Мене дуже вразив високий рівень учасників, причому як закордонних так і російських. Достатньо назвати декілька імен: корифей радянології Річард Пайпс, член французької Академії Елен Каррер Д’Анкос, англійський історик, член Британської академії наук Доменік Лівен, проф. Колумбійського університету Роберт Легвольд, екс-прем’єр Польщі Лешек Міллер, експерти — провідні фахівці з Росії, Китаю, Японії, Туреччини, Ірану.
Росія представлена як відомими експертами й політиками — жорсткими критиками режиму Путіна — Медведєва (С.Алексашенко, В. Іноземцев, О. Малашенко, В. Рижков і менш відомий у нас історик-священик А.Зубов), так і експертами, котрі співпрацюють з владою, — С. Ніконов, С. Караганов, О.Мігранян, а також такими відомими експертами як В. Наумкін (директор Інституту сходознавства РАН), О.Міллер (фахівець із України), М. Злобін (він насправді громадянин США), Ф. Лук’янов. Були й два письменники О.Проханов і В.Ерофєєв і екс-керівник президентської ради з прав людини Ела Панфілова, яка недавно втратила роботу.
ЗМІ також дуже солідно представлені: Адам Міхник (Gazeta Wyborcza), Le Monde, The Economist, WSJ, The Guardian, Die Welt і ін.
Головна ідея організаторів (була підготовлена відповідна доповідь) — «Союз Росії та Європи», викликала жваву дискусію, інколи доволі змістовну. Хоча в цілому вона дуже нагадувала традиційну російську суперечку західників і слов’янофілів. Особливістю цієї суперечки, мабуть, було те, що закордонні учасники (і не лише представники Китаю й Ірану) часто виступали на боці, умовно кажучи, «слов’янофілів», а абсолютна більшість російських учасників — на боці «західників». Найрадикальніше західництво представляли російські ліберали, які, на мій погляд, так само «далекі від народу», як декабристи на початку позаминулого століття.
Характерним є діапазон представлених позицій — від професора, доктора історичних наук А.Зубова, який презентував свою (з великим колективом співавторів) працю «Історія Росії, ХХ століття» — перший послідовний виклад історії з погляду (умовно) «білогвардійського та РПЦ» до відомого своїми прорадянськими («просталіністськими») поглядами Проханова (останній, щоправда, був у «гордій самоті»).
Мені вперше трапилася нагода впродовж чотирьох днів плисти річкою Свірь і великими озерами — Онезьким і Ладозьким. Краса цих місць не могла не справити враження, втім, відволіктися від сумних думок про те, що саме в цих місцях були сталінські табори («Звєрьгал» та ін.) не вдавалося. Напередодні нам прочитали лекцію про жертв цих місць. Ну, а острів Кіжі та Олександро-Свірський монастир — чудова й незабутня частина нашої подорожі.
У Пітері учасникам клубу організували зустріч із губернатором Валентиною Матвієнко, яка справила неабияке враження, — харизматична, впевнена в собі й у правоті власної справи людина. Важко позбутися думки: чому українка в Росії абсолютно не схожа на наших жінок-політиків Думаю, якби вона була кандидатом на посаду президента України — могла б скласти серйозну конкуренцію будь-якому суперникові.
Обід (точніше вечеря) з Путіним у Сочі — завершував програму. Для Путіна зустріч з членами Валдайського клубу стала вже традицією — здається, вона відбулася вже всьоме. Він енергійно й доброзичливо вів бесіду з гостями, жартував і емоційно відреагував усього на два-три запитання, які, здавалося, його зачіпали. На головне запитання відповідь Путіна була давно заготовлена. Звичайно, мова про те, піде Путін 2012-го в президенти чи поступиться цим правом Медведєву. Як ми й очікували, жодної відповіді не отримали. Путін зберігає інтригу. «От зустрінемося в потрібним момент із Дмитром Анатолійовичем і домовимося. Ми — кожний на своєму місці — ефективні були досі й будемо в майбутньому. Як ми вважатимемо за правильне, саме таке, що йде на користь країні, — так і вчинимо...»
На моє запитання про російсько-українські відносини Володимир Володимирович відповів, що економічне співробітництво після зміни влади в Україні розвивається успішно, але можливий і вищий рівень взаємодії, зокрема з подальшим зниженням ціни на російський газ. Чи вийде наша співпраця на цей рівень, залежить, на погляд В.В., виключно від України.
Відсутність експертів із країн СНД — напевно, негласна традиція Клубу. Чому зробили для мене виняток, мені не відомо. Утім, одна з панелей була присвячена темі «Росія та її сусіди: оптимальна й реальна моделі взаємодії». Але й на цій панелі головну увагу приділили Польщі й Грузії, про Україну — лише побіжно, тай й те — тому, що мені було надане слово.
