Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр побував у Абхазії та в Росії, де вів переговори щодо шляхів урегулювання конфлікту на основі плану, що отримав його ім’я. До нього за кілька днів у Сухумі побував уповноважений МЗС ФРН із Кавказу Ганс-Дітер Лукас. На перший погляд обидва візити важко назвати успішними. Президент Абхазії Сергій Багапш відкинув план, оскільки він не передбачає визнання незалежності республіки і тому неперспективний. Є зауваження й у грузинської сторони. Державний міністр Грузії з реінтеграції Тімур Якобашвілі сказав: «Ми наполягаємо на істотних доповненнях: фіксації термінів повернення біженців і визначенні подальшої долі російських миротворців у регіоні».
Вимога Абхазії незалежності категорично не влаштовує Тбілісі. Москва зі свого боку навряд чи відмовиться від нинішнього статусу своїх миротворців у регіоні, оскільки в іншому випадку вона не матиме можливості брязкати зброєю, як це було в нещодавньому епізоді з порушенням повітряного простору Грузії. Присутність російських військ у Абхазії під будь-яким їхнім найменуванням є головним козирем Росії, і від нього вона не відмовиться. Практично у зацікавлених сторін у цьому конфлікті немає точок зіткнення. Як і у випадку з Нагірним Карабахом, із цього кавказького крейдяного кола виходу не видно. Проте в Берліні визнали можливим виступити зі своїм планом.
ПІД ГУРКІТ УЧЕНЬ
Візит німецького міністра співпав із початком військових учень. В учбовому центрі міністерства оборони Грузії 15 липня почалися спільні грузино-американські військові вчення Immediate Response- 2008 (Миттєва відповідь). Вони мають на меті проведення миротворчих і рятувальних операцій і проходять на колишній російській базі ВПС у Вазіані у 25 кілометрах від Тбілісі. У них бере участь 1630 військовослужбовців: 1000 осіб із США, 600 із Грузії, офіцери з Азербайджану, Вірменії та України. Вчення проводяться в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». До речі, коли Грузія зажадала виведення російських військ із цієї бази й аналогічної в Гудауті, то Москва вимагала на це 15 років, 2002 року скоротила термін до 11—12 років, 2004 року — 7— 8 років, потім — 3—4 роки. Завдяки твердості грузинської дипломатії Росія вклалася в кілька місяців. Це слід брати до уваги в питанні перебування в Україні Чорноморського флоту. Обсяги виведення російських військ із Грузії непорівнянні з переміщенням людей і техніки з Криму й інших регіонів України. Виходячи з масштабу первинних вимог Москви, терміни виведення Чорноморського флоту потрібно збільшити щонайменше у п’ять разів. Отож на виробленні графіка потрібно наполягати вже зараз.
За вченнями у Грузії пішло російське алаверди. Наступного дня на кордоні з Грузією почалися масштабні військові вчення «Кавказ-2008». У них візьмуть участь близько восьми тисяч військовослужбовців, серед них — частини спецназу та гірські бригади й біля 700 одиниць бойової техніки, а також понад 30 літаків і вертольотів. Учення пройдуть на висоті понад 2,5 тисячі метрів у районі стратегічно важливих Рокського й Мамісонського перевалів, що з’єднує Південну Осетію з Північною. Учасники вчень відпрацьовуватимуть антитерористичні завдання. Водночас помічник головкома сухопутних військ Росії Ігор Конашенков сказав, що «з урахуванням того, що останнім часом обстановка в зонах грузино-абхазького і грузино- осетинського конфліктів різко загострилася, в ході вчень деякими військовими частинами відпрацьовуватиметься вирішення і миротворчих завдань». Заявлена чисельність російських військ, що беруть участь у вченнях, здається сильно заниженою. У маневрах беруть участь військовослужбовці повністю боєготової 58-ї армії, штаб якої розташований у Владикавказі, дві гірські бригади, дислоковані в Дагестані та Карачаєво-Черкесії, 7-а гірська дивізія ВДВ, штаб у Новоросійську. І це без підрозділів 76-ї повітряно-десантної дивізії зі Пскова і десантно-штурмового полку 20-ї мотострілкової дивізії. Генерал-лейтенант Юрій Неткачов, який командував на Північному Кавказі армією, а потім був заступником командуючого Групи російських військ у Закавказзі, вважає, що чисельність військ на маневрах «Кавказ-2008» офіційно занижена, щоб не запрошувати на них великої кількості міжнародних спостерігачів. Виникає велика підозра, що на таких ученнях відпрацьовуватимуться не тільки миротворчі операції. Дуже багато в них задіяно «непрофільних» військ і бойової техніки. Інакше чому було не запросити навіть велику кількість спостерігачів. Довіри від цього лише додалося. Легко можна повірити в те, що вчення, що співпали в часі у Грузії та Росії, — планові. Адже про час проведення «Immediate Response-2008» відомо було давно, і в російських військових і політичних планувальників був час підготуватися.
ДЕМОНСТРАЦІЯ УЧАСТІ
Військові вчення, що проводяться у Грузії та Росії, створили те тло, на якому місія Штайнмаєра дала цілком очікуваний результат. Здається, головною метою візиту було позначення активнішої участі європейських держав у кавказькому врегулюванні. Під час свого візиту до Берліна в червні у бесіді з канцлером ФРН Ангелою Меркель Михайло Саакашвілі поскаржився на відстороненість Європи, і в першу чергу ФРН, від урегулювання конфліктів на території Грузії. Як сказало джерело в оточенні Саакашвілі, «наш президент тоді дорікнув Меркель у тому, що вона, з одного боку, не хоче пускати Грузію в НАТО, посилаючись на невирішеність територіальних проблем, але водночас не допомагає Тбілісі в пошуку виходу з тупика». Відповідь, і досить швидко, привіз німецький міністр закордонних справ. Дуже ймовірно, що невдача його місії Берлін дуже влаштовує. На майбутній зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО у грудні й Німеччина, і Франція можуть знову повторити свої аргументи проти приєднання Грузії до ПДЧ, що дозволить не псувати відносин із Москвою. Намагалися допомогти мирному врегулюванню, та не вийшло.
Цілком вірогідно, що розглянута модель відмови Грузії від приєднання до ПДЧ буде застосована і до України. Звісно, з необхідним коректуванням. Замість сепаратизму і територіальної цілісності говоритимуть про політичну нестабільність, розкол у громадській думці, високому рівні корупції тощо. При цьому нікого з натовських союзників не бентежить, що корупція в Албанії або Румунії аж ніяк не менша, ніж в Україні. Друга — вже в НАТО, а перша до Альянсу уже фактично прийнята. Не без участі Києва і Тбілісі приєднання обох країн до ПДЧ прийнято розглядати в пакеті. Не дають приєднатися Грузії, a тому й Україні.
Під час свого візиту до Києва Ангела Меркель, звичайно, вислухає українські аргументи на користь приєднання до ПДЧ, але не більше за те. Як кажуть американці, «don’t bother me with facts my mind is made-up — не набридайте мені фактами, моя точка зору вже сформована». Буде обіцяно, причому твердо, що в НАТО Україна вступить, але питання відкладається до грецьких календ. Є ще два чинники, що тяжіють над німецькою дипломатією. По-перше, невблаганно наближаються чергові парламентські вибори, і християнським демократам не дуже хочеться робити різкі рухи, коли підтримка їхнього канцлера перевищує 60%. Так би й далі — тихо й упевнено. По- друге, в німецькій громадськості переважає думка, що безпеці Європи ніщо істотно не загрожує у військовому плані й розширювати НАТО за опозиції Росії немає особливої необхідності. Йти проти течії з урахуванням першої складової немає жодного бажання. До того ж, доволі вірогідно, що наступним президентом США буде Барак Обама, а його зовнішньополітичний курс невідомий, але дуже схоже, що він не буде таким жорстким як Буш або Маккейн. Нариватися на проблеми з Москвою означало б дати Парижу фору й можливість перехопити ініціативу на російському напрямі. Такого в Німеччині не зрозуміють. Але й зовсім закинути Південний Кавказ також невигідно. Тому позначення присутності на цьому етапі цілком достатньо. З цим завданням німецька дипломатія повністю впоралася, чим вона найближчим часом і обмежиться.
Росія зі свого боку від такої ініціативи Берліна також не в накладі. Така інтернаціоналізація дозволяє дещо обмежити потенційні та фактичні можливості американців у такому важливому в стратегічному відношенні регіоні й забезпечити достатню свободу своїх дій, зокрема, в чиненні тиску на Грузію. Прикриттям може стати відмова від силових дій, що пропонується німецьким планом. Опозиція Тбілісі трактуватиметься у Європі негативно, чого Москва і домагається. Від такої своєї гри всіх зацікавлених сторін урегулювання конфлікту навряд чи наблизиться.
