Член Європейського парламенту Сандра КАЛНІЄТЕ і голова комітету у закордонних справах парламенту Латвійської республіки Оярс КАЛНИНЬШ прибули в Україну 20 лютого. У них обох на піджаках були чорні стрічки на знак жалоби за загиблими на Майдані. Хоча у них було багато зустрічей з українськими колегами, відвідання Майдану, вони погодилися пізно ввечері дати інтерв’ю «Дню». І розмова почалася із їхніх вражень від побаченого в Києві.
***
Сандра КАЛНІЄТЕ: — Учора, коли я дізналася, що в Україні було запроваджено перемир’я, а завтра (20 лютого) буде траур, я негайно вирішила, що ми візьмемо ці жалобні стрічки. Для нас обох було повним шоком, прибувши до Києва, почути від водія таксі про вбивство 11-ти людей. Дуже важко собі представити, щоб у день трауру, який має бути мирним днем і часом для роздумів, трапилося таке. Це не цивілізовано.
Оярс КАЛНИНЬШ: — У Латвії сьогодні о 17.00 була поминальна служба навпроти українського посольства. Гадаю, що там було багато людей, тому що люди дуже уважно стежать за подіями в Україні. Коли вони дізналися, що я перебуваю тут, нам стали телефонувати, щоб з’ясувати, що тут відбувається, і люди висловлювали побоювання щодо нашої безпеки.
«МАЙДАН ДУЖЕ НАГАДУЄ КРИВАВИЙ СІЧЕНЬ 1991-го У РИЗІ, КОЛИ МИ БУДУВАЛИ БАРИКАДИ Й ГОТОВІ БУЛИ ЗАГИНУТИ»
— І на ваш погляд, Україна повернеться на шлях демократичного розвитку?
С. К.: — Дуже багато залежатиме від того, які рішення буде ухвалено Верховною Радою. Ми бачимо її діяльність як можливість змінити нинішню конституцію до попередньої, протягом якогось перехідного періоду, а також зміни уряду на тимчасовій перехідній основі. І це може бути початком політичного врегулювання нинішньої кризи, а також, що найважливіше, — припинення насильства. І дуже важливим є той факт, що міністри закордонних справ Німеччини, Польщі та Франції були цілий день тут, проводячи переговори з відповідальними особами, які мають повноваження припинити насильство. Вони навіть вирішили залишитися на ніч, ставши чимось на зразок гарантії проти насильства. Годину тому ми обидва були на Майдані і бачили, як люди готуються до оборони, і готові боротися на смерть.
Майдан дуже нагадує кривавий січень 1991-го у Ризі, коли ми будували барикади, і готові були загинути. І є щось спільне у цьому відчутті, тому що ми жили у цей період барикад без страху, і в цьому була певна урочистість. Тому що ми об’єдналися у спільноту, яка була дуже сильною і міцною. Я пам’ятаю цей період, тоді я була виконувачем обов’язків міністра закордонних справ, бо нашого міністра було відправлено за кордон на випадок, якщо нас розіб’ють, то він мав би представляти уряд в екзилі. У нас не було страху, і всі ми були, неначе брати і сестри. І це я спостерігаю тут, у Києві.
О. К.: — Перед тим, як ми прибули сюди, ми чули від багатьох політичних коментаторів: громадянська війна починається в Україні, яка є розколотою країною. І ми почули сьогодні, що це неправда — люди борються проти уряду. Більшість українців прагнуть західного способу життя, цінностей. Тут йдеться про корумпований уряд, який перестав представляти інтереси людей. Ми побачили єдність між людьми. І дуже важливою була демонстрація, особливо відчуття патріотизму молоддю, любові до України. Тому ми хочемо, щоб Захід, Європа зробили більше, щоб допомогти Україні.
Нас здивувало те, що крім трьох міністрів закордонних справ, сьогодні в Києві ми є єдиними іноземними політиками. Сюди має приїжджати більше людей, щоб побачити все на власні очі.
«МИ НІЧОГО НЕ НАВ’ЯЗУЄМО УКРАЇНІ, А ПРОПОНУЄМО СВОЮ ДОПОМОГУ»
— Але Росія, до речі, і каже, що тут багато бувало і буває західних політиків, і це є втручанням у внутрішні справи України.
О. К.: — Якщо Захід є відповідальним за безпорядки і заворушення, то цього не видно. Мабуть, це вони роблять у дуже боягузливий спосіб. Бо ми не бачимо тут ніякої їхньої присутності. На жаль, у Латвії ми також маємо чимало людей, які є симпатиками Москви. І вони продовжуватимуть підтримувати їхню позицію.
Учора ми ухвалили в парламенті резолюцію із засудженням насильства і закликом припинити вбивства. На жаль, одна опозиційна російська партія виступила проти резолюції. Хоча в січні весь склад парламенту засудив насильства в Україні, коли загинуло четверо людей.
З другого боку, люди критикують ЄС за те, що він мало робить. І не чую, щоб люди критикували Росію за те, що вона робить багато. Нас можуть критикувати за те, що ми не вирішуємо проблеми, але Росія створює проблеми. І цього я не розумію в Європі, Росію треба більше критикувати, бо вона створює проблеми.
— А чи не запізно Європа долучилася до розв’язання кризи?
О. К.: — Для Латвії важливо допомогти просвітити більшість Європи: португальців, французів, які не зовсім розуміють, що тут відбувається. Вони більше стурбовані тим, що відбувається у Північній Африці, в Єгипті, Лівії та Сирії і це зрозуміло. Я завжди намагаюся нагадати їм, що Північна Африка має проблеми, але Східна Європа є європейською, Африка ж — ні. Африканські країни не хочуть вступати до ЄС, вони хочуть грошей і допомоги. Ви європейці і маєте спільну історію. І ми маємо допомогти вам приєднатися до нас.
Я розумію, у вас є економічні проблеми, і вам потрібна допомога. Але ми нічого не нав’язуємо Україні, а пропонуємо свою допомогу. З боку латвійців є велика гуманітарна стурбованість щодо подій в Україні, і люди хочуть допомогти. У нас є багато спільного. І дуже боляче спостерігати, коли вбивають людей. Тобто спочатку треба зупинити насильство, а потім прийде політичне рішення.
Дуже розчаровує, коли бачимо політичних лідерів, які відчувають, що бути при владі важливіше, ніж життя людей на вулиці. Однією з обіцянок Януковича після обрання президентом була інтеграція до ЄС. У листопаді минулого року, змінивши свою думку, він зрадив своїх виборців. Нині він є причиною розколу народу. Якби він був справжнім патріотом, то подав би у відставку і не стріляв би людей.
А в багатьох європейських країнах демократично обрані лідери, зрозумівши, що вони не можуть більше бути лідерами, йдуть у відставку. Навіть наш прем’єр-міністр Валдас Домбровський, який був чудовим прем’єром, подав у відставку, бо хотів взяти на себе більше відповідальності за те, за що він не був відповідальним.
«ДУЖЕ СУМНО, ЩО ГРОШІ БЕРУТЬ ГОРУ НАД ДЕМОКРАТИЧНИМИ ЦІННОСТЯМИ»
С. К.: — Візьмімо для прикладу арабську весну. Якщо ми подивимося на країни, які пройшли через неї, єдиною більш-менш успішною є Туніс. Тому що правляча еліта була готова до діалогу, там ухвалили нову конституцію і багато іншого законодавства, яке відповідало очікуванням країни.
Повертаючись до теми Росії, я занепокоєна, що буде після Олімпіади. Це буде критичний момент, який звільнить російську еліту від необхідності вдавати свої мирні наміри. Я була б дуже уважною в цей період. По-друге, ніхто не забуває про геополітичні ігри. Абсолютно очевидно, що Росія тиском на Вірменію, особливо на Україну, намагається відтворити нову лінію геополітичного розколу між двома світами. Кінцева гра в цьому випадку — Митний союз як рівноправний партнер для переговорів з ЄС. Це частина бачення ЗВТ від Лісабона до Владивостока. Але це буде не так просто, тому що Союз базується на цінностях А це означає: ми очікуємо, що наші партнери шануватимуть їх і дотримуватимуться наших торгових відносин.
Тут в Україні — доля Європи. Якщо Європа втратить Україну, то балтійські країни стануть вразливими для тиску, який йтиме з боку Росії. І під загрозою такого тиску опиниться Болгарія та інші країни колишнього соціалістичного табору.
— Чи розуміють це в Парижі та Берліні?
С. К.: — Ні, вони не розуміють. А якщо порівняти, яким було думки рік тому в моїх колег, членів Європарламенту, то тепер вони зрозуміли, що тут йдеться не про Україну, а про Європу.
О. К.: — Я боюся, що в деяких країнах Європи, навіть, якщо й розуміють, що відбувається тут, то вони більше зацікавлені в торгівлі, економічній співпраці з Росією. Дуже сумно, що гроші беруть верх над демократичними цінностями.
Щодо України та її геополітичного вибору, то вона вільна обирати, з ким розвивати відносини. На жаль, Росія бачить це по-іншому: або з нами, або без нас. Це контрпродуктивно. Гадаю, що це погано для росіян і жахливо для українців. Бо Європа ніколи не вимагає такого.
«МИ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ОБОХ РЕЖИМІВ — НАЦИСТСЬКОГО І СТАЛІНСЬКОГО...»
— Я читав, що Латвійський парламент збирається ухвалити закон про заборону заперечення радянської окупації. Коли цей закон буде ухвалено, і чому він є важливим для вашої країни?
О. К.: — Ні, ми його ще не ухвалили. У нас досі тривають дебати. Ми вважаємо, що Сталін був таким самим, як Гітлер, і радянська окупація була такою ж, як нацистська. У більшості європейських країн карається заперечення голокосту. Для нас болюче, що частина населення заперечує радянську окупацію. Сусідня країна Росія заявляє, що цього не було: ви добровільно приєдналися до Радянського Союзу.
— У чому причина? Можливо, люди не знають історії, особливо тієї, що стосується радянської окупації?
О. К.: — Гадаю, що латвійський народ добре розуміє власну історію. На жаль, частина нашого населення, яка читає російські газети, слухає російських політиків, не хоче знати нашої історії, сприймає її інакше. У нас проживає багато росіян, які не розмовляють латвійською чи англійською мовою, вони лише читають пресу, що надходить з Росії.
С. К.: — Питання кримінальної відповідальності за заперечення радянської окупації, комуністичних злочинів є гарячою темою в Європі. Європейська комісія підготувала детальну доповідь про часи тоталітарних режимів, включаючи злочини комунізму. На основі цього документа сім членів ЄС ухвалили кримінальну відповідальність за заперечення злочинів комуністичного і тоталітарного режиму. Тепер Латвія в процесі ухвалення законодавства, яке вже існує в деяких інших країнах-членах ЄС. Це дуже важливо, бо ми постраждали від обох режимів — нацистського і сталінського. Нацистська окупація тривала п’ять років, а радянська — 50 років. Тому за цей період накопичилися злочини. Я не бачу ніяких перешкод до ухвалення цього закону. Потрібні лише більш точні формулювання з деяких питань. Якщо подивитися на різне міжнародне законодавство, немає ніякої суперечності між свободою слова, якщо буде використано більш точну термінологію.
«СПРАВЖНЬОЮ СУТТЮ ДЕМОКРАТІЇ Є ВМІННЯ НЕ ВИКЛЮЧАТИ, А ВКЛЮЧАТИ»
О. К.: — Існує інша проблема. Ми зараз дебатуємо преамбулу до нашої конституції. У нас раніше її не було. Йдеться про пояснення, чому Латвію було створено, і про те, що латвійська держава повинна захищати латвійську культуру і мову, надаючи рівні права всім національностям. Але ви можете бути арабом, росіянином, українцем і вільно жити в Латвії. У нас є українські школи, ми захищаємо права національних менших, чому ми не можемо сказати, що наш пріоритет — захистити нашу культуру і справжню ідентичність.
С. К.: — На завершення нашого інтерв’ю я хотіла б сказати, що нині триває період революції, де все є чітким. Є вони і є ми. Але найскладніше буде потім, коли ви будуватимете нову демократичну Україну, яка базується на верховенстві права, дотриманні прав людини. Наш досвід у Латвії показав, що це надзвичайно складно. У кожному окремому кроці існує багато варіантів, які треба обрати. Слід також очікувати, що ви наробите багато помилок.
Нині після справді складного періоду, через який проходить Україна, накопичується злість. Тому важливим є урок толерантності. І вам треба рухатися вперед надзвичайно обережно, не виключаючи, а включаючи якомога більше, наскільки це можливо, представників з інших політичних партій. І я бажаю українській опозиції, насамперед, консолідуватися, бо ніщо не може бути простішим, ніж вважати себе правим, і казати: я єдиний, хто знає, як робити. Але світ складається з багатьох інших людей, які також знають, що вони хочуть робити. І найважливішим є те, як ви будете шукати компроміс, і чи ухвалюватимуться рішення абсолютною більшістю. І справжньою суттю демократії є вміння не виключати, а включати.
