Радянська модель поведінки чиновників базувалася на простій тезі: робити вигляд, що щось робиш, аби не бути винним, коли щось не так. Український народ болісно виборює можливість зміни цієї моделі поведінки; впевнено демонструє бажання переходу до європейської моделі управління, яка базується на особистій відповідальності кожного чиновника за свою роботу. Але, на жаль, після перемоги Революції гідності розуміння цих простих речей з’явилося далеко не у всіх. Наразі новий уряд, який очолює Арсеній Яценюк, демонструє відсутність комплексного розуміння моделі та методів ефективної підготовки до виконання Угоди про асоціацію з ЄС.
З промови Арсенія Петровича на засіданні уряду у вівторок, 27 травня, можна зробити висновок, що йдеться радше про імітацію процесу: по-новому називають старі структури, але необхідних додаткових повноважень вони не отримують; досі не створено окремої державної структури, яка б несла відповідальність за виконання угоди і могла реально впливати на міністерства і відомства. Якщо за Януковича це сприймали нормально, оскільки було очевидним, що попередній уряд не планує виконувати угоду, то нині такі дії викликають занепокоєння — чи знає уряд загалом і прем’єр-міністр зокрема, як ефективно виконувати угоду, чи вони, як і «попередники», не планують робити вигляд, що щось роблять?
Аналіз останніх пропозицій Яценюка щодо посилення євроінтеграційного напрямку та призначення окремих заступників міністрів з питань європейської інтеграції не є новацією. Такою самою була система ще за Кучми та Януковича. Яценюк запропонував лише гарну обгортку, а, по суті, повноваження цих заступників зводяться лише до дорадчої функції, відтак їхня ефективність є сумнівною. На словах «новації Яценюка» звучать добре, але чи є вони дійсно новаціями?
1 «В кожному міністерстві тепер буде фахівець з ЄС», — Арсеній Яценюк.
Такі фахівці, і навіть відділи фахівців, були запроваджені ще Президентом України Леонідом Кучмою, який своїм Указом від 24.02.1998 №148 створив структурні підрозділи з питань співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом). Ці підрозділи функціонують і досі. Нічого поганого в такому рішенні не було б, якби вони дійсно функціонували ефективно, однак вони в більшості випадків лише перекладають тексти і працюють як посередники між спеціалізованими департаментами міністерств, європейськими експертами та службовцями. Насправді питання європейської інтеграції мають нарешті (!) стати ключовими для цілого міністерства, де всі відділи будуть працювати в цьому напрямку, а не один невеликий департамент, як нині пропонує Яценюк. Окрім українських спеціалістів з питань ЄС, у державних органах працюють і європейські експерти в рамках спеціальних європейських проектів Twinning, тільки проблема в тому, що ці європейці не мають впливу на структуру, в якій вони працюють і сама структура не завжди дослухається до їхніх рекомендацій, бо часто вони передбачають кардинальні зміни, на які не всі готові. Наразі в Україні реалізовують біля 60 таких проектів. Але результати їхньої роботи не є прозорими та очевидними для широкої громадськості. Відтак постає необхідність докорінної зміни системи у цій галузі.
2 «У всіх міністерствах України вводять окрему посаду заступника міністра з питань євроінтеграції», — Арсеній Яценюк.
Фактично заступники міністрів з питань європейської інтеграції вже існують, оскільки, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1074, в Україні працює спеціальний орган «Українська частина Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС», членами якої є перші заступники міністрів, що відповідають за європейську інтеграцію і на комітеті зазвичай звітують про роботу міністерства в цьому напрямку. Оскільки дану постанову не скасовували, то ці заступники формально існують ще давно, тільки чомусь якість євроінтеграційної політики при цьому не покращувалась.
Призначення окремих заступників міністрів з питань євроінтеграції призведе до маргіналізації цього питання в міністерстві, оскільки європейська інтеграція не є окремим відірваним питанням діяльності міністерств. Питання європейської інтеграції мають бути включені до решти, якими опікується відповідний державний орган. Тому покладання відповідальності за європейську інтеграцію на одного з кількох заступників міністра буде лише призводити до конфлікту компетенцій між цим заступником та профільними заступниками.
3 «Керуватиме цим процесом (євроінтеграцією. — Ред.) спеціальний заступник міністра Кабінету Міністрів», — Арсеній Яценюк.
Заступник міністра Кабінету Міністрів України (міністр без портфеля) не зможе керувати іншими заступниками інших міністерств, оскільки українські закони не дають йому такої можливості. Навіть міністри не можуть давати доручення заступникам міністрів інших міністерств. У чому полягатиме «керування», якщо дана посада не може мати ні функцій надання завдань, ні контрольних повноважень, ні кадрових компетенцій? Цієї посади явно недостатньо для вирішення міжвідомчих конфліктних питань, які дуже часто виникають під час проведення реформ.
У більшості країн, які ефективно реалізовують політику європейської інтеграції, призначають для керування цим процесом або особисто прем’єр-міністра (Польща, Литва, Латвія), або віце-прем’єр-міністр (Македонія), або міністра з відповідним органом та широкими повноваженнями (Туреччина, Словенія, Хорватія).
В Україні у різні часи по-різному підходили до цього питання: були і віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції, і віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі, і міністр економіки та європейської інтеграції. Однак на такому низькому рівні, як запропонував Яценюк, питання європейської інтеграції ще не координували. У цій ситуації найкраще, щоб був окремий міністр, який матиме спеціальний орган і керуватиме процесом виконання Угоди про асоціацію з ЄС.
4 «Ключовий центр знаходитиметься в Кабміні, і цим питанням керуватиме заступник міністра Кабінету Міністрів, під яким буде спеціальний департамент», — Арсеній Яценюк.
Питання наявності спеціалізованого органу з питань європейської інтеграції — це основне питання успішності всього процесу в цілому. У всіх країнах, що планували наблизитися до європейських стандартів та впроваджувати угоди з Європейським Союзом, створювали спеціалізовані органи у статусі окремих міністерств (Міністерство європейських та зовнішніх зв’язків Хорватії, Міністерство європейської інтеграції Туреччини) або інших державних органів (Бюро європейської інтеграції Естонії), або у структурі секретаріатів урядів, однак з особливим статусом (Офіс Комітету з питань європейської інтеграції у Польщі, Директорат з питань європейської інтеграції та відносин з міжнародними фінансовими інституціями Болгарії).
Для того щоб створити ефективний орган в Україні, потрібно врахувати особливості роботи Секретаріату Кабінету Міністрів України. В секретаріаті давно створено структурний підрозділ з питань європейської інтеграції. В різні часи він мав різні назви: управління, департамент, координаційне бюро, бюро, але цей підрозділ займається виключно моніторингом інформації. Вони не мають права законодавчої ініціативи, не ведуть переговорів з європейською стороною, не мають права давати доручення іншим органам державної влади (лише через прем’єр-міністра), майже ніколи самостійно не ініціюють наради та зустрічі для вирішення проблемних питань. Єдиним плюсом цього підрозділу є його працівники, які добре розбираються в тонкощах державного управління. Але, на жаль, вони просто не мають достатніх повноважень для координації політики європейської інтеграції.
Угода про асоціацію з ЄС охоплює різні сфери економіки. Вона може відкрити величезні можливості для українського бізнесу. А відтак і реанімувати українську економіку в цілому, вивести її з колапсу. Але ефективне виконання Угоди не зводиться до автографів на стосах паперів керівництва держави; не зводиться й до прийняття так званого євроінтеграційного пакету законів Верховною Радою. Виконання Угоди — це процес, ключовим елементом якого є ефективне управління, менеджмент. Адже мало ухвалити закон, його потрібно ще й виконати. А та система управління, яка існує, очевидно не є ефективною і потребує нагальних змін.
