В українців ставлення до космополітизму склалося переважно негативне. Особливо космополітів не сприймають (а часом просто ненавидять) окремі представники націонал-патріотичних сил. Тим часом, космополітизм не суперечить ні націоналізму ні патріотизму. Більш того, ці ідеології можуть цілком органічно доповнювати одна одну. За приклад можна взяти більшість українських національних інтелектуалів. З іншого боку, хіба можна вважати космополітами «регіоналів»?
Так, ідеологія світового громадянства надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям над національними проблемами. Але не применшуючи їх і не принижуючи. Космополітизм — це можливість бути жителем певного місця і належати водночас до універсального світу, не заперечуючи при цьому його багатоманітності та своєрідності. Космополітизм — це почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим.
У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули св. Павло та бл. Августин. Серед визначних космополітів Нового часу — Монтеск’є і Вольтер, Дідро і Стефан Цвейг.
Звідки ж таке негативне ставлення до космополітизму в українських націонал-патріотів? Адже відомо, що космополітизм вигідний, насамперед, представникам малих (зникаючих) націй, котрі не мають своїх власних національно-державних утворень (в Україні це, зокрема, кримські греки, караїми). У них космополітизм є захисною реакцією від національної дискримінації. З цих же причин серед космополітів багато представників єврейства.
З іншого боку, чимало прихильників космополітизму серед представників крупних світових націй, наприклад — серед американців і росіян. Тут причиною виникнення космополітичних тенденцій є бажання глобалізувати світ під своїм патронатом. Очевидно, саме цей вид космополітизму викликає спротив і в Україні і по всьому світу.
Та, як зазначає професор Роберт Шілер з Йєльського університету, в міру поступу глобалізації у світі з’являється новий космополітичний клас. Цьому сприяє розвиток засобів зв’язку та Інтернету, можливість швидше і дешевше подорожувати світом, міграція робочої сили і посилення транснаціональних корпорацій.
Клас космополітів, звичайно, не є жодною новиною. Ще 50 років тому Роберт Мертон у своїй книзі, що стала класикою, «Суспільна теорія і суспільна структура» представив результати досліджень стосовно впливових людей у типовому американському місті Ровер (штат Нью Джерсі). Мертон відкрив чітку закономірність. Впливові люди у місті ділилися на «впливових космополітів», які зазвичай орієнтувалися на світ як ціле, і «впливових місцевих», орієнтація яких була спрямована, як правило, на власне місто. З ходом досліджень цей поділ лише підтверджувався.
Не йшлося про те, що «впливові космополіти» багато важать за межами свого міста. Йшлося про інстинктивну систему координат, в якій вони себе позиціонували. В розмовах з ними майже на будь- яку тему з’являлися алюзії зі світовим досвідом. Натомість, у «впливових місцевих» алюзії стосувалися проблем власного міста.
Згідно з Мертоном, «космополіти» схильні пов’язувати свої досягнення з отриманими загальними знаннями, тоді як «місцеві» свої успіхи завдячують друзям і зв’язкам. «Космополітів» часто не цікавить знайомство з новими людьми у своєму місті, тоді як «впливові місцеві» хочуть знати у ньому всіх. У місцевій владі перші зазвичай прагнуть зайняти посади, що віддзеркалюють їхні загальні зацікавлення — керівників установ у галузях охорони здоров’я, освіти, будівництва. Других же цікавлять передусім посади, які вимагають популярності на місцевому рівні — мера чи депутата місцевої ради.
«Впливові космополіти», за Мертоном, схожі на спеціалістів з якоїсь галузі медицини, а «впливові місцеві» — на сімейних лікарів. «Місцеві» з особливими почуттями говорять про своє місто, так ніби це унікальне і особливе місце. Часто вони заявляють, що ніколи його не покинуть. Натомість, «космополіти», за їхніми словами, могли б у будь-який момент залишити своє місто.
В глобалізованій економіці твердження Мертона стають ще більш правдивими. Особливо впадає в очі почуття взаєморозуміння і лояльності, що виникає між космополітами на різних міжнародних зустрічах. Поряд з цим, на думку Роберта Шілера, розбіжності між «космополітами» і «місцевими» останнім часом поглибилися.
ХХI століття створило можливості не лише для того, аби бути космополітом за переконанням, але й підтримувати інтенсивні зв’язки з космополітами інших країн. Ці люди мають спільні погляди і досвід. Багатьох з них поєднує також знання англійської — цієї нової lingua franca. Вони мають тенденцію до збагачення, а з іншого боку — багатих легше вважати космополітами.
Разом з тим — клас космополітів занадто аморфний і невизначений, аби стати метою якогось суспільного руху, зазначає Роберт Шілер. Він не має свого речника, не створив своєї організації, яку можна було б звинуватити у тому, що відбувається. Відтак, професор Шілер виражає стурбованість щодо майбутнього і ставить важливі питання. Як діятиме клас космополітів, коли його роль у світовій економіці буде надалі посилюватись? Як його представники трактуватимуть інших людей, що живуть по сусідству? І, найголовніше, які політичні наслідки мала б поява ворожості до космополітів з боку людей, що мислять і діють в локальному вимірі?
Очевидно, що частка космополітів значно більша в демократичних суспільствах, порівняно з тоталітарними, а також — в економічно розвинутих країнах. Натомість, містечковість властива країнам зі «світової провінції». До якого світу сьогодні належить Україна, мабуть, усім зрозуміло. Натомість, яким шляхом їй розвиватися в добу прискореної глобалізації — на це питання кожен з нас дасть власну відповідь, яка залежатиме, зокрема, й від того, «місцевий» він чи «космополіт».
