Фінансова криза, що сталася три роки тому в Аргентині, стала багато в чому показовою. Накопичивши значний зовнішній борг — більш ніж сто мільярдів доларів, Буенос- Айрес виявився неспроможним його сплатити. Як результат — держава оголосила дефолт. Випадок чимось повчальний і для інших країн (у тому числі й для України). Залежність боржників від кредиторів робить більш вразливою їхні дії як у сфері політики, так і економіки. Як можна вирішити «боргову проблему»? Які реальні наслідки (і причини) залежності країн третього світу?
Економічне становище Аргентини важко назвати успішним чи навіть багатообіцяючим. Криза залишається головним визначальним словом того, що відбувається в цій країні.
Міністри економіки Аргентини із завидною впертістю ігнорують твердження ще стародавнього Геракліта, що «жодна людина не входить двічі в ту саму річку». При кожному черговому «зануренні» вони дотримуються однієї і тієї самої процедури, спочатку висловлюючи неспокій щодо того, що станеться, якщо Аргентина виплатить свій зовнішній борг, а потім незмінно виплачуючи зовнішній борг під сильним тиском із боку Міжнародного валютного фонду та США. Іноді аргентинська сторона в переговорах відповідає міжнародним власникам облігацій, які мучать уряд у спробі примусити його заплатити те, що не може бути заплачене. Але ведучи цю нескінченну гру, наші міністри залишають на завтра те, на що їм бракує сміливості сьогодні, чудово розуміючи, що такі прийоми матимуть трагічні наслідки для Аргентини.
Проникливий і далекоглядний історик та політик Артуро Джауретче говорив: «Треба не змінювати поводок, а перестати бути собакою». Проте ці слова не видалися переконливими його побратимам, які, здається, змирилися з нездатністю знайти альтернативу неоліберальній податкової моделі для виплати зовнішнього боргу. Вони думають, що ми виявимося вкинутими в хаос, якщо не пристанемо на правила гри, створені могутніми світу цього.
Це серйозна помилка, і настав час перестати бути собаками. Наш зовнішній борг або, правильніше сказати, наш вічний борг не може і не повинен бути виплачений. Це аморальний борг і серйозне питання зі сфери захисту прав людини. Цей борг використовують із метою збереження влади над людьми, і його вплив обтяжливий і образливий.
Держави, які мають великий зовнішній борг, на жаль, відомі як країни третього світу, переводять капітал у багаті країни, виплачуючи відсотки зі свого зовнішнього боргу. Це створює невиправдне хибне коло надзвичайної бідності та соціального виключення для країн південної півкулі. Країни північної півкулі, на жаль, відомі як країни першого світу, використовують голод і бідність у країнах південної півкулі, щоб забезпечити кращі умови життя для себе.
Зовнішній борг Аргентини нагромадився під час військових диктатур, коли багаті країни півночі надавали кредити деспотам і продавали їм зброю, яку останні використовували для пригноблення власного народу. Ці приватні борги стали боргом всього населення, яке нічого не отримало від позик, а зараз має виплачувати борг.
Справді, історія Аргентини болісна та сумна. Аргентина була багатою країною, великим виробником харчових продуктів, вона перемогла такі ендемічні хвороби, як проказа та туберкульоз, і досягла високого рівня грамотності населення. Правда й те, що 50 років Аргентина перебувала під владою військових диктатур і слабких цивільних урядів. Але до 1970-х років вона ніколи не була обтяжена великим боргом.
Сьогодні 23 мільйони аргентинців живуть у бідності, і понад 10 мільйонів чоловік перебувають за межею бідності. Щодня близько сотні дітей помирають від голоду і хвороб, яким можна запобігти. Корінне населення продовжує втрачати землі, що переходять до рук іноземних компаній. Ендемічні хвороби та неписьменність зростають. Закрилися сотні заводів і фабрик, а рівень безробіття сягає майже 30%. Проте ми продовжуємо переводити капітал у багаті країни, виплачуючи відсотки із зовнішнього боргу. І чим більше ми платимо, тим більше ми залишаємося винні і тим менше ми маємо.
І все ж таки жителі Латинської Америки знають, як чинити опір і як створювати громадські рухи для боротьби з «віссю зла» — мілітаризацією, зовнішнім боргом й Асоціацією вільної торгівлі країн Південної та Північної Америки, що прагне віддати континент на реколонізацію Сполученими Штатами. Договір про вільну торгівлю, наприклад, надасть північноамериканським компаніям ті самі умови для виробництва й інвестицій, що й нашим компаніям, і дасть їм можливість отримувати сільськогосподарські субсидії, з якими не може конкурувати жодна з країн Латинської Америки.
Оскільки зовнішній борг має безпосередній вплив на життя людей, уряд отримує багато різних пропозицій щодо виходу із виниклої ситуації, заснованих на міркуванні, що тягар зовнішнього боргу — це насамперед політична проблема, яку слід вирішувати сьогодні, а не відкладати на майбутнє. Щоб досягти реальних змін, необхідне створення континентального союзу та регіональних об’єднань, таких як спільний ринок країн Південної Америки (MERCOSUR), Андська група (GRUPO ANDINO) та об’єднання країн Карибського басейну.
Ми повинні розрізнювати легітимний і нелегітимний борг, що означає поставити це питання на розгляд Міжнародного суду в Гаазі. Всесвітній суспільний форум, що відбувся цього року в Бомбеї (Індія), — ще одна корисна організація, що працює над альтернативними пропозиціями із подолання важкої ситуації в країнах, котрі мають великі борги.
Люди в усій Латинській Америці повинні об’єднатись, щоб зберегти свій суверенітет, навколишнє оточення та повагу до прав людини — все, що систематично порушується сьогодні. Ми повинні переглянути наше визначення демократії, яке сьогодні здається простою формальністю за практичної відсутності реального змісту. Той факт, що ми можемо голосувати, є важливим досягненням, але це не гарантує нам надію та гідність, на які ми заслуговуємо.
Адольфо Перес ЕСКВІВЕЛ — лауреат Нобелівської премії миру 1980 року, директор організації з питань захисту прав людини, Буенос-Айрес.
