Щось у світі почастішали випадки протистояння гілок влади. Насамперед між законодавчою та виконавчою. У Гондурасі дійшло до військового перевороту й президента, який задумав змінити конституцію всупереч опозиції парламенту, просто вислали з країни і заблокували всі спроби повернення. Тепер конфлікт президента та парламенту набрав гостроти в сусідньому Придністров’ї. На знак протесту проти дій виконавчої влади, причому на перший погляд досить несподівано, голова парламенту Євген Шевчук склав свої повноваження. У своїй промові він піддав різкій критиці виконавчу владу на чолі з президентом Ігорем Смирновим.
Загострює ситуацію той факт, що фракція партії «Оновлення», яку очолює Євген Шевчук, має у парламенті конституційну більшість і готується прийняти нову конституцію ПМР. До речі, її проект уже пройшов перше читання і був із незначними поправками прийнятий. Абсолютно очевидно, що на осінній сесії парламенту він би пройшов друге читання, і всі процедури з подальшого прийняття були б виконані. Прийняття парламентом нової конституції пояснюється необхідністю наближення її до конституції Росії. Звичайно, це просто привід, проблеми лежать набагато глибше, але інформаційне прикриття дій Шевчука і його партії вельми характерне.
У Придністров’ї в останній і рішучій битві зійшлися два олігархічні угруповання: з одного боку, президента Ігоря Смирнова та його сина Олега, з іншого — «Шерифа», політичним крилом якого і є партія «Оновлення». Напруження між ними назрівало вже досить давно. Тепер з комерційно-фінансової площини воно перейшло в політичну.
Парламентський проект конституції передбачає істотне зменшення повноважень президента і, найголовніше, ліквідацію посади віце-президента, яку нині обіймає Олександр Корольов. Багато хто бачить у ньому вельми вірогідного наступника Ігоря Смирнова. Як пише придністровська і молдавська преса, Олександр Корольов фактично займався силовими відомствами і є досить сильною фігурою. Не випадково велика частина інформаційного обстрілу партії «Оновлення» направлена саме проти нього.
Відчувши досить серйозну небезпеку, президент перейшов у наступ і створив свою конституційну комісію. І тепер має свій проект конституції. Відповідно він передбачає не виборність, а призначення голів місцевих адміністрацій, введення двопалатного парламенту і це для невизнаної держави з населенням 533,5 тис. осіб і територією трохи більше 4 тис. кв. км, зараз однопалатний парламент має 43 депутата. При цьому члени верхньої палати призначаються за проектом виконавчою владою. Повноваження президента різко збільшуються. Саме це мав на увазі Євген Шевчук, коли у своїй промові говорив про небезпеку перетворення ПМР у султанат.
Обидві сторони конфлікту поспішають. У грудні повинні відбутися парламентські вибори. Президент і сили, що його підтримують, хочуть одночасно провести референдум щодо своєї редакції нової конституції і тим самим дезавуювати можливе ухвалення парламентського варіанта. 2011 року повинні відбутися вибори президента і багато хто вважає крок, зроблений Шевчуком, підготовкою до них. Хоча в суто адміністративному плані це саме ослаблює його позиції і, можна припустити, задум в абсолютно іншому. Протиборчі угруповання мають приблизно рівні можливості, і вирішальним буде втручання сил зовнішніх. У цьому й полягає розрахунок.
Уже зазначалося («День» №96, 03 червня 2008 року,), що Москва має серйозні претензії до нинішнього президента ПМР. Допомога, що надходить з Росії, значною мірою осідає в кишенях його наближених, борг за спожитий газ досягає млрд. і його погашення досить проблематичне. А якщо оплата й відбувається, то за рахунок усе тієї ж допомоги з боку Росії. Це проблема, але не найголовніша. Зрештою, в Південній Осетії російський бюджет втрачає набагато більше. І нічого, в Кремлі терплять.
Набагато більше Москву непокоїть абсолютно інше в поведінці нинішнього режиму в Тирасполі. У січні нинішнього року Інформаційне агентство Regnum опублікувало статтю Сергія Колєрова під назвою «Стокгольмський синдром: регіональні наслідки «газової війни» між Росією та Україною». Про газ там практично нічого не говориться. А переважно про Придністров’я та Молдову. Інформаційна спрямованість ІА Regnum давно відома. Вона відображає думку найрадикальніших відновників єдиної та неподільної. Відповідно, за визначенням є антиукраїнською. У цьому матеріалі Смирнов і віце-прем’єр Корольов були звинувачені в страшному злочині — проукраїнській орієнтації. «Заміна на чолі МЗС нібито на догоду Кремлю проукраїнського Валерія Ліцкая, який став надто одіозним і просто недієздатним, на молодого та перспективного Володимира Ястребчака — ставленика Служби безпеки України й віце-президента ПМР Олександра Корольова — призвела лише до того, що проукраїнський вектор виконавчої влади ПМР став більш акцентованим і послідовним... Зростання впливу України виразилося не лише в... зміцненні позицій українського капіталу в ПМР, розширенні культурної експансії Києва та посиленні ролі української общини в Придністров’ї, але й у одній із найгучніших і скандальніших антиросійських акцій, проведених владою ПМР. Закладання в Бендерській фортеці плити в основу пам’ятника Мазепі... Указ про закладання пам’ятника підписав особисто президент ПМР Ігор Смирнов, а його виготовлення замовив віце-президент Корольов» (у Молдові. — Авт.). І це, на думку автора матеріалу, достатня підстава, щоб «виходячи з існуючого в Придністров’ї розставляння сил, осереддям протестних настроїв може стати лише парламент, який, незважаючи на присутність у ньому просмирновських і проукраїнських депутатів, загалом підконтрольний Шевчуку. Саме верховна рада, підтримана Москвою, може ініціювати імпічмент президента і відставку уряду.
Крім цього, Москва досі не втратила зв’язків з радикальними молодіжними організаціями в республіці, які й змогли б вивести людей на вулиці. Російський військовий контингент у ПМР — гарант безкровної зміни влади в Тирасполі, здатний взяти ситуацію під контроль і не допустити безладдя та реакції у відповідь з боку смирновського режиму». Звичайно, такий бурхливий сценарій поки що малоймовірний, але крок Шевчука варто розглядати як перший. Силові дії на цей момент залишені в резерві.
Щодо проукраїнськості режиму Смирнова, то не варто перебільшувати. Це звичайне маневрування в силовому трикутнику Москва-Київ-Кишинів. Але навіть цього було достатньо, щоб налякати тих, хто стоїть за Сергієм Колєровим і чиїм рупором він є.
Варто зрозуміти, що найближчим часом у прикордонному з нами Придністров’ї стануться події, які ніяк не можуть залишити нас байдужими. По-перше, може реанімуватися заморожений конфлікт, що загрожує потоком біженців і екологічними катастрофами. 1992 року ми вже стояли на межі цього, коли обстрілювалася дамба на Дністрі. По-друге, такий розвиток подій неминуче відіб’ється на стані наших і без того не безхмарних відносин із Румунією та Молдовою. До речі, з останньою в нас територіальні проблеми. Як стосовно будівництва нафтотерміналу в с. Джурджулешти, так і щодо затягнення молдовською стороною передання Україні ділянки автомобільної дороги Одеса-Рені в районі с. Паланка. Зробити це Кишинів повинен згідно з Додатковим протоколом до Договору між Україною та Республікою Молдова про державний кордон.
Становище, що склалося, вимагає виразної і, ймовірно, в чомусь досить жорсткої позиції Києва. Ідеться про проблему стратегічну, що грає істотну роль у нашій державній безпеці та територіальній цілісності. Але наші політики займаються блокуванням трибуни парламенту та боротьбою президента з прем’єром. Їм не до проблем безпеки. І в цьому все їхнє державне мислення.
