Чи є польське суспільство «сучасним»? Це проблема не лише кожного конкретно взятого польського обивателя, національної економіки, фінансів, збройних сил, сільського господарства, науки, ЗМІ, політичних стратегій і поведінки в контексті ЄС. А ще, як з’ясовується, і релігії, і соціально-культурних вартостей, співпраці регіонів та мегаполісів, і десятки інших не менш важливих «і».
Як зазначають польські експерти, політологи, практики та аналітики в тріаді: суспільство-держава-економіка найбільш «сучасним чи модернізованим», як не парадоксально, виявилося насамперед суспільство. І це може не всупереч, а завдяки його неотрадиційності, що посилила духовну підтримку людей самих у собі... Звідси вражаюче швидке (порівняно з елітою), «вивчення і навчання» правил нового світу пересічними поляками.
На думку Ядвіги Станішкіс — соціолога, професора Варшавського Університету, що конкретно вивчає динаміку зміни в Європі після падіння комунізму і глобалізації:
«Модернізація» відбувається на тлі розпаду колективних почуттів сенсу та порядку. Неадекватність «реалістичної» традиції у болісному пристосуванні до мережі структур сучасного світу та її систематичної дезорганізації в контексті секулярних процедур ЄС, поступово роз’їдає існуючі основи польського суспільства. В такій ситуації поверхневий індивідуалізм і винахідливість дозволить вижити в якості окремих особистостей та сімей. Що автоматично ще не означає одночасно розвиток Польщі загалом — як сучасного суб’єкта, що знаходиться в світовій нумерації».
Як вважає аналітик, «модернізація вимагає нових інноваційних інститутів, здатних акумулювати індивідууми для розвитку; перетворення системи освіти відповідно до кращих світових конструкцій (Фінляндія, Південна Корея). Для навчання творців, а не лише виконавців. Дуже важливо відродити ідею — утопію — про можливість поєднання економічної свободи на основі справедливості та поваги до людської гідності. Це майже неможливо, однак складність такого завдання може стати здоровим викликом для молодих поляків. Яке б затримало їх тут, в Польщі, не лише заради себе, а задля всього польського...»
«Тема надзвичайно широка, але я обмежуся проблемами освіти, — говорить Антоні Дудек, політолог та історик, професор Ягелонського університету. — У її випадку (але це може бути застосовано і в інших областях), ми можемо говорити про модернізацію кількісну та якісну. Що стосується кількісної, то за 20-річний період у цій сфері Польща домоглася неймовірного успіху. Кількість студентів збільшилася майже вп’ятеро. Набагато гірші справи з модернізацією якості, тому що рівень середнього випускника коледжу, у порівнянні з випускником часів ПРЛ ( Польської Республіки Людової або ПНР. — Авт.) значно зменшився. Маю таке враження, що була надія на вічний двигун, мовляв, зсередини нічого не буде змінюватися.
Чому? З одного боку маємо молодих люди, які — ясна річ — не будуть спеціально боротися за підвищення порогу труднощів задля отримання диплома. Залишаються наукові кадри, тобто професура. Однак, виявляється, що професура, попри стандартні нарікання на низький загальний рівень студентів, сама не зацікавлена у зміні системи, оскільки це буде означати додаткову роботу для неї. Імпульс, заснований на впровадженні в вузах ефективної конкуренції може прийти лише ззовні, але, мабуть, ситуація ще не дозріла для того, аби хтось зробив крок у цьому напрямку.
Пам’ятаю, генерал Ярузельський сказав у 1987 році: «Пательня (сковорідка. — Авт.), на якій ми сидимо, палає», а за два роки опісля відбулася велика зміна. Нині пательня, на якій сидить Дональд Туск, не є достатньо гарячою, і доки не буде пекучого жару, доти він і його наступники не будуть намагатися змінити щось дійсно важливе чи у вищій освіті, чи в іншій сфері».
«На жаль, у Польщі існує дуже неефективна, дуже закрита політична сцена, без живлення новими плюралістичними концепціями. Новим людям, новим ідеям дуже важко пробитися на цю сцену, хоча вона й «інвалідна». Більше того у нас досі існує «інвалідна» й неефективна «держава загального добробуту», — зазначає Рішард Бугай, економіст, у 80-х роках активіст один із засновників профспілки «Солідарності». З лютого 2009 року — радник президента з економіки.
«Незалежно від того, що станеться з рецесією, важко очікувати, що наступний рік буде часом швидкого зростання та стабільності у світовій економіці. Польща втрачає традиційні елементи існуючої конкуренції. Я маю на увазі ціну праці та певну екологічну ренту. Вони пов’язані з вимогами ЄС до Польщі і є дуже суворими. Я думаю, ми повинні розглянути, чи приймати ці вимоги. Після 2013 року міжнародні інвестиції будуть набагато скромнішими, і це необхідно брати до уваги, зважаючи на теперішні інвестиції в інфраструктуру. Мені здається також, що ми вступаємо у фазу явного скам’яніння соціальної структури, що призведе до зниження соціальної мобільності.
Перед нами стоїть важливе питання щодо форми польської демократії: чи не варто трохи відкрити хвіртки воріт закритих структур, і чи дійсно ми повинні зробити деякі кроки в напрямку до менш процедурної демократії. Тут я переходжу до запитань, які не вписуються в мою професійну компетенцію, але я б не ігнорував їх. Є проблема пошуку польського місця в сучасному світі. Розвиваючи заклик з вірша Герберта «Будь вірним йди» (Herbert «B№d_ wierny id_»), я хотів би додати: «Подивись, куди йдеш, переконайся, що перед тобою, власне, є дорога та який це шлях». Самих декламацій про НАТО та ЄС замало...», — наголошує польський економіст.
«Модернізація, перш за все, повинна цікавити нас як процес, що відбувається у світі, з якого ми вибираємо і зміцнюємо ті елементи, що відповідають нашим національним інтересам, — переконаний Анджей Зибертовіч, професор Інституту соціології Університету Миколи Коперника, колишній радник з питань безпеки президента Лєха Качиньського. — Але це неможливо без виконання, принаймні, двох умов: постійного перегляду наших завдань у відкритій дискусії, та безкомпромісного розпізнавання трендів модернізації. Однак, жодна з цих умов не виконується.
Польща сьогодні досі не досягла здатності автомоніторингу власного стану. Наша держава не може зробити це з причин, які називаються структурними конфліктами інтересів. Медіа та соціальні науки в Польщі не відтворюють карти гри реальних інтересів, бо вони самі залучені в конфлікт інтересів. Скажімо, багато представників ЗМІ бояться аналізувати реальні соціальні ігри (наприклад, соціальні мережі), вважаючи, що це буде сприяти одній із політичних сил.
Без прориву блокади щодо здатності держави на рівні системи до самоконтролю не видається можливою і модернізація, яка, з одного боку, не була б хаотичною, з іншого — не мала б зовнішнього структурного насильства.
Так що ми можемо зробити? По-перше, давайте визначимо, який реальний стан різних верств суспільства, давайте визначимо ті організації в Польщі, які мають інтереси щодо розвитку, і ті, хто сповідує інтереси антирозвитку. Тоді розглянемо таку реконфігурацію існуючих груп інтересів, аби стимулювати розвиток, який відповідає національним інтересам. Такого практичного підходу, на жаль, бракує в сучасних заявах і діях».
