситуація, пов’язана зі зростанням націоналістичних настроїв у Казахстані, зокрема на півдні країни. На наш погляд, стримуючий фактор цього явища — чинний президент, пан Назарбаєв. Також існують труднощі з адекватним сприйняттям російської політичної риторики казахами... Питання: чи варто нам очікувати розвитку українського сценарію в тому випадку, якщо пан Назарбаєв покине пост президента? Чи є стратегія щодо роботи в цьому напрямі?».
• Саме в такому формулюванні питання головна складова відповіді Путіна про відсутність у минулому у казахів своєї державності. При цьому він сказав приємні слова на адресу чинного казахстанського президента. «Грамотний керівник, можливо, найбільш грамотний на пострадянському просторі» і «вчинив унікальну річ, він створив державу на території, на якій держави не було ніколи. У казахів не було державності ніколи — він її створив». Сказав і неначе поставив крапку.
Схоже, що ті, хто готує Путіну матеріали для виступів, не навели історичні довідки. Їм би знати, що в Середній Азії формами державності багато століть були емірати і ханства. Для казахів великим державним діячем був Аблай-хан, який вважається нащадком Чингізхана, що у середині XVII століття об’єднав в єдине ханство три казахських жузи. Насправді. Путін вкотре хоче попередити Астану, що вже є історичне обґрунтування можливого втручання у внутрішні справи Казахстану з вимогами зміни кордонів.
• Зі свого боку в Астані на себе приміряють відмову Росії слідувати своїм зобов’язанням з Будапештського меморандуму. У ньому в обмін на відмову від ядерної зброї Україні і Казахстану гарантувалася територіальна недоторканність. Як Росія дотримується власних зобов’язань, казахстанське керівництво спостерігає на українському прикладі.
Звернімо увагу на формулювання останньої частини запитання знаючої казахстанські політичні реалії студентки. «Питання: чи варто нам очікувати розвитку українського сценарію в тому випадку, якщо пан Назарбаєв покине пост президента? Чи є стратегія щодо роботи в цьому напрямі?».
• Видається, що весь пафос відповіді Путіна у формі історичного екскурсу полягав у тому, що казахстанську еліту попередили. Російський «старший брат», що хворіє на імперські амбіції в гострій формі, знову судить про те, що таке добре і що таке погано для тюркських братів менших. Майте на увазі в Астані та Алма-Аті, хто прийде на зміну нинішньому президенту і відхилиться від його курсу на тісний союз з Росією, повинен пам’ятати про український сценарій. Для більшої дохідливості московських і селігерських висловлювань біля кордонів Казахстану у вересні будуть проведені масштабні навчання. Загалом у них візьмуть участь понад чотири тисячі військовослужбовців, близько 400 одиниць техніки та авіація.
Московські тривоги мають під собою дуже серйозні підстави. Час невблаганний, вік Назарбаєва не зменшується, і момент зміни керівництва в Астані наближається. При цьому проросійський курс має досить багато опонентів серед можновладців у Казахстані.
• Зараз еліта розділена за економічними перевагами. Сьогодні США і Китай контролюють практично більше половини нафтовидобувного комплексу Казахстану. На частку Сполучених Штатів припадає понад 40 % казахстанського ПЕК, а Китаю — більше 20 %.
Пекін 2009 року отримав один із головних активів у казахському нафтовому секторі, на який претендувала «Газпром нефть», — 49 % компанії «Мангістаумунайгаз» (ММГ), а також потенційний доступ до уранових родовищ. При цьому частка Росії в розділенні такого важливого ресурсу близько 10 % і не збільшується. Не дивно, що багато хто в Астані віддає перевагу проамериканському або прокитайському курсу перед проросійським.
• З урахуванням того, що з Ташкентом відносини Москви вельми напружені, Кремль серйозно стурбований становищем у Центральній Азії. Ніхто не гарантує, що в майбутньому Казахстан не вибере інший зовнішньополітичний курс в м’якому підчерев’ї Росії. Звідси загрози, проведення навчань та інші методи впливу на непокірних.
У Москві чудово розуміють, що можлива невдача в Україні негайно відіб’ється на ситуації в Центральній Азії. Ключовою державою там є Казахстан. Посилення в Астані хоч Китаю, хоч США вельми небезпечне для імперських устремлінь Кремля і може поставити під питання весь комплекс російської як внутрішньої, так і зовнішньої політики.
І це ще один глухий кут, у який загнала себе Росія. Ось чому на Донбас Москва гнатиме все більше людей і техніки. На цьому етапі за ціною вона стояти не збирається.
