До такої значущої для всієї планети події, як саміт глав держав і урядів так званої G-20 (Групи двадцяти), що відбудеться на початку квітня в Лондоні, різні учасники готуються по-різному. Наприклад, на нещодавньому черговому засіданні Європейської ради (головного виконавчого органу Євросоюзу) перші особи держав, що входять до неї, підтвердили свою принципову позицію виступити на майбутньому Лондонському форумі з єдиних позицій у основних проблемах боротьби з кризою. Адже, нагадаємо читачам, до Групи двадцяти, нарівні з Європейським Союзом як загалом організацією, входять і окремі найбільші його члени — Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. Проте жодна з них не поставила свою егоїстичну позицію понад узгоджену думку всіх 27 держав, що входять до цього найбільшого й найефективнішого інтеграційного угруповання.
Крім того, під час саміту ЄС європейські лідери затвердили один вельми важливий документ — важливий і в загальноєвропейському масштабі, й — особливо — для країн пострадянського простору. Йдеться про програму «Східного партнерства», націлену на розвиток багатосторонньої співпраці з Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Така програма, якщо буде здійснена згідно з планами, матиме дійсно історичний характер з погляду розширення загальноєвропейського економічного й соціально-культурного простору.
Що ж, як то кажуть, з таким конструктивним багажем Євросоюзу можна сміливо виходити на загальносвітовий форум.
Шкода, що зовсім іншими на цьому тлі виглядають пропозиції Росії. Порівнюючи їх — навіть не за масштабами, а за реальністю здійснення — з пропозиціями ЄС, неможливо не згадати старе прислів’я: в історію можна увійти, а можна й уклепатися...
Як то кажуть, грубо, але точно. Судіть самі, шановні читачі. Головна пропозиція Росії Лондонському саміту полягає в тому, щоб — ні багато, ні мало — відкинути американський долар як світову валюту й перейти до певної «наднаціональної резервної валюти» без назви. Ми не стверджуємо нічого, але якщо в цій пропозиції хоча б на один відсоток міститься мрія кремлівських чиновників про заміну долара російським рублем, то тут залишається згадати ще одне старе прислів’я: нашому б теляті та вовка з’їсти...
Адже досі російській громадськості нічого не говорять про реальні причини, що заважають переходу на єдину валюту навіть з Білоруссю (про що на найвищому рівні говорять уже багато років) і запровадженню єдиної валюти з іншими країнами — найближчими партнерами Російської Федерації по Євразійському економічному співтовариству (ЄврАзЕС). Адже ще зовсім недавно представники російської влади активно озвучували цю пропозицію. То чому ж залишається нереалізованою ідея запровадження вищезгаданої єдиної валюти навіть на обмеженому просторі Росії й кількох найближчих до неї сусідніх країн СНД? Або хоча б використання рубля як так званої регіональної резервної валюти, про що ще недавно так само говорили з усіх трибун?
На жаль, російські засоби масової інформації далекі щодо демократичності до своїх українських колег, тому пересічний російський громадянин практично нічого не чує про елементарні причини, що пояснюють відсутність прогресу на згаданих вище напрямах. По-перше, будь-який нормальний і чесний економіст відповість, що для запровадження в якій-небудь групі держав нової єдиної валюти (або використання валюти однієї з цих держав як регіональної резервної) треба, як мінімум, щоб частка взаємного товарообігу й інвестицій, які б опосередковувалися новою єдиною валютою, була достатньо великою. Ми ж уже нагадували читачам, що зараз вона в загальному обсязі товарообігу й інвестицій країн СНД незначна. І особливо це стосується Росії. Вдумайтеся, країна вустами своїх найвищих керівників називає співпрацю в рамках СНД найважливішим напрямом своєї зовнішньополітичної діяльності, а в цей час частка СНД у її зовнішньоторговельному обсязі в 2006—2007 роках не перевищує 15 відсотків! Ну, про яку іншу загальну (або єдину) валюту тут можна говорити, якщо весь інший товарообіг країн-членів СЕВ вимірюється в тих же таки доларах США, та й не може вимірюватися ні в чому іншому!
Другою дуже важливою умовою існування єдиної валюти у будь-якому інтеграційному угрупованні має бути безумовна й вільна можливість її конвертованості в основні світові валюти й навпаки. Іншими словами, будь-який представник будь-якої іноземної держави (чи то приватна особа, чи то підприємець або державний орган) мусить мати можливість у будь-яку мить обміняти цю нову єдину валюту (або резервну валюту, що використовується групою держав), на долари та євро, британські фунти стерлінгів і швейцарські франки. Причому зробити це не лише на території країн, що входять до самого угруповання, а й на своїй власній території.
Ось тепер скажіть, шановні читачі, ви можете повірити, що на території США та Великої Британії, Франції й Німеччини будь-який громадянин і підприємець, зайшовши до банку або обмінного пункту готелю, міг би дістати з кишені пачку російських рублів і поміняти їх на будь-яку основну світову валюту? Відповідь очевидна. І таке ж питання непокоїть громадян і підприємців тієї ж Білорусі й інших країн, що входять до ЄврАзЕС. Так, на території своїх держав вони вільно обміняють рублі на свої національні валюти й назад (до речі, української гривні це теж стосується). Але, повторимося, за межами своїх держав їм ніколи не обміняти рублі на основні світові, дійсно вільно конвертовані й використовувані як резервні валюти. То який же їм резон ставити під загрозу власні валютні системи та економіки загалом, переходячи на абсолютно ненадійну валюту?
Читач, можливо, запитає, а чому ж так відбувається з валютами? Та тому, що сама можливість конвертації валюти будь-якої країни елементарним чином залежить від реальної товарної маси, яку виробляють на території цікавлячої нас країни і яку вона експортує. У Росії в докризовий період, нагадаємо читачам, сукупна частка мінеральних ресурсів і напівфабрикатів у експорті становила більш як 80 відсотків, тоді як питома вага машин, обладнання та транспортних засобів вітчизняного виробництва в експорті не перевищила й 4,5 відсотка.
Питання, хто й, головне, що можна в такій ситуації купити на нашій території за російські ж рублі? Імпортні товари будь-яких сортів і марок, якими забиті полиці російських магазинів і склади? То все це дешевше купити без труднощів і неминучих витрат на обмін просто за місцем виробництва — тобто за ті ж таки долари, євро або, між іншим, за китайські юані. А той, хто їде до Росії з туристичними або з якимись іншими особистими цілями, завжди на російській території купить необхідні йому рублі в обмін на будь-яку світову валюту. Так само, як в Індії він купить рупії, а на Арабському Сході — динари. І ніяких світових потрясінь для цього не потрібно.
Ось, до речі, ми згадали китайський юань. Так от, якщо хтось у майбутньому й зможе скласти реальну конкуренцію долару США як світовій резервній валюті, то це, швидше за все, саме юань КНР. Він спирається, по-перше, на найбільші в світі золотовалютні резерви в розмірі 2 трлн. доларів (нерозтрачені, на відміну від Росії, де вже понад 35 відсотків наших резервів пішло на «допомогу» бізнес-структурам, наближеним або лояльним до влади), по-друге, що ще важливіше, на гігантську масу реально вироблених в країні й експортованих у всьому світі товарів. Але, зверніть увагу, Китай поки питання про відмову від долара не ставить і гучних заяв з цього приводу не робить.
Тож, повертаючись до порушеного нами питання, навряд чи хтось із серйозних економічних гравців оцінить російські пропозиції. Хто ж при здоровому глузді підтримає відмову від долара або євро, які легко й вільно обмінюються в будь-якій точці земної кулі, й перехід невідомо до чого? Бо, дійсно, можна вклепатися в історію...
