Наступний рік стане вирішальним для Європейського Союзу. Громадяни ЄС обиратимуть новий Європейський Парламент, який голосуватиме за нового президента Європейської Комісії. Буде новий президент Ради Європи, а також новий Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки.
Така зміна вищого керівництва ЄС представляє сприятливу можливість подискутувати про ідеали Європи і про те, як створити більш стабільний, інтегрований та процвітаючий союз — оснований на солідарності, взаємних зв’язках та освіченому егоїзмі.
За останні кілька років Європа досягла надзвичайного прогресу в подоланні фінансової кризи. Але майбутнє Європейського Економічного і монетарного союзу (ЕМС) залежить від трьох важливих компонентів: більшої економічної конвергенції, більшої відкритості в межах єдиного ринку, і більшої гнучкості при асиметричних шоках. Досягнення цих цілей залежить не від (подальших) технічних дискусій, а від досягнення нового політичного консенсусу на користь більш наднаціонального підходу.
По-перше, більша економічна конвергенція у рамках ЕМС вимагає сильнішої структури координації економічної політики країн-членів. Насправді новий Європейський Семестр — річний цикл консультацій Євросоюзу щодо економічної політики та нагляду за її виконанням країнами-членами — один з основних засобів боротьбі з кризою.
Система базується на принципі «економічні політики окремих держав — справа спільних інтересів». Зараз є пропозиція розширити попередню координацію основних економічних реформ і ввести певну форму об’єднання договірних зобов’язань між інституціями ЄС та країнами-членами, що забезпечить проведення необхідних Європі реформ.
Однак ці реформи часто складні й болісні щодо впровадження. Деякі вимагають фінансових інвестицій, які неможливі в період фіскального скорочування видатків, а інші вимагають надто довгого терпіння виборців. Незважаючи на те, що громадяни ЄС готові піти на жертви, необхідні для відновлення їхніх економік, їм необхідно бачити результати на горизонті.
Тож якщо ми серйозно налаштовані на підтримку структурних реформ у країнах-членах, посилений контроль і координація політики повинні йти у парі з системою обмежених і цільових фінансових стимулів. Ці стимули можуть розширити діапазон опцій урядів, які борються з фіскальною консолідацією, і показати жителям Євросоюзу, що ЄС — партнер, який підтримує їхні країни у проведенні реформ.
По-друге, кращий ЕМС потребує справжнього єдиного ринку, що є найкращим засобом Європи для відновлення росту і виправлення внутрішнього дисбалансу. Та поки що прогрес на шляху зняття торгових бар’єрів, які ще залишилися в Європі, дуже повільний, а ознаки відродження економічного націоналізму поширюються по всьому континенту.
До цього часу ми лібералізовували національні ринки, виходячи з того, що приватні компанії зливатимуться та інтегруватимуться із закордонними. Але в результаті лише вийшла мішанина переплетених національних ринків, а не єдиний ринок, і це ще одна причина, чому ЄС не вистачає індустрій справжнього континентального рівня. Наприклад, в ЄС близько 100 операторів у сфері телекомунікації, в США їх всього п’ять, а в Китаї тільки три.
Вирішенням не може бути просте обговорення нових директив чи положень. Тут потрібен кардинально новий підхід. Тільки тоді, коли ми відкинемо свої національні рефлекси, ми зможемо просунути єдиний ринок на нову стадію розвитку.
І по-третє, кращий ЕМС повинен бути гнучким щодо асиметричних шоків. В ідеалі, це вимагає певної форми фінансової солідарності та розділення ризику. Євросоюзу в цій сфері не доведеться починати все з нуля, адже важливі кроки було зроблено під час кризи. Європейський фонд фінансової стабільності, Європейський стабілізаційний механізм, та програма Європейського центрального банку «прямі грошові операції» — це все форми колективного страхування.
Проте кожен крок до більшої фінансової солідарності зіткнувся у країнах-членах зі спротивом і спричинив ріст розриву між країнами-боржниками і країнами-кредиторами. Солідарність в Європі не може бути розтлумачена, як моральне зобов’язання одних допомагати іншим, в існуючому ЕМС просто не існує відчуття спільноти, що могла б підтримувати постійні фіскальні трансфери з одного регіону в інший. Але це не означає, що Європа повинна покинути пошуки кращих шляхів як зібратися з силами. Солідарність також можна інтерпретувати як освічений егоїзм, форму взаємного обміну, коли кожен має свою вигоду — без постійних трансферів.
Виходячи з цієї перспективи, існує можливість принаймні почати створювати таку фіскальну продуктивність ЕМС, яка б змогла забезпечити фінансові стимули для проведення основних реформ на національному рівні, поширюючись в подальшому на інші стабілізаційні функції і, можливо, випускати облігації для підтримки державних прибуткових капіталовкладень на рівні ЄС. Така фіскальна продуктивність з часом буде засновуватися на принципі бюджетного нейтралітету.
Стара структура ЕМС і його політичні засади похитнулися. Ми повинні збудувати нову економічну доктрину на нових політичних засадах. Виключно міжурядовий підхід не працюватиме. Потрібні спільні рішення для всього ЄС, однак вони вимагають готовності країн-членів віддати у спільний фонд більшу частку своєю суверенності.
Це може бути важко, зважаючи на теперішнє розчарування у Європі. Але пропонувати прозорі перспективи кращого і більш справедливого Євросоюзу — найкращий спосіб мобілізувати громадську думку і подавити анти-Європейські політичні сили напередодні виборів до Європейського Парламенту наступного року.
Проект Синдикат для «Дня»
Енріко ЛЕТТА — прем’єр міністр Італії.
