Творець пакистанської атомної бомби Абдул Кадир Хан і ще один вчений-фізик стали головними підозрюваними у своїй країні у справі про нелегальний продаж ядерних технологій. Нині Хан, під керівництвом якого 1998 року відбулися випробування пакистанської ядерної бомби, перебуває під домашнім арештом. Спецслужби підозрюють його у продажу небезпечних технологій Ірану, Лівії та Північній Кореї. Скандал із Ханом, схоже, цілком може стати підставою для нових масштабних військово-політичних акцій. Механізм контролю за озброєннями — одне з найактуальніших питань на міжнародному порядку денному. До речі, війна в Іраку також почалася з обвинувачень Багдада в розробці зброї масового знищення.
1977 року, коли я працював у Держдепартаменті при президенті Картері, мене направили до Індії з метою відговорити керівництво цієї країни від розробки ядерної бомби. Приймаюча сторона відповіла, що їм не можна відставати від Китаю. Я сказав, що Пакистан неминуче піде за Індією і що світ стане менш безпечним. Індія обіцяла, що вона не експортуватиме свою технологію у сфері озброєнь. Наскільки нам відомо, її керівництво свого слово дотримало.
Але викриття, пов'язані з мережею таємних поставок ядерної зброї, організованої А. К. Ханом, батьком пакистанської бомби, підтверджують небезпеку, яку я передбачав ще в ті часи. Дехто називає мережу Хана спробою поширення «ісламської бомби», але з огляду на те, що у списку одержувачів, поруч із Лівією та Іраном, була присутня також і Північна Корея, краще було б назвати цю зброю бомбою негідників.
Як свідчать події в Пакистані, розповсюдження ядерної технології не зміцнює стабільність, що грунтується на взаємному залякуванні. Швидше воно збільшує імовірність незаконного витоку, внаслідок якої терористичні групи можуть отримати доступ до ядерної зброї. У результаті всі виявляються у небезпечнішому становищі. Будь-яка група патологічних екстремістів може знищити Нью-Делі, Токіо, Париж або будь-яке інше місто на свій вибір.
Зараз увага світу зосереджена на Ірані, одній із країн, які отримали пакистанську технологію, оскільки ця країна, очевидно, найбільше прагне створити власний ядерний арсенал. За даними Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Іран розпочав збагачення урану на дослідній центрифузі в серпні минулого року і будує зараз більшу підземну установку для збагачення урану. Іран заявляє, що його програми спрямовані на виробництво ядерної енергії в мирних цілях, але інспектори вже виявили сліди сильно збагаченого урану, придатного для ядерної зброї.
У жовтні минулого року Мохамед ель-Барадей, голова МАГАТЕ, оголосив, що Іран погодився з процедурами посиленої інспекції. Крім того, після візитів міністрів закордонних справ Франції, Великої Британії та Німеччини Іран оголосив про тимчасове припинення програми зі збагачення урану. Зараз керівництво цієї країни натякає, що може повернутися до неї, і нещодавні повідомлення у пресі про імпорт із Пакистану вказують на те, що Іран розкрив МАГАТЕ не всю правду.
Іран стверджує, що, як учасник Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, він має право займатися збагаченням урану в мирних цілях. Це вірно, оскільки в договорі від початку існує лазівка. Навіть якщо країна погоджується на широкомасштабні інспекції МАГАТЕ, вона може законним чином накопичувати збагачений уран (або перероблений плутоній), прикриваючись тим, що розробляє мирну енергетичну програму. А потім раптово оголосити, що обставини змінилися, і вийти з договору — при цьому маючи можливість негайно розпочати виробництво ядерної зброї.
Якби Іран вчинив так, це не тільки посилило б небезпеку в і без того нестабільному регіоні, а, імовірно, й поклало б початок процесу розпаду режиму нерозповсюдження в усьому світі ядерної зброї. Іран може поставити запитання: яке право інші мають вимагати, щоб він відмовився від ядерної зброї? Відповідь полягає як у тому, що Іран дав обіцянку не здобувати її, поставивши підпис під договором про нерозповсюдження, так і в наслідках, які ці дії мали б для інших країн.
Через ці причини президент Буш оголосив, що наявність ядерної зброї в Ірану є неприйнятною. Однак можливості Америки щодо односторонніх дій обмежені. Річ не тільки в тому, що американська армія зайнята в Іраку, а й у тому, яким чином США увійшли до Іраку — можливості якого щодо створення ядерної зброї виявилися скромнішими, ніж в Ірану. Це підірвало довіру до Америки, через що стало важче обзавестися союзниками у справі стримування ядерних амбіцій Ірану.
На щастя, є можливість багатосторонніх дій, і навіть існує прецедент. У середині 70-х років багато учасників договору про нерозповсюдження планували імпорт і розробку процесів збагачення й переробки ядерного пального. Усвідомлюючи виниклу для режиму нерозповсюдження загрозу, такі різні країни, як Радянський Союз, Франція, Німеччина та Японія, організували «Групу постачальників ядерного обладнання», яка обмежила експорт установок зі збагачення та переробки. Це частково закрило лазівку в договорі без внесення поправок до нього.
Сьогодні такі країни повинні об'єднатися, аби запропонувати Ірану (та іншим країнам) угоду. Країни, які хочуть розвивати ядерну енергетику, не створюючи ядерної зброї, повинні отримати міжнародні гарантії на поставку сировини й утилізацію відпрацьованого пального.
Наприклад, Росія, яка допомагає Ірану будувати ядерний реактор у Бушері, могла б запропонувати Ірану гарантовані поставки низькозбагаченого уранового пального та переробку відпрацьованого пального з реактора шляхом відправки його назад до Росії, якщо Іран погодиться відмовитися від збагачення та переробки. Цю угоду потім могла б закріпити Рада Безпеки ООН. Рада оголосила б, що подальше розповсюдження ядерної зброї є загрозою миру, і що на будь-яку країну, що робить кроки в цьому напрямку, очікують санкції. Така резолюція мала б, поряд із цим, містити і «пряник» у вигляді гарантії Ірану доступу до тих етапів циклу з участю ядерного пального, які не є небезпечними. Додатково можна було б «підсолодити пілюлю» пропозиціями з ослаблення існуючих санкцій та забезпечення гарантії безпеки, якщо Іран залишиться без'ядерним.
Міністри закордонних справ європейських країн уже висловили свою стурбованість ядерною програмою Ірану. Росія зазначає, що готова надати послуги з поставки ядерного пального та переробки відходів. Раді Безпеки час спробувати поставити найнебезпечніші етапи циклу ядерного пального під міжнародний контроль. Ще не пізно вивчити уроки з авантюри А. К. Хана.
