21 вересня відновляться акції протесту в Білорусі, а поки що білоруські опозиціонери змушені відзначати національні свята... у сусідній Україні. З ініціативи білоруських громадських діячів, що змушені були покинути свою країну, щоб уникнути переслідувань, у Львові відбулась акція-вшанування Дня білоруської воєнної слави. Захід присвячений річниці перемоги у битві під Оршею 8 вересня 1514 року, в якій війська Великого Князівства Литовського перемогли московське військо. Зайве нагадувати, що ця перемога для білорусів та українців — спільна, адже командував військами князь Костянтин Острозький.
Із 1992 року на оршанському полі, як розповів житель Вітебщини Алєсь Пушкін, білоруські офіцери складали присягу на вірність своєму народові і регулярно проводився бардівський фестиваль. Свято було всенародним. Утім, зі зміною влади фестиваль маргіналізували, а 2008-го заборонили зовсім.
Зараз у Білорусі у порівнянні з червнем — початком липня — затишшя. Але вже зовсім скоро відбудеться наступна акція протесту. Про те, як далі розвиватиметься ситуація, чи можливе політичне потепління і реабілітація політв’язнів (13 із 40 ув’язнених режим Лукашенка «помилував», але не реабілітував, що унеможливлює їхню подальшу опозиційну діяльність), «День» запитав у голови білоруського опозиційного руху солідарності «Разом» В’ячеслава СІВЧИКА.
— На вимоги ЄС Лукашенко заявив, що «ми повинні сісти за круглий стіл, подивитися одне одному в очі й реально оцінити, хто чого вартий і що може зробити для поліпшення ситуації в країні». Як жартують самі білоруси, їхній президент садить, але не за стіл переговорів... Який ви передбачаєте розвиток подій, чи буде звільнено решту політв’язнів?
— Я сподіваюся, що всі політв’язні отримають свободу. І хоча такі демагогічні заяви Олександра Лукашенка про «круглий стіл» були і в 1995, і в 1996, 2001 році, зараз йому потрібні гроші. А отримати він їх зможе тільки тоді, коли білоруські патріоти вийдуть з тюрем. Вже майже 20 років його «клан» цілком контролює Білорусь. Я нагадаю про катування, які відбувалися в білоруських тюрмах (це засвідчено і є документи); про те, як у 1999 році зникли лідери опозиції; про гуманітарну катастрофу, яка триває ще з 1995 року і, врешті, те, що з часів конституційного перевороту 1996 року білоруська нація не має права вибирати. Єдине сподівання лише на проведення демократичних виборів, оскільки тільки таким чином Білорусь може вийти з кризи у сфері культури, політики, економіки.
— Ви говорите про відставку Лукашенка. Як вважаєте, чи це можливо у найближчі роки?
— Кожному диктаторському режиму настає кінець. Якщо проаналізувати історію, їхні механізми були різними, але завершувалися однаково. Ми знаємо приклади оксамитової революції в Чехословаччині, круглого столу — в Польщі... Але ми вже втратили 15 років, а це велике відставання у глобальному світі. Я сподіваюся, що відхід Лукашенка від влади матиме мирний характер. Я вірю в те, що білорусам вистачить сил заблокувати нинішню політику і домогтися демократичних виборів.
— На пострадянському просторі особливо актуальним є питання національної самоідентифікації та громадянської позиції. Після активних протестів на початку літа рух опору дещо притих. Це розчарування і зневіра чи затишшя перед бурею?
— Це не затишшя. Але діяти дуже важко. Місяць тому тисячі білорусів були арештовані. Режим дійшов до того, що законодавчо не дозволено збиратися на вулицях. Попри те, національний рух функціонує, змагання йде по всій території республіки. Акції білоруського спротиву мають різний характер. Це не лише маніфестації. Це боротьба за святині, за звільнення політв’язнів, за реальні інтереси білорусів, вивішування національної символіки, збирання підписів. Також ми боремось за інтереси малих підприємців, адже понад 200 тис. представників малого бізнесу — у дуже скрутному становищі. Ми виступаємо за права робітників, котрі на державній службі, як у часи кріпосного права. Боротьба в Білорусі триває, інша справа — те, що в інших країнах є структури, через які можна захищати свої права, а в Білорусі — ні. Вибори давно перетворилися на фарс і робляться лише для того, щоб показати Заходу, що «вони відбулися». Вся судова система під контролем, адже з незалежною адвокатурою «розібралися» ще у 1998 році. Білорусь посідає перше місце в Європі за кількістю міліціонерів, у нас дуже активно діє Комітет державної безпеки, простіше кажучи, колишній КГБ. Тут треба говорити не лише про політичні репресії, а й про більш серйозні проблеми.
— Ви координували білоруську групу на помаранчевій революції. Вчора ж у Львові відбулося святкування Дня білоруської воєнної слави, оскільки, хоч як це дивно, сьогодні свято на честь перемоги у битві під Оршею неможливо організувати у Білорусі. Як держави-сусідки — Україна та Білорусь — повинні консолідуватися, адже ми можемо багато в чому допомогти одна одній. Як зараз ви бачите нашу співпрацю?
— Наші країни часто діяли разом. Мені пощастило, адже я добре знав В’ячеслава Чорновола, а Білоруський Народний Фронт і Народний Рух України серйозно співпрацювали на початку 90-х років. Ми сподіваємося, що і зараз буде плідна комунікація між українцями та білорусами, різними громадськими та політичними організаціями. З цією метою ми створили Білоруський Центр, основне завдання якого — розповсюдження інформації про те, що відбувається в Білорусі. Українці та білоруси не повинні недооцінювати одне одного. Ми маємо консолідуватися, підтримувати одне одного та відповідати на глобальні виклики світу.
