Минулого тижня ми нарешті стали свідками того, що дехто передбачав, але у що інші не хотіли вірити — а саме, що американська адміністрація в особі Барака Обами оголосила про намір Сполучених Штатів залишити плани побудувати протиракетний щит у Європі, елементи якого передбачається встановити у Чеській Республіці та Польщі. Будучи не дуже скромним, я можу сказати, що я був серед перших.
Відмова від цього проекту була очевидною. Я маю також визнати, що я був серед жорстких критиків проекту. Моя критика, однак, була направлена не на зміст, а на modus operandi — спосіб, яким американська адміністрація втілювала проект у життя. Хоч у мене немає розвідувальних даних, щоб підтвердити ймовірність загроз, що витікають із Ірану або Кореї, але як політичний діяч, знаючи природу режимів цих двох країн, я мав би взяти до уваги ризики таких загроз. Для мене цього досить. Я не маю більше потреби в аргументах, щоб почати обговорення превентивних заходів — таких, як протиракетний щит.
Однак запропонований полякам і чехам проект, або, швидше, сам факт його підготовки на двосторонній основі, неможливо було уявити у сьогоднішній Європі — де всі зацікавлені сторони є членами НАТО, і двоє з яких є членами Європейського Союзу. Спосіб, яким американська адміністрація вела переговори та продавала проект — справжній приклад односторонніх дій Буша. За визначенням на нього очікувала відмова. США, у своєму прагненні до безпеки, повністю проігнорували своїх союзників у НАТО та Росії. У результаті Польща та Чеська Республіка негайно опинилися на лінії фронту, проводячи дипломатичні війни на два фронти одночасно. Не говорячи про те, що у багатьох випадках, ті, кого ігнорували, здебільшого, Росія, не перебільшували у своїй критиці, і звичайно, вони зробили все, і використали всі шанси, щоб покласти кінець проекту. У нормальній (або бажаній) ситуації — і Польща, і Чеська Республіка мали лише отримати кінцевий продукт — який спочатку обговорювався, узгоджувався та затверджувався всіма зацікавленими сторонами. Відповідальність лежала на тих, кому належала ідея — вести ці дипломатичні війни і завоювати повну підтримку для щита. Ми добре знаємо, як це скінчилося. На щастя, це скінчилося.
Так чи інакше — сьогодні це вже історія. Якими будуть наслідки для європейської безпеки виходу США з цього проекту? Як його критик, я вважаю, що наслідки будуть позитивними. Передусім, я дійсно вважаю, що американці дістали урок із всієї цієї історії, і, принаймні, на якийсь час залишили унілатералізм як принцип у своїй зовнішній політиці, особливо, коли справа доходить до міжнародної безпеки.
По-друге, у даний момент є більш серйозні проблеми безпеки для трансатлантичного співтовариства. Хоч це є далеким від кордонів Європи, я маю на увазі Афганістан і місію НАТО, що знаходиться там. Майбутнє НАТО залежить від успіху його місії у цій країні. Хотілося б сподіватися, що в обох сторін на протилежних берегах Атлантики тепер буде більше часу, енергії та ресурсів, щоб сконцентрувати свої зусилля на Афганістані.
Підсумовуючи, скажу, що, звичайно, як концепція космічні війни, можливо, навіть у не дуже віддаленому майбутньому є завжди дуже привабливими, і вони мають серйозно розглядатися як один із варіантів. Але сьогодні дуже багато приземлених проблем — поставити на ноги НАТО, бути готовими до відповіді на сучасні проблеми безпеки XXI століття — одна з них, імовірно, є найважливішою.
Марек СІВЕЦЬ — член Європейського парламенту.
