У міру того як наближається момент розширення Європейського Союзу, багато європейців вбачають у ньому тільки негативні наслідки: безліч економічних мігрантів і бідні країни, які вимагають субсидій.
Часто виникають спори про те, що соціально-економічна модель континентальної Європи, яка прагне поєднати конкурентоспроможність із солідарністю, є принципом, що зв’язує Європейський Союз, а також відрізняє Європу від американської (або англосаксонської) моделі вільного ринку. Ясно, що відповіддю Європи на глобалізацію є те, що певні сфери соціального життя — скажімо, охорону здоров’я, освіту, навколишнє середовище або культуру — не можна залишати примхам ринку.
Збоку здається, що стабільна інтеграція Європи відбувалася паралельно з розвитком держави загального добробуту. Але це вводить в оману: європейська соціальна модель є, насправді, невід’ємною частиною ідентичності країн-членів ЄС більшою мірою, ніж самого ЄС.
Дехто, справді, припускає, що ЄС часто шкодить державі загального добробуту. Цей страх зробив свій внесок у небажання таких країн, як Данія та Швеція, прийняти велику європейську інтеграцію. В обох країнах більшість проголосувала проти введення євро, бо вони боялися, що норми національного добробуту скоротяться.
Таким чином, перед усією Європою нині постало ключове питання: яке майбутнє європейської моделі «соціального ринку»? Чи зможе вона вижити після того як Союз розшириться з 15 членів до 25?
Багато членів ЄС дивляться на новоприбулих із Центральної та Східної Європи і бачать країни, які значною мірою намагаються дотримуватися ліберальної моделі вільного ринку. Витративши десятиріччя на те, щоб розібрати уламки державного соціалізму, більшість цих країн дратує думка про те, щоб імпортувати ідею солідарності європейського соціального ринку через ЄС.
Їхня позиція виходить за межі політичної філософії. Трохи опортунізму також існує, оскільки вони, безсумнівно, виступають також проти правил оподаткування й соціальних норм ЄС, прийняття яких означало б їхню відмову від своєї порівняної переваги для західних інвесторів.
Із нульовим економічним зростанням і рівнем безробіття, що становить 10%, західноєвропейська «модель Rhineland» більше не є тим, в чому хочуть суперничати країни, які прагнуть здійснити докорінну соціальну й економічну реформи. Якщо європейська модель соціального ринку має пережити розширення, вона повинна віднайти спосіб розширитися на схід всередині ЄС. Але цього можна досягнути, тільки якщо цю модель спочатку перетворять на заході.
Два чинники могли б допомогти ЄС просуватися у правильному напрямі. По- перше, перед новими країнами-членами постала одна й та сама проблема, яка підірвала модель соціального ринку в західній Європі: демографічний спад і, як наслідок цього, перспектива різко зростаючих пенсійних витрат і витрат на охорону здоров’я. Населення Чехії, Угорщини, Польщі та Естонії старіє і скорочується так само швидко, як населення Іспанії або Італії. Таким чином, необхідність реформувати систему охорони здоров’я і пенсійну систему є схожою в усіх цих країнах.
По-друге, ставлення громадськості до системи соціального ринку дивно схоже в Східній і Західній Європі. Згідно з дослідженням, проведеним Pew Global Attitude, існує істотна міра конвергенції між жителями Східної та Центральної Європи та Західної Європи щодо рівноваги між ринком і гарантованою державою соціальною мережею безпеки.
Якщо нові країни-члени повинні прийняти модель соціального ринку, то ця модель має працювати всюди в ЄС і запропонувати їм те, що вона пропонувала новим членам ЄС в минулому. На жаль, поки що це неможливо.
Натомість розширення ЄС виконується згідно з тим, що можна було б описати як принцип «асиметричної інтеграції». Асиметрія полегшила передачу на схід норм і встановленої конвергенції ЄС, але не співмірну передачу ресурсів. Регулююча влада ЄС випередила його перерозподіляючу владу.
Але регулюючі повноваження Союзу країни, що вступають до ЄС, приймуть, мабуть, тільки в тому разі, якщо вони залишаться прив’язаними до перерозподіляючої етики, яка лежить в основі соціальної моделі ЄС. Урегулювання без перерозподілу може підірвати законність ЄС серед нових членів.
Доповідь для голови Єврокомісії, представлена групою експертів на чолі з Жаком Сапіром, чітко довела необхідність переорієнтації політик «згуртованості» Союзу в східному напрямі, тобто на користь тих, хто найбільше потребує їх. Ясно, що якщо моделі соціального ринку судилося розширитися на схід — забезпечуючи таким чином свою життєздатність у межах усього Союзу — то це єдина життєздатна альтернатива.
Але ця ідея загрожує сьогоднішнім бенефіціаріям перерозподіляючої політики ЄС, а саме — Іспанії (яка зараз отримує понад третину виділених коштів на формування згуртованості в ЄС) і Греції (яка отримує близько однієї п’ятої), так само як і Ірландія. Країни, які найбільше отримали вигоду з європейської солідарності за останні двадцять років, найменше хочуть поділитися зі своїми бідними східними родичами.
Від старої європейської соціальної моделі майже нічого не залишилося. Її реформа — або, швидше, її повторний винахід — має на увазі визначення того, що означає солідарність як всередині країн- членів, так і всередині ЄС загалом. Але для того, щоб реформа була вдалою, трохи старомодної солідарності, розширеної на схід, нині є найкращим способом гарантувати зобов’язання самих нових членів ЄС щодо європейської інтеграції.
Жак РУПНІК — директор із проведення досліджень у CERI (Париж). Ця стаття належить до ряду матеріалів, виконаних робочою групою, яку скликав президент Європейської Комісії Романо Проді. Групі було доручено визначити довгострокові духовні та культурні перспективи розширеної Європи
