Польсько-українські відносини ніколи не формувалися і не формуються поза міжнародними відносинами в Європі та у світі взагалі. При аналізі польсько-українських відносин ми маємо розуміти, що ні Польща, а тим більше Україна, у більшості міжнародних колізій радше є не суб'єктами міжнародної політики, а її об'єктами. І тільки на певному регіональному рівні та в певних сферах вони виступають як самостійні політичні гравці.
Щонайперше ми маємо ще раз нагадати собі, у яких контекстах виступають Польща та Україна.
СИТУАЦІЯ ПОЛЬЩІ
Польща є членом ряду політичних та військово-політичних об'єднань. А саме — НАТО й Європейського Союзу.
Попри всі декларації про однакову роль майбутнього члена ЄС Мальти та ФРН, реально всі розуміють, хто насправді є суб'єктом, а хто об'єктом у ЄС. Конфлікт щодо конституції ЄС це показав. Так само цей конфлікт зробив очевидними ті контексти, у яких існують та розбудовуються новітні польсько-українські відносини. З огляду на те, хто є визначальною силою, що формує нову конструкцію ЄС, Польща найбільше у рамках ЄС залежить (подобається їй це чи ні) від франко-німецько-бельгійського ядра Європейського Союзу, яке хоче не тільки глибшої інтеграції у рамках ЄС, але й матиме усі шанси найуспішніше відстоювати саме свої інтереси у рамках неначебто рівноправних членів ЄС. І саме у своїх інтересах вони впливатимуть як на загальну політику ЄС, так і на політику Польщі.
Однак якою ж бачиться роль РП для ядра ЄС? Приєднання РП та інших країн центральної та південної Европи до ЄС завершує у дещо застарілому, однак надійному геополітичному сенсі процес формування захисних буферних зон довкола нього. Однак сьогодні цього недостатньо — питання безпеки, по- перше, тісно пов'язане з питанням ефективності та конкурентоспроможності ЄС. Провідні у технологічному розвитку країни ЄС починають переходити від індустріальної епохи свого розвитку до інформаційної. Ядро ЄС уже є, напевно, другим інформаційним мегавузлом у світі, після США. Натомість індустріальні виробничі потужності переносяться на нову европейську периферію, до якої входить і Польща. Тому формування ядра ЄС є об'єктивним процесом, а не політичною примхою. Однак все одно — без дешевих енергоносіїв, які надходитимуть до ЄС без перешкод, питання конкурентоспроможності ЄС у його м'якому протистоянні зі США залишається відкритим. Конкуренцію з США ЄС без дешевого газу, нафти та електроенергії не виграє. Тому саме тепер для ЄС дуже важливою є проблема забезпечення своєї енергетичної безпеки та ефективності. Якщо говорити про постачання цих ресурсів зі сходу Європи, то головним чином вони надходитимуть з Росії та району Каспію. У цьому аспекті для ЄС головна роль Польщі — це забезпечення безперебійного та дешевого транспортування енергоносіїв через свою територію. І тут добудова нафтопроводу Одеса — Броди до Плоцька, де розміщені головні нафтопереробні потужності Польщі, неначе мало б виглядати справою вирішеною. Однак це у тому випадку, якби Польща була тільки під тиском ЄС, однак є ще США (які частково контролюють район Каспію) та Росія, яка не зацікавлена у диверсифікації своєї монополії постачання нафти до ЄС зі сходу Європи. Вони можуть цьому протидіяти.
ЯКЕ БАЧЕННЯ ПОЛЬЩІ З БОКУ США?
У НАТО та у світовій політиці після розпаду СРСР безсумнівним лідером є США. І Польща багато в чому завдячує саме США своєму успіхові. (Натомість ЄС, а головним чином — країни ядра ЄС, допомогли модернізувати її суспільство та економіку на другому етапі звільнення від посткомуністичного спадку.) Однак, очевидно, за це слід буде і платити своєю лояльністю до американських інтересів. Ухилитися від «відстоювання» американських інтересів державі такого рівня, як Польща, практично неможливо. Однак якими можуть бути американські інтереси? США поблажливо, проте, занепокоєно, спостерігають за розширенням та консолідацією ЄС. З одного боку, розширення ЄС поширює простір свободи, однак, з іншого боку, створює реального, економічного конкурента для США. США звикли реально контролювати територію Европи після Другої світової війни. Однак зміцнення ЄС не тільки обмежить можливості такого контролю, але й похитне економічну могутність США, похитне позиції долара як світової валюти, валюти, якою розраховуються за операції з нафтою. Росія вже одного разу кокетливо заявила, що переведе усі розрахунки у євро, що неабияк розлютило США. США можуть спробувати впливати на політику ЄС через ряд його членів. І, очевидно, вони розраховуватимуть і на Польщу, формуючи довкола ядра ЄС коло своїх союзників, певну смугу «умовно буферних» держав, однією з яких може стати і Польща.
ПОЛЬЩА І РОСІЯ
Російська Федерація значного впливу на політику Польщі поки що не має. Однак Росія є країною, в котрій як джерелі енергоресурсів зацікавлене ядро ЄС. Наразі ці енергоресурси ще не контролюються американськими компаніями, що особливо важливо для ЄС.
Таким чином можемо бачити, що таке «м'яке» протистояння ЄС та США примушує РП проводити двовекторну політику, балансувати між США та ЄС. У цьому РП дуже нагадує Україну. Щоправда, «маніпульованість» України набагато більша.
СИТУАЦІЯ УКРАЇНИ
Україна постійно балансує між РФ, ЄС і США.
Прив'язаність України до Росії зрозуміла. Вона має свої історичні, економічні чи стратегічні підстави. А після ратифікації угоди про ЄЕП вона тільки посилюється.
Однак останнім часом у контексті спільного російсько-европейського енергетичного співробітництва ми бачимо значне зближення позицій Росії та ядра ЄС. Можна передбачати, що у ряді ситуацій, які стосуватимуться України чи Польщі, вони виступатимуть консолідовано і погоджуватимуть свої інтереси. Щонайперше це стосуватиметься майбутньої долі України та енергопостачання ядра ЄС.
Не менш цікавим для ЄС може бути й транспортування енергоносіїв з Азербайджану та Середньої Азії. Вони можуть іти в обхід Росії, чого вона зовсім не хоче. Каспійська нафта є конкурентом для російської. Усі складнощі з введенням у дію нафтогону Одеса — Броди, з затягуванням добудови нафтогону до Плоцька пов'язані саме з активною протидією Росії (а можливо, й США).
Тому Україна цікава для ЄС теж як протока для транспорту енергоносіїв. Причому для транспортування енергоносіїв з двох незалежних родовищ — Росії та басейну Каспійського моря.
З іншого боку, Україна не може не залежати від позиції США. І США успішно використовують цю залежність у разі необхідності, як от у випадку участі в окупації Іраку. Останнім часом усе більше газо- і нафтоносних районів у світі довкола ЄС так чи інакше залежать саме від США. І не тільки в Іраку. Таким чином, через вплив на вартість газу та нафти США мають ефективний механізм впливу на успішність європейського проекту (див. доповідь державного експерта Національного інституту з проблем міжнародної безпеки Є.Жеребецького «Місце України у світовій системі енергопотоків» на конференції «Вплив Ялтинської угоди про створення ЄЕП на евроінтеграційні перспективи України», на www.ji- magazine.lviv.ua). Єдиним значним і, що найголовніше, не залежним від США експортером нафти та газу до ядра ЄС є Росія.
Однак маємо не забувати, що саме від США, на даний момент, залежить забезпечення українського суверенітету через вступ до НАТО.
Тому ми можемо передбачати, що теперішня «вербально» двовекторна російсько-ЄСівська українська політика трансформовуватиметься в іншу двовекторну політику — Україна опиниться між майбутнім консолідованим «проектом ЄС — Росія» та інтересами США, які мають усі підстави остерігатися такого потужного конкурента, як тандем ЄС — Росія.
Українсько-польські стосунки вже почали укладатися, і тим більше будуть укладатися саме у цей контекст. Причому ми бачимо, що попри різний статус цих двох держав (Польща є членом НАТО та членом ЄС, Україна не є ні членом НАТО, ні членом ЄС, натомість є неповним членом СНД та втягується у ЄЕП), їхня ситуація досить подібна. Тому й реагують вони на велику гру США та ЄС часто подібно — як от «спільна» участь у війні в Іраку, участь у миротворчих акціях на Балканах. Усвідомлення цієї подібності (подобається вона комусь чи ні) могло б стати базою для побудови якоюсь мірою координованої українсько-польської співпраці.
Якщо Польща (принаймні на формальному рівні) визначена щодо свого статусу у майбутній констеляції у Европі, то майбутній статус України ще не визначений. Хоча, звичайно, Польща може репрезентувати тією чи іншою мірою інтереси США у ЄС та НАТО. Однак певна визначеність позиції Польщі теж є. Натомість перед Україною все ще стоїть проблема забезпечення її реального, а не формального суверенітету, можливого вступу до НАТО, а у далекій перспективі — пошуку форм інтеграції з ЄС. Хоч після підписання угоди про ЄЕП про вступ у ЄС не може бути й мови.
ЯКОЮ БАЧИТЬСЯ ПЕРСПЕКТИВА УКРАЇНИ З ПОГЛЯДУ ЄС?
Для ядра ЄС головна проблема, що якось пов'язана з Україною, — це стабілізація поставок енергоносіїв та їх максимальне здешевлення. Для того слід опанувати транспортні магістралі. Однак як? Можливі три варіанти.
Глибока інтеграція України у ЄС. З точки зору Брюсселя, вона, принаймні найближчим часом, неможлива. Про членство України у ЄС ніхто не хоче реально вести мови. Україна у тому стані, в якому вона знаходиться, без сумнівну, до членства у ЄС не готова. Однак її насправді ніхто до цього не готував і не готує. Разом з тим РФ до останнього часу не надто активно, однак опиралася інтеграції України з ЄС. Останнім часом РФ просто профанує українські декларації про інтеграцію з ЄС, стверджуючи, що вони аж ніяк не суперечать майбутньому членству у ЄЕП, що перетворює ці українські декларації на абсурд.
Перетворити Україну у буферну зону між ЄС та Росією. Залишати Україну буферною зоною, про яку нещодавно розписався комісар ЄС Фріц Болькенштайн, для ЄС вкрай небезпечно. Небезпечно як з огляду на можливу внутрішню нестабільність, так і з огляду на те, що така буферна держава насправді незалежною бути не може. Реальним сюзереном для неї у перспективі буде не РФ, а США. Отож і контроль за постачанням енергоносіїв матимуть саме США.
Глибока інтеграція України у проекти РФ, як от проект ЄЕП. Такий розвиток ситуації повністю зосередив би всі технічні ресурси та засоби енергопостачання в руках Росії. Водночас це позбавило б РФ та ЄС постійної невизначеності у цьому питанні, зробило б транспортування енергоносіїв стабільним. Українські електро- газо- та нафтотранспортні мережі остаточно опинилися б у руках РФ. А з огляду на спільний трансконтинентальний енергетичний проект ЄС — РФ, ядро ЄС могло б бути найбільш зацікавлене у саме такому вирішенні проблеми України. Тому очевидно так інтенсивно облаштовується, а практично закривається західний кордон України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, не допускається українських капітал у Європу (спектакулярний випадок Гути Ченстохова). Тим самим ЄС неначе обережно підштовхує Україну в бік РФ.
НАТОМІСТЬ ЯК БАЧИТЬСЯ ПРОБЛЕМА УКРАЇНИ З ПОГЛЯДУ США?
США були б зацікавлені у формуванні ЄС як певного не надто тісно пов'язаного між собою клубу держав, а тому радше позитивно поставилися до вступу у ЄС таких держав, як Україна. Однак вони розуміють тверду налаштованість ядра ЄС на глибоку інтеграцію та нереальність принаймні швидкого вступу України у ЄС.
Водночас США навряд чи вітали б глибоку інтеграцію України у проекти РФ з огляду на острах як перед відновленням імперії, так і перед можливим енергетичним альянсом РФ — ЄС.
Тому щонайбільше США вітали б дійсне перетворення України в буферну зону між ЄС і РФ. Тільки у цьому випадку США можуть забезпечити свою ефективну присутність в Україні. Засобом, який може забезпечити незалежність та контрольованість такої буферної зони, може бути тільки членство України в НАТО, яке не є таким нереальним. Ба більше — абсолютно необхідним як Україні, так і США.
ЯКІ Ж ІНТЕРEСИ ПОЛЬЩІ В УКРАЇНІ?
Польща, як отримувач допомоги з европейських фондів, навряд чи може бути зацікавлена у швидкому подальшому розширенні ЄС та вступі в ЄС України. Україна цікава для Польщі як доступний для її товарів ринок. Експорт Польщі в Україну хоч і зріс 2003 р. на 30% і становив $1,5 млрд., що мало, якщо порівнювати з товарообміном з ЄС. Однак експорт польських товарів в Росію менший, ніж в Україну.
Разом з тим, маючи свій не надто добрий історичний досвід стосунків із Росією, Польща навряд чи зацікавлена у поглинанні України Росією з огляду на питання безпеки. Польща робитиме все, щоб не мати надто великого фронту зіткнення інтересів з РФ. Вона зацікавлена, щоб між нею та РФ були Україна і навіть Білорусь.
Водночас Польща за деякий час зможе конкурувати з Росією на українському ринку. Причому це не обов'язково має бути товарний ринок. Уже зараз небагата на вільні фінансові ресурси Польща інвестувала в Україну близько $ 150 млн. З тим, що $ 106 млн. — у західні області України (за станом на кінець 2003 р. $ 55,6 млн. США (18,2% від усіх інвестицій) у Львівську область, тоді як наступний великий інвестор — ФРН — інвестував тільки $ 38,6 млн. США (12,7% від усіх інвестицій)). У цьому сенсі вона стає головним інвестором для цього регіону.
З огляду на це Польща не буде заперечувати проти саме «буферного» статусу України. А разом з тим вона мала б бути зацікавлена у вступі України у НАТО, а також у чіткому визначенні та впорядкуванні східного кордону України (насамперед з огляду на економічні реалії).
А ЩО Ж САМА УКРАЇНА?
В Україні важко говорити про якусь консолідовану позицію чи чітко визначену політичну тактику та стратегію. Як правило, політичні кроки української влади не опираються на усвідомлені інтереси України, а є реакціями на дії інших політичних гравців. Мало того — в українському суспільстві немає консенсусу щодо найфундаментальніших питань, як от членства у НАТО, ЄС, ЄЕП, немає згоди між, умовно кажучи, «владою» та не менш умовною «опозицією».
На рівні офіційної «вербальної» політики говориться про «европейський» вибір України, однак така вербальна практика є тільки прикриттям чогось іншого, а не реальної підготовки до членства України у ЄС.
Про формальну інкорпорацію України у Росію теж не йдеться, попри активну «проросійську» риторику представників влади. Далеко не весь офіційний політичний клас зацікавлений у беззастережній інтеграції з РФ.
Очевидно, найвигіднішою позицією актуальної влади теж є «буферний» статус України. Він дозволяє українським підприємцям, які більше знані як «олігархи», працювати не за европейськими правилами, але водночас не бути остаточно розчавленими російською централізованою владою та агресивним російським бізнесом.
Напевно, саме такому «буферному» статусу, з погляду української влади, не завадило б і членство України в НАТО.
Натомість опозиція в Україні поки-що зацікавлена у тіснішій інтеграції з ЄС та вступі України в НАТО. Хоча «буферний» варіант під опікою США її теж міг би на певний час задовольнити.
Таким чином, ми бачимо, що політичні класи України, Польщі і США на даний момент задовольняє і задовольнятиме у близькому майбутньому саме «буферний» статус України. І тому на нього вони й спрямовуватимуть свою активність.
Однак у цьому контексті Україна вступатиме у латентний конфлікт з Росією, а Польща з ядром ЄС, натомість США вступають у конфлікт — з Росією та ядром ЄС.
